§ 5. Особливості припинення сільськогосподарських підприємств

 

Про­це­сом, прямо про­ти­леж­ним утво­рен­ню сільськогосподар­ського підприємства, є про­це­ду­ра його при­пи­нен­ня. За ха­рак­те­ром воле­виявлення при­пи­нен­ня буває двох видів: доб­ровільне або при­му­со­ве. Доб­ровільне при­пи­нен­ня відбувається за рішен­ням влас­ників сіль­ськогосподарських підприємств або упов­но­ва­же­них ними осіб чи пра­вонаступників. Для цього до­стат­ньо за­зна­че­ним осо­бам про­яви­ти ініці­ативу.

При­му­со­вим є при­пи­нен­ня, рішення про яке прий­няв вищестоя­щий за га­лу­зе­вим підпо­ряд­ку­ван­ням дер­жав­ний або орган місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня (щодо дер­жав­них і ко­му­наль­них сільськогосподарсь­ких підприємств), спеціаль­ний цен­траль­ний орган дер­жав­ної виконав­чої влади або відповідний су­до­вий орган. Спеціаль­ним цен­траль­ним ор­га­ном дер­жав­ної ви­ко­нав­чої влади є Міністер­ство аг­рар­ної політики України. Дер­жав­ни­ми ор­га­на­ми з ана­логічними по­в­но­ва­жен­ня­ми є та­кож Дер­жав­ний комітет риб­но­го гос­по­дар­ства України, Фонд держмай­на України та ін.

Рішення окре­мих дер­жав­них органів щодо при­пи­нен­ня підприєм­ства, на­при­клад, Ан­ти­мо­но­поль­но­го комітету України, по­тре­бує дуб­лювання відповідним рішен­ням суду. Підста­ва­ми для по­ста­нов­лен­ня су­до­во­го рішення щодо при­пи­нен­ня підприємства є: 1) визнан­ня не­дійсним за­пи­су про про­ве­ден­ня дер­жав­ної реєстрації через по­ру­шен­ня за­ко­ну, до­пу­щені при ство­ренні підприємства, які не можна усу­ну­ти; 2) про­ва­д­жен­ня підприємством діяль­ності, що су­пере­чить уста­нов­чим до­ку­мен­там, або такої, що за­бо­ро­не­на за­ко­ном; 3) невідповідність мі­німаль­но­го розміру ста­тут­но­го фонду підприємства ви­мо­гам за­ко­ну; 4) непо­дан­ня про­тя­гом року ор­га­нам дер­жав­ної по­дат­ко­вої служ­би по­даткових де­кла­рацій, до­ку­ментів фінан­со­вої звітності відповідно до за­кону; 5) наявність в Єди­но­му дер­жав­но­му реєстрі за­пи­су про відсут­ність підприємства за вка­за­ним його місце­з­на­ход­жен­ням. На­ре­шті, ви­ключ­но на підставі су­до­во­го вер­дик­ту здійснюється про­це­ду­ра банк­рутства сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств.

Підсу­мо­ву­ю­чи ска­зане можна уза­галь­ни­ти підста­ви доб­ровільно­го при­пи­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємств, якими є:

-                 ініціатива влас­ни­ка (влас­ників);

-                 закінчен­ня стро­ку, на який ство­рю­ва­ло­ся підприємство;

-                 до­сяг­нен­ня мети, для якої ство­рю­ва­ло­ся підприємство.

Так само можна визна­чи­ти й підста­ви при­му­со­во­го при­пи­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства:

-                 по­ру­шен­ня ан­ти­мо­но­поль­но­го за­ко­но­дав­ства;

-                 прий­нят­тя рішення про при­ва­ти­зацію;

-                 визнан­ня підприємства бан­кру­том;

-                 ска­су­ван­ня дер­жав­ної реєстрації.

