35. Поняття, принципи та цілі юридичної відповідальності

Юридична відповідальність - це різновид соціальної відповідальності, яка є:

- мірою покарання правопорушника;

- його обов'язком зазнати певних втрат;

- реалізується шляхом позбавлення правопорушника пев­них соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних або особистих), які йому належали до факту правопорушення;

- застосовується від імені держави або суспільства (на­приклад, коли правопорушник добровільно відшкодовує за­подіяну шкоду);

- на підставі законодавства за дотриманням певної про­цедурно-процесуальної форми;

- з метою запобігання правопорушенню, відновлення втра­чених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності або відшкодування спричиненої шкоди.

Юридична відповідальність здійснюється на принципах (засадах) справедливості, законності, обгрунтованості, невідво­ротності, доцільності, своєчасності, індивідуалізації, гуман­ності та розумності.

Справедливість відображає ціннісний вимір права, а тому вимагає при встановленні заходів відповідальності керуватися загальнолюдськими правовими цінностями: принципом рівно­правності громадян, рівності перед законом і судом, забороною привілеїв за будь-якими ознаками, недопущенням принижен­ня людської гідності правопорушника.

Законність полягає в тому, що юридична відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Обґрунтованість визначає необхідність встановлення само­го факту правопорушення, а також всіх обставин для ро­зуміння його істинної природи та наслідків.

Невідворотність полягає в неминучості настання певних не­гативних правових наслідків для правопорушника.

Індивідуалізація означає, що суб'єкт може притягатися до відповідальності лише за свою власну поведінку, а тому не мо­же відповідати за дії інших осіб, крім випадків, встановлених законодавством.

Доцільність вимагає врахування ступеня тяжкості пра­вопорушення, властивостей правопорушника як особистості, а тому, наприклад, можливості пом'якшення заходів відпові­дальності.

Своєчасність передбачає можливість притягнення до відповідальності протягом певного строку не занадто віддале­ного від факту правопорушення (строк давності).

Цілі юридичної відповідальності - це головні завдання юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, які скоїли чи можуть скоїти правопорушення.

Розрізняють такі цілі юридичної відповідальності:

- правоохоронна (правовідновлювальна);

- превентивна (запобіжна);

- виховна;

- репресивна (каральна);

- компенсаційна (поновлювальна);

- сигналізаційна (інформативна).

36. Підстави юридичної відповідальності

Підставами юридичної відповідальності є:

- склад правопорушення як юридична модель факту пра­вопорушення;

- наявність законодавства, що закріплює певні склади правопорушень (наприклад, злочини у Кримінальному ко­дексі України) і відповідальність за них (певний вид криміна­льного покарання, наприклад - позбавлення волі);

- набрання чинності юридичним актом (наприклад, виро­ком суду в кримінальній справі), відповідно до якого особа притягається до юридичної відповідальності за доведене пра­вопорушення з призначенням певного виду покарання.

Склад правопорушення - це сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням.

Кожне правопорушення має свою структуру або елементи:

об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.

1. Об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини, що охороняються нормами права і на які посягає правопо­рушення.

2. Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільне небезпечного діяння, яке посягає на об'єкт, що охо­роняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює за­грозу її заподіяння.

Об'єктивна сторона:

- містить причинний зв'язок між протиправними діями та небезпечними або шкідливими наслідками;

- характеризує це діяння як дію чи бездіяльність;

- визначає його суспільне небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, засоби, обставини та ситуацію скоєння правопорушення.

3. Суб'єкт правопорушення - це індивід чи колектив лю­дей. Індивідуальний суб'єкт - фізична особа, яка є осудною і досягла певного віку, тобто є деліктоздатною - здатною не­сти відповідальність за скоєне правопорушення. Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.

4. Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня психічна діяльність особи, пов'язана зі скоєним правопору­шенням і яка характеризується формами вини (провини).

Вина (провина) - це психічне ставлення особи до скоєно­го нею суспільне небезпечного діяння і суспільне небезпеч­них наслідків у формі наміру та необережності:

- намір (умисел) характеризується тим, що особа усві­домлює суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачає їх шкідливі наслідки, усвідомлює протиправність своєї дії чи бездіяльності, а також бажає чи свідомо допускає їх настання. Залежно від вольового критерій умисел (намір) поділяють на:

а) прямий - коли суб'єкт усвідомлює протиправність сво­го діяння, передбачає його шкідливі наслідки і бажає їх на­стання;

б) непрямий - суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ста­виться до можливості їх настання.

- необережність реалізується в наступних формах:

а) самовпевненість - коли суб'єкт усвідомлює проти­правність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, проте сподівається, що вони все-таки не виникнуть;

б) недбалість - коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає можливості настання його не­гативних наслідків, хоча відповідно до рівня свого розвитку повинен це передбачати.

Ознаками суб'єктивної сторони є також мотив і мета правопорушника:

- мотив - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і які своїм впливом спонукають особу скоїти правопорушення, зумовлюючи характер її дій та спрямо­ваність волі. Мотив визначає зміст провини і пояснює, чим керується особа, яка скоїла правопорушення;

- мета - це уявлення правопорушника про бажаний ре­зультат, до якого він прагне.

Мета пояснює спрямованість діяння правопорушника, найближчий результат, те, до чого правопорушник прагне, чо­го хоче досягти.