§ 4. Принципи аграрного права

 

За­га­лом по­нят­тя прин­ци­пу роз­кри­вається як ос­новне висхід­не по­ло­жен­ня, на якому базується певне на­у­ко­ве по­ло­жен­ня, вис­но­вок, кон­цепція. Пе­ре­но­ся­чи за­гальне на­у­ко­ве зна­чен­ня прин­ци­пу на сферу дії галузі аг­рар­но­го права, можна визна­чи­ти прин­ци­пи аг­рар­но­го права як ос­новні за­са­ди, на яких ґрунтується механізм пра­во­во­го регулюван­ня аг­рар­них відно­син.

Існу­ван­ня прин­ципів відіграє дуже важ­ли­ву роль. По-​пер­ше, роз­робка нових нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства по­винна ба­зу­ва­ти­ся на прин­ци­пах аг­рар­но­го права і вип­ли­ва­ти з них.

Нев­раху­ван­ня ос­но­во­по­лож­них засад, визна­че­них прин­ци­па­ми аграр­ного права, обов'яз­ко­во при­зве­де до непов­но­го охоплен­ня но­во­ство­ре­ним нор­ма­тив­но-​пра­во­вим актом спе­цифіки аг­рар­них відно­син, які він по­кли­ка­ний вре­гу­льо­ву­ва­ти, і, як наслідок, до його слаб­кої дієвості. По-​дру­ге, існу­ван­ня прин­ципів дає змогу за­сто­су­ва­ти ана­логію права у разі, коли існу­ють аг­рарні відно­си­ни, не вре­гу­льо­вані жод­ним з чин­них аг­рар­них нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів. Ре­гла­мен­тація таких відно­син здійснюється саме за до­по­мо­гою прин­ципів аг­рар­но­го права.

При­ро­да пра­во­вих прин­ципів об'єктив­на, тому вони не придуму­ються вче­ни­ми, а ви­ни­ка­ють са­мостійно і неза­леж­но від во­ле­ви­яв­лен­ня останніх та постійно уточ­ню­ють­ся ними на основі уза­галь­нень практи­ки пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня відповідних аг­рар­них відно­син. На сучасно­му етапі роз­вит­ку аг­рар­них відно­син ак­ту­аль­ни­ми є су­купність наведе­них нижче прин­ципів.

1.                  Прин­цип за­без­пе­чен­ня по­треб на­се­лен­ня і про­ми­сло­вості без­печною і якісною сільсь­ко­гос­по­дарсь­кою си­ро­ви­ною. За­без­пе­чен­ня при­род­них по­треб на­се­лен­ня у віднов­ленні що­ден­них енер­ге­тич­них за­трат, пе­ре­роб­ної про­ми­сло­вості си­ро­ви­ною є ос­нов­ним за­в­дан­ням сіль­ськогосподарського ви­роб­ництва. Вод­но­час останнім часом особ­ли­вої го­стро­ти на­бу­ває пи­тан­ня якості й без­печ­ності цієї про­дукції. Такий стан зумо­в­лює необхідність підви­щен­ня юри­дич­но­го впли­ву не лише на зрос­тання кількості, а й на якісні та без­печні по­каз­ни­ки ви­роб­лю­ва­ної сіль­ськогосподарської про­дукції. Такий вплив за­без­пе­чується втілен­ням у механізм аг­рар­но-​пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня саме за­зна­че­но­го прин­ци­пу.

