14. Поняття державно-територіального устрою та його види

Державно-територіальний устрій - це:

- територіальна організація держави;

• поділ території держави на певні складові;

• визначення правового становища цих складових;

- співвідношення та взаємозв’язок між центральною дер­жавною владою і владою окремих частин держави. Державний устрій існує в простих та складних формах. До простої форми належить унітарна держава. Її ознаки:

- унітарна держава має єдину систему державних органів;

- в унітарній державі діє єдина система законодавства (єдина конституція);

- існує єдине громадянство;

- складові унітарної держави не мають ознак державного суверенітету, а тому не можуть бути суб'єктами міжнародних політичних відносин;

- підпорядкованість органів влади складових держави центральним, вищим органам;

- органи влади складових держави не мають виняткової компетенції, а тому не мають права видавати закони, а лише підзаконні акти.

Унітарні держави визначаються напівунітарними (напівфедеративними), якщо в їх складі є утворення з автономним ста­тусом (Іспанія, Італія, Португалія). Наявність автономії є фор­мою децентралізації унітарної держави.

До складних держав належать ті, які виникли або об'єдна­лись з окремих державних утворень, що мали всі ознаки дер­жави, але певну частину своїх суверенних прав передали ви­щим, центральним органам влади.

1. Федерація (від лат. - союз, об'єднання) - це форма централізованого державного устрою, при якому ознаками державного суверенітету володіють як держава в цілому, так і її складові:

- вищі органи федерації як держави в цілому, а також ор­гани суб'єктів федерації мають широку сферу власної винят­кової компетенції;

- наявність єдиної спільної території, збройних сил, подвійного громадянства, єдиної грошово-фінансової сис­теми;

- встановлення загальнофедеративними органами загаль­них принципів права (законодавства) для всієї федерації, а також видання законів, що регулюють відносини в межах сфери їх компетенції.

Суб'єкти федерації мають:

- систему власних вищих органів влади, що володіють сферою виняткової компетенції, обсяг якої не може бути зву­жений без згоди самих суб'єктів федерації;

- власну систему законодавства, а тому і право видавати закони в межах власної компетенції і згідно з принципами загальнофедеративного законодавства;

- конституційне закріплене представництво у вищих загальнофедеративних органах. Федерації поділяються на:

- договірні федерації - їх правовою основою є договори між самостійними державами про об'єднання у федерації. Їх ще визначають як класичні. Такими федераціями є США, ФРН, Швейцарія. Некласичні федерації утворюються шля­хом передачі повноважень від центру до її складових;

- федерації у формі автономій - обсяг повноважень складових такої федерації є більш обмеженим у порівнянні з суб'єктами договірної федерації (автономні утворення у складі РРФСР як суб'єкта СРСР).

Відрізняють також федерації, утворені:

- за територіальним принципом (ФРН, США);

- за національно-територіальним принципом (Індія, ко­лишні Югославія та СРСР);

- асиметрична федерація (Російська Федерація), яка по­будована і за національно-територіальною, і за територіаль­ною ознакою.

2. Конфедерація (пізньолат. - союз, спілка, об'єднання) - це слабоцентралізований союз держав, що об'єдналися для досягнення спільних цілей та виконання певних завдань. У разі розпаду унітарної чи федеративної держави конфеде­рація може бути певною формою збереження традиційних зв'язків між відповідними державними утвореннями. Конфе­дерація є формою міждержавного об'єднання, заснованого на принципах міжнародного, а не внутрішнього права. Суб'єкти конфедерації зберігають усі суверенні права держави, при цьому сфера компетенції центральних органів дуже обмеже­на, а основні владні повноваження належать вищим держав­ним органам суб'єктів конфедерації. Конфедерація не має єдиної території, централізованої системи органів влади, єди­ного законодавства, єдиного громадянства та фінансової сис­теми (Нідерланди (1579-1795 рр.), штати Північної Америки з 1776 р. по 1787 р„ Гамбія та Сенегал (1982-1989 рр.).

Ознаки конфедерації:

- вищі органи влади похідні від вищих органів влади суб'єктів конфедерації, тобто формування перших відбу­вається на основі визначеного представництва від других;

- рішення приймаються на засадах принципу консенсусу - згоди (координації, а не субординації) представників всіх суб'єктів конфедерації в діяльності вищих органів конфеде­рації;

- наявність спеціальної процедури набуття чинності пра­вовими актами, що приймаються загальним органом конфе­дерації. Її суть полягає в тому, що компетентні органи суб'єктів конфедерації повинні виявити власну юридичну во­лю щодо реалізації цього загального рішення. Причиною цьо­го є відсутність у конфедерації єдиної системи загальних принципів права (законодавства);

- конфедерація, як держава в цілому, не має права вступа­ти у зовнішні відносини з іншими державами;

- суб'єкти конфедерації зберігають систему власних ви­щих органів влади, безпосередньо не підлеглих вищим орга­нам конфедерації;

- суворо визначене і нормативне закріплене представ­ництво суб'єктів у вищих органах конфедерації;

- наявність у суб'єктів конфедерації власної правової сис­теми;

- право суб'єктів конфедерації на вихід з конфедерації.

3. Імперія (від лат. ітреrіит - влада, панування, держава) як держава має наступні риси:

- її глава носить титул імператора;

- це державне утворення, до якого входять нерівноправні за своїм політико-правовим статусом складові: метрополія (з грец. - столиця, материнське місто) - привілейований центр держави, який має панівний статус на основі принципу підпорядкованості залежних від нього колоній. Зв'язки мет­рополії з колоніями існують у формі протекторату, васаліте­ту та інкорпорації.

4. Союзи або співдружності держав (СНД, Британська співдружність націй).