При­пи­нен­ня може відбу­ва­ти­ся з пра­во­на­ступ­ниц­твом (злит­тя, приєднан­ня, поділ, пе­ре­тво­рен­ня) або без пра­во­на­ступ­ництва (лікві­дація). Слід за­зна­чи­ти, що злит­тя, приєднан­ня і поділ сільськогоспо­дарських підприємств не мають знач­них відмінно­стей від підприємств у інших сфе­рах еко­номіки. Спе­цифіка, на­леж­на суб'єктам аг­рар­но­го права, про­яв­ляється при пе­ре­тво­ренні сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств. На­га­даємо, що пе­ре­тво­рен­ня - це зміна організаційно-право­вої форми підприємства, при якій до но­во­го підприємства пе­ре­хо­дять усе майно, усі права та обов'язки по­пе­ред­ньо­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства.

При­кла­дом за­зна­че­них особ­ли­во­стей пе­ре­тво­рен­ня є про­цес при­ватизації дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, започаткова­ний де­кре­том Кабінету Міністрів України «Про особ­ли­вості привати­зації майна в аг­ро­про­ми­сло­во­му ком­плексі» від 17 трав­ня 1993 р. Цим нор­ма­тив­но-​пра­во­вим актом було за­про­ва­д­же­но по­ря­док перетворен­ня дер­жав­них несільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств і організацій агро­промислового ком­плек­су на відкриті акціонерні то­ва­ри­ства, а радгос­пів і оренд­них підприємств - на ко­лек­тивні сільсь­ко­гос­по­дарські під­приємства або відкриті акціонерні то­ва­ри­ства. Цей за­галь­ний по­ря­док відтво­ре­но у нині чин­но­му Законі України «Про особ­ли­вості привати­зації майна в аг­ро­про­ми­сло­во­му ком­плексі» від 10 липня 1996 р. та ін­шому за­ко­но­давстві про при­ва­ти­заційні про­це­си у сільсь­ко­му госпо­дарстві.

Іншим видом є за­про­ва­д­жене Ука­зом Пре­зи­ден­та України «Про невідкладні за­хо­ди щодо при­ско­рен­ня ре­фор­му­ван­ня аг­рар­но­го сек­то­ра еко­номіки» від 3 груд­ня 1999 р. пе­ре­тво­рен­ня ко­лек­тив­них сільсько­господарських підприємств (КСП) шля­хом па­ю­ван­ня їхньо­го майна та ство­рен­ня на їх основі при­ват­них (при­ват­но-​оренд­них) підприємств, фер­мерсь­ких гос­по­дарств, гос­по­дарсь­ких то­ва­риств, сільськогосподар­ських ко­опе­ра­тивів та інших суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня, зас­но­ва­них на при­ватній влас­ності. При цьому про­цес роз­па­ю­ван­ня су­про­вод­жу­вав­ся за­про­ва­д­жен­ням обов'яз­ко­во­го укла­дан­ня но­во­ство­ре­ни­ми підприєм­ствами до­го­ворів орен­ди зе­мель­ної част­ки (паю) та май­но­во­го паю з їх влас­ни­ка­ми, тобто ство­рен­ня при­ват­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств на орендній основі.

Існу­ють також особ­ли­вості при­пи­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств шля­хом бан­крут­ства. Ці особ­ли­вості ви­о­крем­ле­но у ст. 44 За­ко­ну України «Про віднов­лен­ня пла­то­спро­мож­ності борж­ни­ка або визнан­ня його бан­кру­том» від 14 трав­ня 1992 р. (у ре­дакції За­ко­ну від 30 черв­ня 1999 p. № 784-​XIV).