Не є сек­ре­том, що українсь­кий про­до­воль­чий ринок за­по­ло­ни­ли низь­ко­пробні і небез­печні за вмістом хар­чові про­дук­ти імпорт­но­го ви­робництва, які не зна­хо­дять свого за­сто­су­ван­ня у країні-​ви­роб­ни­ку або є ре­зуль­та­том демпінгової політики цих країн. Для України як аграр­ної країни з ве­ли­ким ре­сурс­ним по­тенціалом зе­мель сільськогосподар­ського при­зна­чен­ня до­три­ман­ня прин­ци­пу за­без­пе­чен­ня по­треб на­селення і про­ми­сло­вості без­печ­ною і якісною сільсь­ко­гос­по­дарсь­кою си­ро­ви­ною у фор­му­ванні ціннісних орієнтирів си­сте­ми аг­рар­них пра­вовідно­син що­най­мен­ше дає змогу за­без­пе­чи­ти: 1) відтво­рен­ня повно­цінного ге­но­фон­ду на­се­лен­ня країни; 2) зни­жен­ня за­галь­но­го рівня за­хворюваності на­се­лен­ня як важ­ли­вої пе­ре­ду­мо­ви зрос­тан­ня еко­номіки; 3) фор­му­ван­ня про­до­воль­чо­го су­ве­ренітету дер­жа­ви; 4) ство­рен­ня по­зитивного саль­до зовнішньо­тор­го­вель­но­го ба­лан­су за ра­ху­нок змен­шення зовнішніх закупівель про­дукції сільсь­ко­го гос­по­дар­ства і зрос­тання відповідних влас­них екс­порт­них мож­ли­во­стей; 5) до­сяг­нен­ня уніфікації механізму аг­рар­но-​пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня з відповідними стан­дар­та­ми ЄС та країн-​членів СОТ.

2.                  Прин­цип за­без­пе­чен­ня про­до­воль­чої без­пе­ки дер­жав тісно по­в'язується з по­пе­реднім прин­ци­пом. Про­до­воль­ча без­пе­ка визна­чаєть­ся зараз як такий стан еко­номіки, при якому га­ран­тується фізична і еко­номічна до­ступність про­до­воль­ства для всьо­го на­се­лен­ня у кількос­ті, необхідній для ак­тив­но­го і здо­ро­во­го життя. При цьому продоволь­ча неза­лежність - це умова за­без­пе­чен­ня про­до­воль­чої без­пе­ки, за якої у разі при­пи­нен­ня по­ста­вок про­дуктів хар­чу­ван­ня із-за кор­до­ну не ви­никає про­до­воль­чої кризи.

Необхідно відзна­чи­ти публічно-​пра­во­вий ха­рак­тер прин­ци­пу за­безпечення про­до­воль­чої без­пе­ки дер­жа­ви. Він тісно пов'яза­ний з кон­ституційним прин­ци­пом еко­номічного су­ве­ренітету України. З цього вип­ли­ва­ють за­в­дан­ня відповідних органів дер­жа­ви щодо за­без­пе­чен­ня ос­нов­них функцій дер­жа­ви. Проте за­без­пе­чен­ня про­до­воль­чої без­пе­ки дер­жа­ви вип­ли­ває з прин­ци­пу за­до­во­лен­ня по­треб на­се­лен­ня і про­мисловості у якісній і без­печній сільсь­ко­гос­по­дарській про­дукції. Здій­снюється ви­роб­ниц­тво такої про­дукції ви­ключ­но у про­цесі сільськогос­подарської діяль­ності при опо­се­ред­ку­ванні цієї діяль­ності аг­рар­ни­ми пра­вовідно­си­на­ми, без чого всяка сільсь­ко­гос­по­дарсь­ка діяльність втра­чає сенс. Спо­стерігається і зво­рот­ний зв'язок: необхідність забезпечен­ня про­до­воль­чої без­пе­ки дер­жа­ви змушує остан­ню до по­бу­до­ви ефек­тивної моделі си­сте­ми аг­рар­них пра­вовідно­син.

3.                  Прин­цип ураху­ван­ня особ­ли­во­стей сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої ді­яльності. Можна ви­о­кре­ми­ти такі особ­ли­вості сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяль­ності, які чи­нять відповідний вплив на стан аг­рар­них відно­син і які необхідно обов'яз­ко­во вра­хо­ву­ва­ти у про­цесі ство­рен­ня норматив­но-правових актів аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства: а) сільсь­ко­гос­по­дарсь­ка діяльність ви­сту­пає не об'єктом, а матеріаль­ним змістом аг­рар­них май­нових пра­вовідно­син; б) дже­ре­лом ви­ник­нен­ня цього виду діяль­ності є суспільні по­тре­би у про­дук­тах хар­чу­ван­ня та си­ро­вині для промисло­вості; в) здійснюється сільсь­ко­гос­по­дарсь­ка діяльність за до­по­мо­гою спе­цифічного ре­сурс­но­го по­тенціалу; г) діяльність скла­дається із сукуп­ності окре­мих дій всіх працівників відповідних сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких то­ва­ро­ви­роб­ників, спря­мо­ва­них на одер­жан­ня, пе­ре­роб­ку та реаліза­цію сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції; ґ) ця діяльність здійснюється за до­по­мо­гою спе­цифічних засобів ви­роб­ництва та у особ­ли­вих природ­них, соціаль­но-​еко­номічних і куль­тур­но-​по­бу­то­вих умо­вах за допомо­гою опо­се­ред­ку­ван­ня ак­та­ми аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства; д) метою сіль­ськогосподарської діяль­ності є ви­роб­ниц­тво та первісна пе­ре­роб­ка ви­робленої про­дукції, а також її реалізація з метою одер­жан­ня при­бут­ку.

4.                  Прин­цип вільно­го обран­ня се­ля­на­ми форм і на­прямів сіль­ськогосподарської діяль­ності. За­зна­че­ний прин­цип ґрунтується на кон­сти­туційних за­са­дах, визна­че­них стат­тя­ми 19, 42, 43 Кон­сти­туції України. На­сам­пе­ред, ніхто не може бути при­му­ше­ний ро­би­ти те, що не пе­ред­ба­че­но за­ко­но­дав­ством. Це озна­чає, що се­ля­нин може вільно оби­ра­ти рід тру­до­вої чи гос­по­дарсь­кої діяль­ності, які не за­бо­ро­нені за­коном. На­при­клад, ви­ро­щу­ван­ня опійного маку на при­са­диб­них ділян­ках осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств без ліцензії прямо за­бо­ро­нене за­ко­но­дав­ством. Якщо за­бо­ро­ни щодо здійс­нен­ня відповідної діяльно­сті не існує, се­ля­нин має право будь-​яким чином втілити в життя свої мож­ли­вості, знан­ня, кваліфікацію у ви­роб­ництві сільськогосподарсь­кої про­дукції. При цьому можна реалізу­ва­ти свій по­тенціал як у індиві­дуальній праці шля­хом ство­рен­ня осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го чи фермер­ського гос­по­дарств, так і пра­ц­ю­ю­чи на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємствах.

Мож­ливі також варіанти ство­рен­ня од­но­осібно приватно-орендно­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства або підприємств кооператив­ного (сільсь­ко­гос­по­дарські ви­роб­ничі та об­слу­го­ву­ючі ко­опе­ра­ти­ви) чи кор­по­ра­тив­но­го (сільсь­ко­гос­по­дарські то­ва­ри­ства) типу. Маючи свій май­но­вий та зе­мель­ний паї се­ля­нин може ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти їх са­мостій­но або зда­ва­ти в орен­ду. При цьому обран­ня форми і на­пря­му діяльнос­ті здійснюється се­ля­на­ми доб­ровільно за відсут­ності жод­но­го зовніш­нього тиску з боку інших осіб або органів дер­жав­ної влади і місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня. Втілення цього прин­ци­пу є важ­ли­вою юри­дич­ною га­рантією до­три­ман­ня як осо­би­стих сво­бод селян, так і де­мо­кра­тич­но­го устрою аг­рар­но­го гос­по­да­рю­ван­ня.

5.                  Прин­цип за­без­пе­чен­ня рівності учас­ників аг­рар­них пра­вовід­носин. Цей прин­цип базується на кон­сти­туційних за­са­дах рівності прав і сво­бод гро­ма­дян, а також прав на підприємни­ць­ку діяльність. Продов­жують кон­сти­туційні по­ло­жен­ня цивілістичні прин­ци­пи сво­бо­ди під­приємни­ць­кої діяль­ності та рівності прав усіх гро­ма­дян неза­леж­но від національ­ної на­леж­ності, май­но­во­го ста­ту­су, рівня освіти тощо.

Усі учас­ни­ки аг­рар­них пра­вовідно­син є рівними у своїх пра­вах на здійс­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяль­ності неза­леж­но від організа­ційно-​пра­во­вої форми і форми влас­ності. Суб'єктами аг­рар­них право­відно­син ви­сту­па­ють різні форми гос­по­да­рю­ван­ня: сільськогосподар­ські ви­роб­ничі й об­слу­го­ву­ючі ко­опе­ра­ти­ви, фер­мерські гос­по­дар­ства, сільсь­ко­гос­по­дарські то­ва­ри­ства (сільсь­ко­гос­по­дарські відкриті й за­криті акціонерні то­ва­ри­ства, сільсь­ко­гос­по­дарські то­ва­ри­ства з обме­женою і до­дат­ко­вою відповідальністю), при­ват­но-​орендні сільськогос­подарські підприємства, осо­бисті се­лянські гос­по­дар­ства. Юри­дич­но закріпле­ною є рівність прав усіх за­зна­че­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких то­варовиробників на організацію ви­роб­ництва сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, її пе­ре­роб­ку, реалізацію, са­мостійне ви­ко­ри­стан­ня одер­жа­них доходів, соціаль­ний роз­ви­ток села, дер­жав­ну підт­рим­ку. Таким чином, рівність про­яв­ляється у ство­ренні од­на­ко­вих умов діяль­ності для всіх учас­ників аг­рар­них пра­вовідно­син.

6.                  Прин­цип підви­щен­ня ефек­тив­ності дер­жав­но­го ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­но­го сек­то­ра еко­номіки. Вітчиз­ня­ний досвід ве­ден­ня сільсько­господарського ви­роб­ництва, рівно як і досвід роз­ви­ну­тих зарубіжних країн, пе­ре­кон­ли­во засвідчує необхідність дер­жав­но­го регулюван­ня аг­рар­ної сфери еко­номіки. Це жод­ним чином не озна­чає повернен­ня до адміністра­тив­ної си­сте­ми управління сільсь­ким гос­по­дар­ством, ха­рак­тер­ної для аг­рар­ної еко­номіки ра­дянсь­ко­го періоду. Прак­ти­ка підтвер­джує по­тре­бу в дер­жав­но­му ре­гу­лю­ванні сільськогосподарсько­го ви­роб­ництва. Дер­жавне ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­ної сфери вклю­чає в себе ком­плекс заходів здійс­нен­ня моніто­рин­гу стану ви­роб­ництва сільсько­господарської про­дукції, про­гно­зу­ван­ня її обсягів, дер­жав­но­го контро­лю та дер­жав­ної підт­рим­ки як без­по­се­редніх то­ва­ро­ви­роб­ників, так і на­у­ко­вих ро­з­ро­бок як ос­но­ви інно­ваційного роз­вит­ку сільсь­ко­го гос­подарства. Цен­траль­ним дер­жав­ним ор­га­ном ви­ко­нав­чої влади, який здійснює функції дер­жав­но­го ре­гу­лю­ван­ня, є Міністер­ство аг­рар­ної політики України (Міна­г­ро­політики). Вод­но­час чинне за­ко­но­дав­ство непов­ною мірою вра­хо­вує по­тре­би сільсь­ко­го гос­по­дар­ства як у держав­ному ре­гу­лю­ванні в цілому, так і у дер­жавній підт­римці зо­кре­ма. Недо­статнім є і розмір дер­жав­но­го фінан­с­у­ван­ня аг­рар­ної сфери, яке здій­снюється з Дер­жав­но­го бюд­же­ту України. Тому прин­цип підви­щен­ня ефек­тив­ності дер­жав­но­го ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­но­го сек­то­ра еко­номіки по­тре­бує по­даль­шо­го роз­вит­ку і втілення у відповідних нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актах.

