Розділ 7. Правове регулювання паювання майна

 

§ 1. Правові засади паювання майна недержавного сільськогосподарського підприємства

 

З прий­нят­тям 14 лю­то­го 1992 р. За­ко­ну України «Про колек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство» усі кол­го­с­пи, яких налічу­валося 10,5 тис., по­сту­по­во про­тя­гом декількох років було перетворе­но на нову організаційно-​пра­во­ву форму - ко­лек­тивні сільськогоспо­дарські підприємства (КСП). За­га­лом прий­нят­тя за­зна­че­но­го За­ко­ну зна­ме­ну­ва­ло прин­ци­по­во новий етап у роз­вит­ку аг­рар­них відно­син. По-​пер­ше, існу­ван­ня й діяльність цієї ко­лек­тив­ної форми господарю­вання на селі було впер­ше закріплено на за­ко­но­дав­чо­му рівні. Право­вим підґрун­тям функціону­ван­ня кол­го­спу був Примірний ста­тут кол­госпу, прий­ня­тий Чет­вер­тим Все­со­юз­ним з'їздом кол­го­с­пників 25 бе­резня 1988 р. Ста­тут кож­но­го кон­крет­но­го кол­го­спу ро­з­роб­ляв­ся на основі й відповідно до Примірного ста­ту­ту. По-​суті це озна­ча­ло, що ви­роб­ни­чо-​гос­по­дарсь­ка діяльність кол­го­спів вре­гу­льо­ву­ва­лась локаль­ним пра­во­вим актом, яким є ста­тут. По-​дру­ге, відбу­ло­ся значне набли­ження се­лян-​членів КСП до засобів ви­роб­ництва.

Кол­го­с­пни­ки, бу­дучи фак­тич­но най­ма­ни­ми працівни­ка­ми, не ма­ли жод­них май­но­вих прав на майно кол­го­спу. При виході кол­го­с­пни­ка з членів кол­го­спу, за ана­логією до дер­жав­но­го підприємства він одер­жував лише неспла­че­ну за­бор­го­ваність по оплаті праці, жод­ним чином не пре­тен­ду­ю­чи на майно гос­по­дар­ства. Попри за­де­кла­ро­ва­ну «колгосп­но-кооперативну» форму влас­ності майно кол­го­спів було одер­жав­лене. Зовсім інші май­нові відно­си­ни вста­нов­лю­ва­ли­ся в КСП. Вже ст. 4 За­ко­ну України «Про ко­лек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство» пе­ред­ба­ча­ла прин­ци­пи фор­му­ван­ня спільної влас­ності та права членів щодо неї, а ст. 7 вста­нов­лю­ва­ла спільну част­ко­ву власність на майно підприємства та мож­ливість одер­жан­ня ча­сти­ни його майна при виході з КСП.

Поряд із цим, про­цес ре­фор­му­ван­ня відно­син кол­го­с­п­но-​ко­опе­ра­тив­ної влас­ності, здійс­не­ний За­ко­ном України «Про ко­лек­тивне сіль­ськогосподарське підприємство», не слід змішу­ва­ти з при­ва­ти­зацією. Попри зовнішню змістов­ну схожість, що по­ля­гає у закріпленні майно­вих прав членів КСП як фізич­них осіб на майно підприємства, зазна­чені про­це­си мають суттєві відмінності. Так, згідно із За­ко­ном Украї­ни «Про при­ва­ти­зацію майна дер­жав­них підприємств» від 4 бе­рез­ня 1992 р. при­ва­ти­зація сто­су­ва­лась лише майна дер­жа­них і ко­му­наль­них підприємств, тоді як у КСП відбу­ла­ся транс­фор­мація «одер­жав­ле­ної» кол­го­с­п­но-​ко­опе­ра­тив­ної влас­ності у спільну част­ко­ву власність чле­нів ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств. При­ва­ти­зація майна дер­жав­них підприємств здійс­ню­ва­ла­ся за плату, а в КСП майно за його чле­на­ми закріплю­ва­ло­ся на безоплатній основі. Для проведен­ня при­ва­ти­зації по­тре­бу­ва­ло­ся рішення відповідних те­ри­торіаль­них органів Фонду дер­жав­но­го майна України, для ре­фор­му­ван­ня в КСП до­стат­ньо було рішення за­галь­них зборів кол­го­спу. Таким чином, за­стосування по­нят­тя при­ва­ти­зації до КСП є неко­рект­ним. До про­цесів ре­фор­му­ван­ня відно­син кол­го­с­п­ної влас­ності, здійс­нене в КСП внаслі­док ре­ор­ганізації (ре­струк­ту­ри­зації) кол­го­спів, до­реч­но за­сто­со­ву­ва­ти по­нят­тя «па­ю­ван­ня майна».