1.                  У разі про­да­жу об'єктів неру­хо­мості, які ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся для цілей сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва та є у влас­ності сільсько­господарського підприємства, що визнане бан­кру­том, за інших рівних умов пе­ре­важне право на при­дбан­ня за­зна­че­них об'єктів на­ле­жить сіль­ськогосподарським підприємствам і фер­мерсь­ким гос­по­дар­ствам, роз­ташованим у даній місце­вості. Такий підхід є ре­зуль­та­том реалізації за­галь­но­го пра­ви­ла цільо­во­го й раціональ­но­го ви­ко­ри­стан­ня майна сіль­ськогосподарського при­зна­чен­ня. Спра­ва в тому, що жоден з учас­ників торгів з при­во­ду про­да­жу майна аг­рар­но­го підприємства-​бан­кру­та, не зможе ефек­тивніше, ніж сільсь­ко­гос­по­дарські то­ва­ро­ви­роб­ни­ки, вико­ристати таке майно.

2.                  У разі ліквідації сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства у зв'язку з визнан­ням його бан­кру­том рішення щодо зе­мель­них ділянок, які є у влас­ності та­ко­го підприємства, надані йому в постійне чи тимча­со­ве ко­ри­сту­ван­ня, у тому числі на умо­вах орен­ди, прий­мається відповідно до Зе­мель­но­го ко­дек­су України. Так, п. ґ) ст. 141 ЗК України підста­вою при­му­со­во­го при­пи­нен­ня прав на зе­мель­ну ділянку пе­ред­ба­чає при­му­со­ве звер­нен­ня стяг­нень на зе­мель­ну ділянку за зобов'язан­ня­ми її влас­ни­ка. Така зе­мель­на ділянка підлягає про­да­жу на зе­мель­них тор­гах, що про­во­дять­ся у формі аукціону. Звер­нен­ня стяг­нен­ня на земель­ні ділянки, при­зна­чені для ве­ден­ня то­вар­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, до­пус­кається у ви­пад­ках, коли у влас­ників таких ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звер­нене стяг­нен­ня, якщо інше не за­про­по­но­ва­но влас­ни­ком зе­мель­ної ділянки.

3.                  При вве­денні про­це­ду­ри роз­по­ряд­жен­ня май­ном борж­ни­ка ана­ліз фінан­со­во­го ста­но­ви­ща сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства пови­нен здійс­ню­ва­ти­ся з ураху­ван­ням се­зон­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва та його за­леж­ності від при­род­но-​кліма­тич­них умов, а та­кож мож­ли­вості за­до­во­лен­ня вимог кре­ди­торів за ра­ху­нок доходів, які мо­жуть бути одер­жані сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємством після за­кінчен­ня відповідного періоду сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких робіт. Згадаємо, що роз­по­ряд­жен­ня май­ном борж­ни­ка - це си­сте­ма заходів щодо нагля­ду та кон­тро­лю за управлінням та роз­по­ряд­жен­ням май­ном борж­ни­ка з метою за­без­пе­чен­ня збе­ре­жен­ня та ефек­тив­но­го ви­ко­ри­стан­ня май­нових активів борж­ни­ка та про­ве­ден­ня аналізу його фінан­со­во­го стано­вища. Роз­по­ряд­ни­ком майна ви­сту­пає фізична особа, на яку поклада­ються по­в­но­ва­жен­ня щодо на­гля­ду та кон­тро­лю за управлінням та роз­порядженням май­ном борж­ни­ка на період про­ва­д­жен­ня у справі про бан­крут­ство. Таким чином, про­ве­ден­ня най­простіших аналітич­них роз­рахунків, здійс­нен­ня яких на­ле­жить до за­в­дань роз­по­ряд­ни­ка май­ном, по­ка­зує, що се­зонність грає у то­вар­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, особ­ли­во рос­лин­ни­ць­кої, най­значнішу роль. То­варність прямо пов'язана з мож­ливістю одер­жу­ва­ти до­дат­кові до­хо­ди. Такий по­ря­док дає шанс, не тільки по­га­си­ти за­бор­го­ваність, а й збе­рег­ти май­но­вий ком­плекс підприємства-​бан­кру­та.