7.                  Прин­цип за­без­пе­чен­ня інно­ваційного роз­вит­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства. Інно­ваційний роз­ви­ток пе­ред­ба­чає ши­ро­ке й постійно зрос­та­ю­че за­сто­су­ван­ня у сільсь­ко­му гос­по­дарстві до­сяг­нень інтелек­туальної (на­у­ко­во-​технічної) діяль­ності. Це стосується за­про­ва­д­жен­ня новітніх на­у­ко­вих ро­з­ро­бок у всі сфери сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го вироб­ництва: се­лекцію й насінниц­тво; ство­рен­ня нових ви­со­ко­про­дук­тив­них і ер­го­номічних засобів ви­роб­ництва; ро­з­роб­ку і за­про­ва­д­жен­ня сучас­них ви­со­ко­е­фек­тив­них тех­но­логій ви­ро­щу­ван­ня, пе­ре­роб­ки та збері­гання одер­жу­ва­ної сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції тощо.

До стра­тегічних пріори­тет­них на­прямів інно­ваційної діяль­ності, визна­че­них ст. 7 За­ко­ну України «Про пріори­тетні на­пря­ми інно­вацій­ної діяль­ності в Україні» від 16 січня 2003 p., вклю­че­но й ви­со­ко­тех­но­логічний роз­ви­ток сільсь­ко­го гос­по­дар­ства і пе­ре­роб­ної про­ми­сло­вості. На жаль, ця норма не містить навіть при­близ­но­го переліку скла­до­вих цього на­пря­му роз­вит­ку сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої сфери. Вод­но­час одним із се­ред­ньо­стро­ко­вих пріори­тет­них на­прямів інно­ваційної діяль­ності, визна­че­них п. 4 ст. 8 за­зна­че­но­го За­ко­ну, є роз­ви­ток ген­но-​інже­нер­них тех­но­логій, ге­не­тич­но модифіко­ва­них куль­тур та організмів (ГМО). Поряд з цим, щодо за­сто­су­ван­ня ге­не­тич­но модифіко­ва­них організмів як у на­у­ковій, так і у періодичній літе­ра­турі скла­ла­ся до­сить неодно­значна думка, яка за­га­лом зво­дить­ся до мож­ли­вості існу­ван­ня потен­ційної за­гро­зи здо­ров'ю лю­ди­ни та ге­но­фон­ду нації в цілому.

Таким чином, прин­цип за­без­пе­чен­ня інно­ваційного роз­вит­ку сіль­ського гос­по­дар­ства попри його про­гре­сивність і на­гальність ще не одер­жав на­леж­но­го впро­ва­д­жен­ня у си­сте­му чин­но­го аг­рар­но­го законодав­ства.

8.                  Прин­цип пріори­тет­ності соціаль­но­го роз­вит­ку села. Най­гострішими про­бле­ма­ми на селі нині є відсутність мо­ти­вації до праці, бід­ність, тру­до­ва міграція, без­робіття, за­не­пад соціальної інфра­струк­ту­ри, по­гли­б­лен­ня де­мо­графічної кризи та відми­ран­ня сіл. З метою надан­ня пріори­тет­ності соціаль­но­му роз­вит­ку села по­ста­но­вою Кабінету Мі­ністрів України від 19 ве­рес­ня 2007 р. за № 1158 було за­твер­дже­но «Дер­жав­ну цільову про­гра­му роз­вит­ку українсь­ко­го села на період до 2015 року». Роз­ви­ток соціальної сфери села та сільсь­ких те­ри­торій пе­ред­ба­чається здійс­ни­ти за ра­ху­нок: за­без­пе­чен­ня впро­ва­д­жен­ня со­ціаль­них стан­дартів і нор­ма­тивів у сільській місце­вості; роз­вит­ку під­приємництва і розв'язан­ня про­блем зай­ня­тості на селі; роз­вит­ку транс­портного спо­лу­чен­ня та зв'язку; удос­ко­на­лен­ня інже­нер­ної інфраструк­тури; роз­вит­ку жит­ло­во­го будівництва та ко­му­наль­но­го гос­по­дар­ства; роз­вит­ку освіти, ме­дич­но­го об­слу­го­ву­ван­ня і куль­тур­но-​до­звільної ді­яльності в сільській місце­вості; збе­ре­жен­ня і роз­вит­ку тра­диційної куль­ту­ри регіонів; поліпшен­ня по­бу­то­во­го об­слу­го­ву­ван­ня сільсь­ко­го на­се­лен­ня; роз­вит­ку фізичної куль­ту­ри і спор­ту на селі, тор­го­вель­но­го об­слу­го­ву­ван­ня сільсь­ко­го на­се­лен­ня; ство­рен­ня умов для за­о­хо­чен­ня молоді до ро­бо­ти і про­жи­ван­ня у сільській місце­вості; дер­жав­ної під­тримки роз­вит­ку де­пре­сив­них сільсь­ких те­ри­торій; удос­ко­на­лен­ня си­стеми управління роз­вит­ком сільсь­ких те­ри­торій.

