§ 2. Правовий режим майна приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

 

Однією з кваліфікаційних ознак підприємства як юри­дич­ної особи ви­сту­пає май­но­ва са­мостійність. Вона пе­ред­ба­чає стійке існуван­ня підприємства, яке за­без­пе­чується наявністю влас­но­го майна, достат­нього для ве­ден­ня роз­ши­ре­но­го або, як мінімум, про­сто­го відтво­рен­ня. У нинішніх при­ват­но-​оренд­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємствах на­зва­на озна­ка відсут­ня. Якщо уяви­ти си­ту­ацію, коли май­нові і земель­ні паї не бу­дуть здані в орен­ду, підприємство фак­тич­но при­пи­нить своє існу­ван­ня.

Так, згідно з п. 4 ст. 62 ГК підприємство по­вин­но мати відокремле­не майно, пра­во­вий режим якого вста­нов­люється ст. 66 ГК. Майно під­приємства скла­да­ють ви­роб­ничі й неви­роб­ничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відо­бра­жається в са­мостійному ба­лансі підпри­ємства. Прак­ти­ка свідчить, що майже аб­со­лют­ну кількість засновни­ків при­ват­но-​оренд­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств скла­да­ють особи, май­но­вим вне­ском яких до ста­тут­но­го фонду, як за­зна­ча­ло­ся вище, є май­но­вий пай, не виділений із за­галь­но­го майна ре­фор­мо­ва­них КСП, який являє част­ку в кож­но­му виді майна ко­лиш­ньо­го цілісно­го май­но­во­го ком­плек­су КСП, про­порційну тру­до­во­му внеску в його ство­рен­ня. Це ко­лишні керівники і спеціалісти, май­но­вий пай яких не виділений в натурі, як і у інших співвлас­ників. Таким чином, про наяв­ність відо­крем­ле­но­го майна не йдеть­ся, що прямо су­пере­чить ви­мо­гам за­ко­ну.

Тому пра­во­вий режим майна при­ват­но-​оренд­них сільськогоспо­дарських підприємств відрізняється крайнім сту­пе­нем невизна­че­ності. Гос­по­дарсь­ке за­ко­но­дав­ство до зас­нов­ни­ка при­ват­но-​оренд­но­го сіль­ськогосподарського підприємства як унітар­но­го утво­рен­ня вста­нов­лює ви­мо­гу тільки щодо ство­рен­ня ста­тут­но­го фонду, не поділе­но­го на част­ки (п. 4 ст. 63 ГК). Щодо інших фондів (як у ко­опе­ра­тивів, господар­ських то­ва­риств тощо) цієї ви­мо­ги не пе­ред­ба­чається. Такий по­ря­док знач­но звужує перелік дже­рел фор­му­ван­ня ма­си­ву відо­крем­ле­но­го майна підприємства. За­зви­чай за­ко­но­дав­ство поряд з визна­чен­ням за­гального скла­ду фондів певної організаційно-​пра­во­вої форми встанов­лює необхідність їх періодич­но­го по­пов­нен­ня, як пра­ви­ло за ра­ху­нок одер­жа­них доходів після спла­ти всіх обов'яз­ко­вих пла­тежів. Відсут­ність за­ко­но­дав­чої ви­мо­ги до спря­му­ван­ня пе­ре­роз­поділу при­бутків на по­пов­нен­ня фондів підприємства суттєво погіршує режим внутрішньо­го інве­сту­ван­ня ви­роб­ництва цих підприємств. Як наслідок, влас­ник ПОСП може вільно ви­ко­ри­ста­ти кошти при­бут­ку на осо­бисті по­тре­би, не пов'язані з ви­роб­ни­чо-​гос­по­дарсь­кою діяльністю. Це знач­но утруд­нює мож­ливість ве­ден­ня відтво­рю­валь­но­го ви­роб­ництва, при­зво­дя­чи до надмірного вис­на­жен­ня існу­ю­чих матеріаль­них ре­сурсів і в недале­кому май­бут­ньо­му - до падіння рівня ви­роб­ництва і різкого зни­жен­ня до­ход­ності від ви­роб­ни­чо-​гос­по­дарсь­кої діяль­ності підприємства.

На­при­клад, до дер­жав­них ко­мерційних підприємств, які також ма­ють ста­тус унітар­них, п. 8 ст. 75 ГК ви­су­вається обов'яз­ко­ва ви­мо­га утво­рю­ва­ти за ра­ху­нок при­бут­ку (до­хо­ду) фонди, при­зна­чені для по­криття вит­рат, пов'яза­них з їх діяльністю. До таких фондів на­ле­жать амор­ти­заційний, фонд роз­вит­ку ви­роб­ництва, фонд спо­жи­ван­ня (опла­ти праці), ре­зерв­ний та інші фонди, пе­ред­ба­чені ста­ту­том під­приємства. Аб­со­лют­ної ана­логії щодо фор­му­ван­ня подібних фондів при­ват­но-​оренд­ним сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємством не може і не по­вин­но бути через різницю інве­стиційних мож­ли­во­стей дер­жа­ви і ок­ре­мого зас­нов­ни­ка. Проте фор­му­ван­ня ре­зерв­но­го і фонду розвит­ку ви­роб­ництва доцільно пе­ред­ба­чи­ти за­ко­но­дав­ством із закріплен­ням обов'яз­ко­во­го щорічного відраху­ван­ня до них пев­но­го відсот­ка від при­бутку підприємства.

Фор­му­ван­ня ре­зерв­но­го фонду на­да­ва­ти­ме при­ват­но-​оренд­но­му сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му підприємству необхідний запас міцності для усу­нен­ня нега­тив­но­го впли­ву фінан­со­вих ризиків. У ви­пад­ку одержан­ня збитків чи шкоди від неспри­ят­ли­вих по­год­них умов з'являється мож­ливість га­ран­ту­ван­ня без­пе­ребійної діяль­ності підприємства через пом'як­шен­ня впли­ву на­ве­де­них фак­торів за ра­ху­нок ви­ко­ри­стан­ня кош­тів ре­зерв­но­го фонду.

Ство­рен­ня фонду роз­вит­ку ви­роб­ництва за­в­дя­ки ву­зь­коцільо­во­му спря­му­ван­ню доз­во­ляє здійс­ню­ва­ти роз­ши­рене ви­роб­ниц­тво. У прак­тиці здійс­нен­ня оренд­них відно­син сьо­годні спо­стерігається надмірна екс­плу­а­тація орен­до­ва­них ос­нов­них засобів, що при­зво­дить до їх над­мірної вис­на­же­ності. Особ­ли­во це стосується при­ват­но-​оренд­них сіль­ськогосподарських підприємств, влас­ни­ки яких не приділяють належ­ної уваги інно­ваційному роз­вит­ку ви­роб­ництва, що доз­во­ляє створю­вати наукоємну кон­ку­рен­то­спро­мож­ну про­дукцію із ви­ко­ри­стан­ням фун­да­мен­таль­них над­бань науки. Це стосується не тільки впроваджен­ня нової техніки, індустріаль­них тех­но­логій, а й за­про­ва­д­жен­ня у ви­робництво нових сортів рос­лин чи порід тва­рин тощо. Фонд роз­вит­ку ви­роб­ництва неза­леж­но від його ве­ли­чи­ни за­вжди га­ран­ту­ва­ти­ме від­творення май­но­вої скла­до­вої ре­сурс­но­го по­тенціалу підприємства.

Слід за­зна­чи­ти, що відсутність за­ко­но­дав­чої ви­мо­ги до визначен­ня мінімаль­но­го розміру ста­тут­но­го фонду, а також щодо фор­му­ван­ня ре­зерв­но­го фонду та фонду роз­вит­ку ви­роб­ництва не сти­му­лює вироб­ничого роз­вит­ку при­ват­но-​оренд­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств.

Ви­хо­дя­чи з функцій, які по­ви­нен ви­ко­ну­ва­ти ста­тут­ний фонд, нев­ста­нов­лен­ня за­ко­но­дав­чої ви­мо­ги до фор­му­ван­ня ста­тут­но­го фонду при­ват­но-​оренд­ни­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми підприємства­ми ста­вить під сумнів мож­ливість фор­му­ван­ня єди­но­го май­но­во­го ком­плек­су під­приємства з майна, на­леж­но­го їх влас­ни­кам. З тих май­но­вих і земель­них паїв, що на­ле­жать влас­ни­ку при­ват­но-​оренд­но­го сільськогосподар­ського підприємства, до­сить склад­но утво­ри­ти тех­но­логічно поєдна­ний май­но­вий ком­плекс із ви­роб­ництва, пе­ре­роб­ки та реалізації влас­но­ви­роб­ле­ної про­дукції. Вся діяльність таких підприємств базується виключ­но на оренді май­но­вих ком­плексів ко­лишніх КСП. При цьому стражда­ють май­нові інте­ре­си влас­ників май­но­вих і зе­мель­них паїв, зда­них у орен­ду. Крім того, що оренд­на плата має до­стат­ньо сим­волічний харак­тер, навіть ці суми вчас­но не спла­чу­ють­ся. Все це свідчить про слаб­ку ефек­тивність моделі при­ват­но-​оренд­них підприємств при застосуван­ні її у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му ви­роб­ництві.

У силу ви­ключ­но­го мо­но­поль­но­го ста­но­ви­ща єди­но­го зас­нов­ни­ка і влас­ни­ка при­ват­но-​оренд­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства внутрішні май­нові пра­вовідно­си­ни в остан­ньо­му зво­дять­ся до щоріч­ного пе­ре­роз­поділу при­бутків або по­крит­тя збитків, одер­жа­них від здій­снення ви­роб­ни­чої діяль­ності. Зовнішні май­нові пра­вовідно­си­ни ви­никатимуть у разі на­стан­ня май­но­вої відповідаль­ності, при­пи­нен­ня підприємства, спла­ти оренд­ної плати, а також ви­ко­нан­ня аграрно-пра­вових до­го­ворів.