15. Ознаки державно-територіального устрою України

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою.

Сутність територіального устрою України відбивається в його принципах, які визначені у Конституції.

Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання цент­ралізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалан­сованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з ураху­ванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Єдність і цілісність територіального устрою полягає в то­му, що територія України становить єдине ціле, її складові пе­ребувають у нерозривному взаємозв'язку і на цій території мають силу тільки закони України.

Поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади означає, що в Україні організація території повинна відповідати інтересам держави, окремих регіонів, а також сприяти оптимальному співвідношенню між цент­ралізацією та децентралізацією державного регулювання ок­ремих територій.

Збалансованість соціально-економічного розвитку регіо­нів сприяє рівномірному та гармонічному розвитку всіх адмі­ністративно-територіальних одиниць держави (сіл, селищ, міст, районів та областей).

Систему адміністративно-територіального устрою Ук­раїни складають: Автономна Республіка Крим, області, райо­ни, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Жито­мирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою України і в межах повнова­жень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Певною ознакою унітарності нашої держави є також закріплений у ст. 4 Конституції України принцип єдиного гро­мадянства. Так, згідно із Законом України «Про громадянст­во» від 18 січня 2001 р. принцип єдиного громадянства озна­чає виключення можливості існування громадянства адмі­ністративно-територіальних одиниць України.

16. Поняття і види соціальних норм

Поняття «норма» (з лат. - правило, взірець) означає пев­ний стандарт, зразок, еталон, модель поведінки учасників суспільних відносин, а тому фактично ототожнюється з по­няттям «правило» (наприклад, є певний загальний зміст у словах «правильний» та «нормальний»).

Соціальна норма - це історично обумовлене правило (спосіб) поведінки (діяльності) індивідів, яке має загальний характер, встановлюється різними суб'єктами, є проявом Їх волі (інтересу, творчості), забезпечується різними засобами громадського (а щодо правових норм - державного) впливу та спрямоване на регулювання і охорону різноманітних суспільних відносин і соціальних цінностей.

Усі соціальні норми можна класифікувати на такі види:

• правові норми - це такі, які встановлені державою або іншими суб'єктами суспільства, мають загальнообов'язковий, формально визначений характер, охороняються державою і суспільством від порушень, спрямовані на регулювання та охорону найбільш важливих суспільних відносин і соціальних цінностей;

• моральні норми (від лат. тоres - звичаї, поведінка) - правила поведінки, які встановлюються різними суб'єктами суспільних відносин, виражаються в категоріях «добро» і «зло», „справедливість» і «несправедливість», «належне» і «неналежне”. Вони можуть існувати як в усній, так і в письмовій формі, а можуть набувати правової, політичної та релігійної форм;

• політичні норми - це такі, які регулюють відносини, пов’язані з формуванням, здійсненням та впливом на держав­ну владу, а також відносини між суб'єктами політичної систе­ми суспільства - державою, політичними партіями, рухами, Пішими суб'єктами громадянського суспільства. Політичні норми встановлюються суб'єктами цих відносин. Вони можуть існувати як в усній, так і письмовій формі, можуть бути юридично оформленими і неоформленими;

• економічні норми - такі правила поведінки, які і римовані на регулювання відносин, пов'язаних з вироб­иш пом матеріальних благ та їх розподілом. Вони встановлюються різними суб'єктами, виражають закономірності економічного розвитку суспільства. Ці норми можуть набути юридичної (правової) форми;

• естетичні норми - такі, які регулюють і виражають ставлення людей до порядку оцінки (оформлення) предметів матеріальної і духовної культури з позиції краси, елегантності, якості;

• релігійні норми - ті, які виражають взаємопов'язані відносини людини і Бога, а також регулюють відправлення релігійних культів;

• корпоративні норми ( від лат. соrporatіоп - співтовариство, об'єднання) - це такі норми, які встановлюються різними недержавними колективними утвореннями - громадськи­ми, комерційними організаціями, політичними партіями, різними товариствами для своїх членів і регулюють відноси­ни у середині цих організацій;

- звичаї (традиції, обряди) - такі правила поведінки, які склались історично в результаті багаторазового повторення, за­стосування в часі й просторі на основі звичок, а тому закріплю­ються у практичному досвіді певних соціальних спільнот.