Вод­но­час, незва­жа­ю­чи на зовнішню закріпленість прин­ци­пу пріо­ритетності соціаль­но­го роз­вит­ку села у нор­ма­тив­но-​пра­вовій базі чин­ного аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства, механізм фак­тич­но­го втілення цього прин­ци­пу поки що відзна­чається де­кла­ра­тивністю.

9.                  Прин­цип еко­логізації сільсь­ко­го гос­по­дар­ства. Су­часне вироб­ництво сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції немож­ли­ве без за­сто­су­ван­ня ши­ро­ко­го спек­тра ток­сич­них ре­чо­вин хімічного чи біологічного похо­дження, які містять­ся у мінераль­них до­бри­вах, за­со­бах за­хи­сту рос­лин, за­со­бах до­гля­ду за тва­ри­на­ми, відхо­дах тощо. По­трап­ля­ю­чи через про­дукти хар­чу­ван­ня до організму лю­ди­ни ці ре­чо­ви­ни мо­жуть спричини­ти серй­озні масові отруєння, алергічні та хронічні за­хво­рю­ван­ня. Так само небез­пе­ку ста­но­вить по­трап­лян­ня хімічних ре­чо­вин у навколиш­нє при­родне се­ре­до­ви­ще - ґрунт, воду, ат­мо­сферне повітря, надра, рос­лини і організм тва­рин. Ма­ло­до­слідже­ною, але від того не менш небез­печною є й про­бле­ма некон­тро­льо­ва­них мутацій рос­лин і тва­рин під час по­трап­лян­ня у нав­ко­лишнє се­ре­до­ви­ще ге­не­тич­но модифіко­ва­них організмів. Все це ви­ма­гає спря­мо­ву­ва­ти су­часне аг­рарне ви­роб­ниц­тво у на­прямі еко­логізації штуч­них і при­род­них ви­роб­ни­чих фак­торів.

10.              Прин­цип га­ран­то­ва­ності за­хи­сту прав сільськогосподар­ських то­ва­ро­ви­роб­ників. В умо­вах роз­бу­до­ви рин­ко­вих відно­син у аг­рар­но­му сек­торі еко­номіки України важ­ли­во­го зна­чен­ня на­бу­ває не­обхідність і дієвість дер­жав­них га­рантій за­хи­сту май­но­вих, тру­до­вих, членсь­ких прав сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких то­ва­ро­ви­роб­ників, а також їх прав на соціаль­ний роз­ви­ток сільсь­ких те­ри­торій. Це га­ран­ту­ван­ня прав на: при­родні ре­сур­си, зо­кре­ма землю; вільний вибір підприємни­цької діяль­ності у сільсь­ко­му гос­по­дарстві; працю, до­стой­ну опла­ту і охо­ро­ну праці; вибір про­фесії та роду тру­до­вої діяль­ності; підго­тов­ку і перепідго­тов­ку відповідно до суспільних по­треб; за­хист від без­робіт­тя і соціаль­ний за­хист; одер­жан­ня кваліфіко­ва­ної юри­дич­ної до­по­мо­ги тощо. Все це ви­ма­гає за­без­пе­чен­ня про­це­ду­ри на­леж­но­го су­до­во­го за­хисту прав селян, що ґрунтується на на­данні пріори­те­ту пра­вам і сво­бодам лю­ди­ни над пра­ва­ми дер­жа­ви.

11.              Прин­цип постійного удос­ко­на­лен­ня механізму пра­во­во­го ре­гулювання аг­рар­них відно­син. Сьо­годні підви­щен­ня якості механізму пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­них відно­син стає мож­ли­вим лише за ра­хунок удос­ко­на­лен­ня відповідного аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства. Цей про­цес по­ля­гає у ство­ренні найвідповіднішого механізму за­ко­но­дав­чо­го ре­гу­лю­ван­ня стану нинішніх аг­рар­них відно­син, ви­хо­дя­чи з їх особли­востей. Аг­рарні відно­си­ни як динамічніші, гнучкіші у своєму роз­вит­ку ви­ма­га­ють постійного при­сто­су­ван­ня до них при­писів аг­рар­но­го зако­нодавства. Тому про­цес удос­ко­на­лен­ня по­ля­гає у взаємному узгоджен­ні па­ра­метрів цих двох си­стем. Най­оп­ти­мальнішим на­пря­мом удоско­налення за­ко­но­дав­ства, що вре­гу­льо­вує аг­рарні відно­си­ни, є його си­стематизація шля­хом кодифікації.

12.              Прин­цип за­по­зи­чен­ня по­зи­тив­но­го досвіду пра­во­во­го регу­лювання аг­рар­них відно­син зарубіжними країнами. Нині спо­стеріга­ються світові тен­денції інте­грації еко­номічних си­стем окре­мих країн до єдиної світової еко­номічної си­сте­ми у кон­тексті гло­балізаційних цивілізаційних про­цесів. Не є ви­нят­ком і аг­рар­ний сек­тор еко­номіки

України. Так, 10 квітня 2008 р. За­ко­ном України за № 250-​VI було ра­тифіко­ва­но Про­то­кол про вступ України до Світової організації тор­гівлі (СОТ). Зви­чай­но, пра­ви­ла міжна­род­ної торгівлі, яких необхідно до­три­му­ва­ти­ся Україні як члену СОТ, не є аг­рар­но-​пра­во­ви­ми. Водно­час для вітчиз­ня­них ви­роб­ників сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, які ви­роб­ля­ють її для про­да­жу на екс­порт, діють стан­дар­ти країни-імпор­те­ра, яка є чле­ном СОТ. Ці стан­дар­ти є ча­сти­ною аг­рар­но­го законодав­ства за­зна­че­них країн, яких необхідно до­три­му­ва­ти­ся, адже інакше у разі невідповідності про­дукції на­сам­пе­ред ви­мо­гам до якості й безпеч­ності, остан­ня реалізації не підля­га­ти­ме. Тому аг­рарне за­ко­но­дав­ство країн-​членів Світової організації торгівлі по­тре­бує де­таль­но­го вивчен­ня, а все краще й прий­нятне у ньому доцільно рецепіювати до вітчиз­няного аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства. Україна обра­ла незво­ротній курс на вступ до ЄС, що також ви­ма­гає вив­чен­ня і за­по­зи­чен­ня досвіду право­вого ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­них відно­син. На­при­клад, цікавим є досвід Франції у ство­ренні Аг­рар­но­го ко­дек­су. На­ре­шті, слід постійно зверта­тися до досвіду роз­вит­ку аг­рар­но­го права країнами СНД, си­сте­ми пра­ва яких мають од­на­ко­ве по­ход­жен­ня з вітчиз­ня­ною, а також які є най­ближчими у спро­бах по­до­ла­ти наслідки падіння рівня сільськогоспо­дарського ви­роб­ництва.