Пра­во­вою ос­но­вою про­це­су па­ю­ван­ня майна стало ство­рен­ня пайо­вого фонду майна членів КСП, визна­чене ст. 9 За­ко­ну України «Про ко­лек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство», який скла­дав­ся з вар­тості ос­нов­них ви­роб­ни­чих і обо­рот­них фондів, ство­ре­них за ра­ху­нок діяль­ності підприємства, цінних паперів, акцій, гро­шей та відповідної част­ки від участі в діяль­ності інших підприємств і організацій. Такою участю на мо­мент роз­па­ю­ван­ня були част­ки майна, які пе­ре­бу­ва­ли як пайові вне­ски до ста­тут­них фондів міжгос­по­дарсь­ких підприємств, ство­ре­них ре­фор­мо­ва­ни­ми кол­го­с­па­ми. Міжгос­по­дарські підприємства ство­рю­ва­ли­ся за участю декількох кол­го­спів для пе­ре­роб­ки сільсько­господарської про­дукції, сільсь­ко­го будівництва, до­гля­ду за колгоспни­ми лісами тощо.

У за­зна­че­но­му Законі не було визна­че­но долю об'єктів соціаль­но-​по­бу­то­во­го при­зна­чен­ня ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств. Тому важ­ли­ве зна­чен­ня мала по­ста­но­ва Вер­хов­ної Ради Украї­ни «Про по­ря­док вве­ден­ня в дію За­ко­ну України «Про ко­лек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство» від 14 лю­то­го 1992 p. № 2115-​ХІІ, п. 5 якої було вста­нов­ле­но, що об'єкти соціаль­но-​по­бу­то­во­го призна­чення поділу (па­ю­ван­ню) між чле­на­ми ко­лек­тив­но­го сільськогоспо­дарського підприємства не підля­га­ють.

Пай­о­вий фонд майна членів КСП скла­дав­ся з суми індивідуаль­них паїв кож­но­го ок­ре­мого члена підприємства. При цьому на кожен пай роз­по­всюд­жу­ва­ло­ся право влас­ності члена підприємства. Проте право роз­по­ряд­жен­ня своїм паєм член підприємства на­бу­вав лише піс­ля при­пи­нен­ня член­ства в підприємстві і виділення його в натурі. Від­мітним є те, що в ос­но­ву фор­му­ван­ня індивіду­аль­них паїв було покла­дено тру­до­вий кри­терій. Право членів підприємства на пай­о­вий фонд майна було по­став­ле­но у за­лежність від їх тру­до­во­го внеску. Ве­ли­чи­на паю за­ле­жа­ла від кількості та якості (кваліфікації) праці, які ко­лишні кол­го­с­пни­ки вкла­ли у ство­рен­ня майна кол­го­спу, на базі якого ство­рювалося ко­лек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство.

Одер­жа­ний підприємством у кінці року при­бу­ток підля­гав роз­поді­лу і на­раху­ван­ню кож­но­му члену КСП за­леж­но від ве­ли­чи­ни його паю. При цьому одер­жу­вані дивіденди за ба­жан­ням влас­ни­ка можна було спря­му­ва­ти на збільшен­ня номіналь­но­го розміру індивіду­аль­но­го паю. У разі ви­хо­ду з підприємства його чле­нам на­да­ва­ло­ся право одер­жа­ти пай на­ту­рою, грішми, цінними па­пе­ра­ми або в іншій, за зго­дою сторін, формі.

Суттєвим недоліком цього етапу па­ю­ван­ня майна можна на­зва­ти відсутність нор­ма­тив­но закріпленої ме­то­ди­ки роз­па­ю­ван­ня. Про­цес па­ю­ван­ня здійс­ню­вав­ся на основі Ме­то­дич­них ре­ко­мен­дацій по прива­тизації майна ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, розроб­лених Інсти­ту­том аг­рар­ної еко­номіки УААН і схва­ле­них спільно сек­цією еко­номіки На­у­ко­во-​технічної ради Міністер­ства сільсь­ко­го госпо­дарства і про­до­воль­ства України та Українсь­кою ака­демією аг­рар­них наук 2 жо­втня 1992 р. Серед недоліків цієї ме­то­ди­ки можна на­зва­ти: 1) ро­з­роб­ку на­у­ко­во-​до­слідним інсти­ту­том, тобто організацією, яка не має нор­мо­твор­чих по­в­но­ва­жень, без на­ступ­но­го за­твер­джен­ня держав­ним ор­га­ном, наділеним відповідною ком­пе­тенцією (Кабінет Міністрів України або Мінсільгосппрод); 2) за­сто­су­ван­ня у назві Ме­то­дич­них ре­ко­мен­дацій по­нят­тя «при­ва­ти­зація», що у кон­тексті ви­ще­за­зна­че­них відмінно­стей між при­ва­ти­зацією і па­ю­ван­ням майна є неко­рект­ним; 3) інди­ка­тив­ний (ре­ко­мен­даційний) ха­рак­тер до­ку­мен­та, який не мав обов'яз­ко­вості щодо за­сто­су­ван­ня, що, у свою чергу, на­да­ва­ло керів­ництву КСП неви­прав­да­ну мож­ливість суб'єктив­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти цю ме­то­ди­ку на влас­ний роз­суд або ро­з­роб­ля­ти і впро­ва­д­жу­ва­ти власні моделі роз­па­ю­ван­ня, не ви­клю­ча­ю­чи мож­ли­вості зло­в­жи­вань; 4) від­сутність нор­ма­тив­но закріпленої форми до­ку­мен­та, що засвідчу­вав пра­во не май­но­вий пай.