4.                  На­ступ­ною особ­ливістю є те, що рішення про звер­нен­ня з кло­потанням до гос­по­дарсь­ко­го суду про санацію сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств прий­мається комітетом кре­ди­торів за участю представ­ника ор­га­ну місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня відповідної те­ри­торіальної гро­ма­ди. Така про­це­су­аль­на особ­ливість по­яс­нюється необхідністю пред­став­ництва суспільних інте­ресів у збе­ре­женні функціону­ю­чо­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства на те­ри­торії села. У пе­ре­важній більшості сільсь­ких на­се­ле­них пунктів будь-​яке крупне сільськогоспо­дарське підприємство є «місто­утво­рю­ю­чим», ліквідація якого має не­сприятливі соціаль­но-​еко­номічні наслідки. Це, на­сам­пе­ред, зменшен­ня фіскаль­них на­д­ход­жень до бюд­же­ту відповідної сільсь­кої гро­ма­ди, підви­щен­ня рівня без­робіття сільсь­ко­го на­се­лен­ня, зрос­тан­ня рівня зло­чин­ності, погіршен­ня матеріальної підт­рим­ки соціальної інфра­структури села тощо. Усе разом це ви­су­ває за­в­дан­ня збе­ре­жен­ня дію­чих сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств на те­ри­торії кожної з сіль­ських рад для підт­ри­ман­ня ба­лан­су при­ват­них, суспільних і держав­них інте­ресів.

5.                  Санація сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства вво­дить­ся на строк до закінчен­ня відповідного періоду сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких робіт з ура­хуванням часу, необхідного для реалізації ви­ро­ще­ної (ви­роб­ле­ної, ви­робленої та пе­ре­роб­ле­ної) сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. Санацією є си­сте­ма заходів, що здійс­ню­ють­ся під час про­ва­д­жен­ня у справі про бан­крут­ство з метою: 1) запобігання визнан­ню борж­ни­ка бан­кру­том та його ліквідації; 2) оздо­ров­лен­ня фінан­со­во-​гос­по­дарсь­ко­го ста­но­ви­ща борж­ни­ка; 3) за­до­во­лен­ня в по­в­но­му обсязі або част­ко­во вимог креди­торів шля­хом кре­ди­ту­ван­ня, ре­струк­ту­ри­зації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-​пра­во­вої та ви­роб­ни­чої струк­ту­ри борж­ни­ка. На­ве­де­на особ­ливість є логічним про­до­в­жен­ням кри­терію се­зон­ності робіт і свідчить про ре­аль­ну мож­ливість за ра­ху­нок відстро­чення про­це­ду­ри санації до мо­мен­ту одер­жан­ня найбільших гро­шо­вих на­д­ход­жень від реалізації про­дукції при­пи­ни­ти про­це­ду­ру бан­крут­ства вза­галі. Ще однією особ­ливістю є те, що строк санації не може переви­щувати п'ят­на­дця­ти місяців. Це при тому, що для підприємств іншої га­лу­зе­вої на­леж­ності санація вво­дить­ся на строк не більше два­надця­ти місяців.

6.                  На­ре­шті, якщо про­тя­гом стро­ку санації погірши­ло­ся фінан­со­ве ста­но­ви­ще сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства у зв'язку зі стихій­ним лихом, з епізоотіями та іншими неспри­ят­ли­ви­ми умо­ва­ми, загаль­ний строк санації, вка­за­ний вище, може бути про­до­в­же­ний на один рік. Для всіх несільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств існує пра­ви­ло, що за кло­по­тан­ням комітету кре­ди­торів чи ке­ру­ю­чо­го санацією або інвесто­рів цей строк може бути про­до­в­же­но ще до шести місяців або скороче­но. Таким чином, мак­си­маль­но мож­ли­вим для сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств є строк санації розміром у 2 роки й 3 місяці проти півтора­річного стро­ку для несільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств.

Поряд із наявністю нібито суттєво збільше­но­го для сільськогос­подарських підприємств (су­про­ти інших підприємств) стро­ку санації слід за­зна­чи­ти, що для місто­утво­рю­ю­чо­го підприємства існує можли­вість знач­но збільше­но­го стро­ку санації. Так, за кло­по­тан­ням ор­га­ну місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня або цен­траль­но­го ор­га­ну ви­ко­нав­чої влади, які є учас­ни­ка­ми про­ва­д­жен­ня у справі про бан­крут­ство, за умови укла­дення ними до­го­во­ру по­ру­ки за зобов'язан­ня­ми борж­ни­ка, строк про­цедури санації місто­утво­рю­ю­чо­го підприємства може бути продовже­ний гос­по­дарсь­ким судом до де­ся­ти років. Борж­ник і його по­ру­чи­тель у цьому разі зобов'язані ро­з­раху­ва­ти­ся з кре­ди­то­ра­ми про­тя­гом трьох років. Щодо сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, які фак­тич­но висту­пають «місто­утво­рю­ю­чи­ми» підприємства­ми для села, такі преферен­ції не пе­ред­ба­чені.

Ок­ре­мо чинне за­ко­но­дав­ство визна­чає особ­ли­вості бан­крут­ства фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства, які ви­о­крем­лює ст. 50 За­ко­ну України «Про віднов­лен­ня пла­то­спро­мож­ності борж­ни­ка або визнан­ня його бан­кру­том». Аналіз по­ло­жень за­зна­че­ної статті дає змогу дійти виснов­ку про існу­ван­ня спе­цифічного механізму за­хи­сту фер­мерсь­ких гос­подарств від бан­крут­ства порівняно з іншими фор­ма­ми підприємств, зо­кре­ма й сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких. На­при­клад, підста­вою для визнан­ня будь-​яко­го підприємства бан­кру­том є неспро­можність ви­ко­на­ти свої гро­шові зобов'язан­ня перед кре­ди­то­ра­ми про­тя­гом трьох місяців після на­стан­ня вста­нов­ле­но­го стро­ку їх спла­ти, тоді як для фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства підста­вою є його неспро­можність за­до­воль­ни­ти ви­мо­ги кре­ди­торів про­тя­гом шести місяців після закінчен­ня відповідного пе­ріоду сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких робіт.

Заява про по­ру­шен­ня спра­ви про бан­крут­ство подається підприємством-​борж­ни­ком будь-​якої га­лу­зе­вої на­леж­ності у пись­мовій формі і підписується керівни­ком борж­ни­ка чи іншою упов­но­ва­же­ною осо­бою. Заява фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства також підписується його го­ло­вою, але по­тре­бує на­яв­ності пись­мо­вої згоди всіх членів фер­мерсь­ко­го гос­подарства.

До заяви го­ло­ви фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства про по­ру­шен­ня спра­ви про бан­крут­ство, крім за­галь­но­обов'яз­ко­вих для про­це­ду­ри банкрут­ства до­ку­ментів, до­да­ють­ся до­ку­мен­ти, які містять відо­мості: 1) про склад і вартість майна фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства; 2) про склад і вар­тість майна, яке на­ле­жить чле­нам фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства на праві влас­ності; 3) про розмір доходів, які мо­жуть бути одер­жані фермер­ським гос­по­дар­ством після закінчен­ня відповідного періоду сільсько­господарських робіт.

За за­галь­ним пра­ви­лом, роз­по­ряд­ник майна при­зна­чається на строк не більше шести місяців. У той самий час для фер­мерсь­ко­го гос­подарства про­це­ду­ра роз­по­ряд­жен­ня май­ном вво­дить­ся на строк закін­чення відповідного періоду сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких робіт з урахуван­ням часу, необхідного для реалізації ви­роб­ле­ної сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. За­зна­че­ний строк не може пе­ре­ви­щу­ва­ти п'ят­на­дця­ти міся­ців. У разі якщо після вве­ден­ня про­це­ду­ри роз­по­ряд­жен­ня май­ном по­гірши­ло­ся фінан­со­ве ста­но­ви­ще фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства у зв'язку зі стихійним лихом, епізоотіями та іншими неспри­ят­ли­ви­ми умо­ва­ми, строк про­це­ду­ри роз­по­ряд­жен­ня май­ном може бути про­до­в­же­но на один рік. Таке по­ло­жен­ня існує лише для фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства.

Інші підприємства, вклю­ча­ю­чи сільсь­ко­гос­по­дарські, таких привілеїв не мають.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 За­ко­ну України «Про віднов­лен­ня плато­спроможності борж­ни­ка або визнан­ня його бан­кру­том» розпорядни­ком майна може бути при­зна­че­но лише таку особу, яка має ліцензію арбітраж­но­го ке­ру­ю­чо­го. Для здійс­нен­ня про­це­ду­ри роз­по­ряд­жен­ня май­ном фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства гос­по­дарсь­ким судом признача­ється роз­по­ряд­ник майна, який може й не мати ліцензії роз­по­ряд­ни­ка майна. Закон навіть надає мож­ливість здійс­ню­ва­ти по­в­но­ва­жен­ня роз­порядника майна голові фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства за по­год­жен­ням з при­зна­че­ним роз­по­ряд­ни­ком майна.

За за­галь­ним пра­ви­лом про­даж будь-​яко­го майна бан­кру­та здій­снюється на відкри­тих тор­гах і лише у разі на­д­ход­жен­ня двох і більше про­по­зицій щодо при­дбан­ня майна бан­кру­та ліквідатор про­во­дить кон­курс (аукціон). Щодо неру­хо­мо­го майна, вклю­че­но­го до ліквідаційної маси фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства, діє ви­мо­га про­да­жу тільки за конкур­сом, обов'яз­ко­ви­ми умо­ва­ми якого є збе­ре­жен­ня цільо­во­го призначен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких об'єктів, що про­да­ють­ся. Така ви­мо­га є логіч­ним про­до­в­жен­ням за­сто­су­ван­ня пра­ви­ла цільо­во­го і раціональ­но­го ви­ко­ри­стан­ня майна сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня.

Важ­ли­вою відмінністю є також те, що гос­по­дарсь­кий суд направ­ляє копію по­ста­но­ви про визнан­ня фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства банкру­том не лише до ор­га­ну, який здійснив його дер­жав­ну реєстрацію, а й до ор­га­ну місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня за місце­з­на­ход­жен­ням фермерсько­го гос­по­дар­ства.

Слід за­зна­чи­ти, що дер­жа­ва здійснює відповідні за­хо­ди щодо запо­бігання непла­то­спро­мож­ності та бан­крут­ству дер­жав­них сільськогос­подарських підприємств, на­да­ю­чи при цьому пріори­тет саме пра­во­вим за­хо­дам. Так, на­ка­зом Міна­г­ро­політики України «Про деякі за­хо­ди за­побігання бан­крут­ству підприємств, уста­нов, організацій, що на­ле­жать до сфери управління Міністер­ства аг­рар­ної політики України» від 28 бе­рез­ня 2007 р. № 222 зобов'язано Де­пар­та­мент пра­во­вої та за­ко­но­про­ект­ної ро­бо­ти здійс­ни­ти такі за­хо­ди: взяти під кон­троль розрахун­ки за до­го­во­ра­ми, сума яких пе­ре­ви­щує сто мінімаль­них розмірів за­робітної плати; за­без­пе­чи­ти реєстрацію за­зна­че­ної ка­те­горії до­го­ворів згідно з до­дат­ком до на­ка­зу; організу­ва­ти моніто­ринг договірної ро­боти підприємств; здійс­ню­ва­ти уза­галь­нен­ня прак­ти­ки та доцільності укла­дан­ня відповідних до­го­ворів. Звісно, це не ви­ключні юри­дичні за­ходи, що при­зве­дуть до суцільно­го уник­нен­ня про­це­ду­ри бан­крут­ства дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, але їх ефек­тивність оче­вид­на.