Проте за відсут­ності відповідного підза­кон­но­го ре­гу­лю­ван­ня прак­тика роз­па­ю­ван­ня сприй­ня­ла механізм, що про­по­ну­ва­ли за­зна­чені Meто­дичні ре­ко­мен­дації. За­галь­на схема об'єдну­ва­ла такі послідовні опе­рації. Визна­чен­ня кон­тин­ген­ту осіб, які мали право на май­но­вий пай. Таким пра­вом наділя­ли­ся усі члени ко­лек­ти­ву КСП: пра­ц­ю­ючі; пенсіо­нери за віком; інваліди, що одер­жа­ли уш­код­жен­ня здо­ров'я у кол­го­спі, пра­во­на­ступ­ни­ком якого стало КСП. Права на май­но­вий пай могли на­бу­ти також ко­лишні члени кол­го­спу, зо­кре­ма при­звані на стро­ко­ву війсь­ко­ву служ­бу, обрані на ви­борні дер­жавні по­са­ди, на­прав­лені на нав­чан­ня та на ро­бо­ту до інших підприємств і організацій за умови їх по­вер­нен­ня і по­нов­лен­ня у членстві (для пенсіонерів - при по­вер­ненні їх на постійне про­жи­ван­ня у да­но­му селі). За зго­дою членів тру­до­во­го ко­лек­ти­ву май­нові паї могли бути визна­чені також працівни­кам об'єк­тів соціальної і ко­му­наль­но-​по­бу­то­вої сфери села.

Після визна­чен­ня кола осіб, які пре­тен­ду­ва­ли на одер­жан­ня майно­вого паю, на­ступ­ним кро­ком було оби­ран­ня за­галь­но­го ка­лен­дар­но­го періоду, за який здійс­ню­ва­ли­ся ро­з­ра­хун­ки, і варіанту об­чис­лен­ня тру­дового внеску кож­но­го з пре­тен­дентів. Варіантів об­чис­лен­ня індивіду­ального тру­до­во­го внеску про­по­ну­ва­ло­ся два: 1) на основі фак­тич­них за­трат ро­бо­чо­го часу, тобто за кількістю відпра­цьо­ва­них лю­ди­но-​днів або на­ра­хо­ва­них тру­до­днів (про­тя­гом 1946-​1965 pp. опла­та праці здій­снювалася на­ту­рою, розмір якої за­ле­жав від кількості фак­тич­но відпра­цьованих тру­до­днів); 2) на основі суми одер­жа­ної опла­ти праці кожно­го з членів кол­го­спу і КСП. За­ува­жи­мо, що останній варіант є прогре­сивнішим, оскільки опла­та праці вра­хо­вує не лише кількість, а й якість (кваліфікацію) праці. Щодо за­галь­но­го ка­лен­дар­но­го періоду обраху­вання тру­до­вих внесків, то на роз­суд за­галь­них зборів пай­о­виків про­понувався період 25-40 років.

Далі уточ­ню­ва­ла­ся за­галь­на вартість пай­о­во­го фонду колектив­ного сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства. При цьому пе­ред­ба­ча­ла­ся мож­ливість ре­зерву­ван­ня його част­ки для наділення май­но­ви­ми пая­ми осіб, які не були вклю­чені до скла­ду пай­о­виків. На­ре­шті, останнім кро­ком був поділ вар­тості пай­о­во­го фонду на за­галь­ний фонд опла­ти праці чи тру­до­вих за­трат, за­леж­но від обра­но­го варіанту, ро­з­ра­ху­нок розміру май­но­во­го паю кож­но­го з членів КСГІ і за­твер­джен­ня резуль­татів па­ю­ван­ня на за­галь­них збо­рах.

Слід відзна­чи­ти фор­мальність про­цесів па­ю­ван­ня в цей період у значній кількості ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, які відбу­ли­ся пе­ре­важ­но на папері. Цьому спри­я­ли недо­стат­ня роз'яс­нювальна ро­бо­та з боку відповідних дер­жав­них органів, неро­зуміння й інертність селян, які звик­ли «жити кол­го­с­пом», двоїстість дер­жав­ної аг­рар­ної політики, яка поряд з роз­вит­ком при­ват­них засад у сільсько­му гос­по­дарстві ба­жа­ла збе­рег­ти крупні гос­по­дар­ства, тощо. Проте первісний про­цес па­ю­ван­ня майна як пе­ре­ду­мо­ви ви­ник­нен­ня приват­ного влас­ни­ка на селі все таки було здійс­не­но, при­чо­му в по­даль­шо­му він одер­жав цілком логічне про­до­в­жен­ня й удос­ко­на­лен­ня, які вирази­лися у пе­ре­па­ю­ванні майна ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств.