§ 4. Правовий режим майна та землі в сільськогосподарських кооперативах

 

Для за­без­пе­чен­ня функціону­ван­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ко­опе­ра­ти­ву необхідним є фор­му­ван­ня на­леж­ної май­но­вої бази. Май­но сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ни­чо­го ко­опе­ра­ти­ву на­ле­жить йому на праві влас­ності (ст. 20 За­ко­ну України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку ко­опе­рацію»). Ко­опе­ра­тив є влас­ни­ком будівель, спо­руд, гро­шей, май­нових внесків його членів, ви­го­тов­ле­ної ним про­дукції, доходів, одер­жаних від її реалізації та іншої діяль­ності, пе­ред­ба­че­ної ста­ту­том коопе­ративу, а також майна, при­дба­но­го на підста­вах, не за­бо­ро­не­них зако­ном (ст. 20 ви­ще­за­зна­че­но­го За­ко­ну). Фінан­сові ре­сур­си ко­опе­ра­ти­ву фор­му­ють­ся за ра­ху­нок: до­хо­ду від реалізації про­дукції (робіт, по­слуг), пай­о­вих та інших внесків членів ко­опе­ра­ти­ву, кре­дитів та інших надхо­джень, не за­бо­ро­не­них за­ко­но­дав­ством (ст. 21).

У сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ко­опе­ра­ти­вах обов'яз­ко­во ство­рю­ють­ся неподільний та пай­о­вий фонди. їх існу­ван­ня відрізняє саме коопера­тивні організації від інших суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня. За ра­ху­нок вступ­них внесків осіб та відраху­вань від до­хо­ду ко­опе­ра­ти­ву ство­рюється неподільний фонд. Він не може бути роз­поділений між чле­на­ми, крім ви­падків, пе­ред­ба­че­них за­ко­ном (ч. 3 ст. 20 За­ко­ну «Про ко­опе­рацію). Вне­ски до цього фонду здійс­ню­ють лише дійсні (повні) члени сільсько­господарських ко­опе­ра­тивів. Для асоційо­ва­них членів вступ­них внесків за­ко­ном не вста­нов­ле­но. Розмір вступ­но­го внеску визна­ча­ють за­гальні збори членів ко­опе­ра­ти­ву.

Пай­о­вий фонд - майно ко­опе­ра­ти­ву, що формується за ра­ху­нок паїв (у тому числі до­дат­ко­вих) членів та асоційо­ва­них членів коопера­тиву (ч. 2 ст. 20 За­ко­ну «Про ко­опе­рацію»). Для ко­опе­ра­тивів мінімаль­ний розмір пай­о­во­го фонду за­ко­но­дав­ством не вста­нов­ле­но, що дозво­ляє їх ство­рю­ва­ти осо­ба­ми, які не мають ве­ли­ких коштів. Кож­ний окре­мий ко­опе­ра­тив може в своєму ста­туті визна­ча­ти розмір та­ко­го фонду. Адже його визна­чен­ня на­да­ло б мож­ли­вості чле­нам ко­опе­ра­тивів конт­ролювати всі зміни пай­о­во­го фонду, що, у свою чергу, спри­я­ло б захи­щенню їхніх май­но­вих прав. Про­це­ду­ра зміни розміру пай­о­во­го фонду по­вин­на здійс­ню­ва­тись за рішен­ням за­галь­них зборів з по­даль­шим вне­сенням відповідних змін до ста­ту­ту ко­опе­ра­ти­ву.

Розмір пай­о­во­го внеску також вста­нов­люється за­галь­ни­ми збора­ми ко­опе­ра­ти­ву та за­зна­чається у його ста­туті. Він має бути помірним, адже го­лов­ною озна­кою сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ко­опе­ра­ти­ву є обов'яз­кова участь в його діяль­ності членів (тру­до­ва - для ви­роб­ни­чих коопе­ративів і участь в гос­по­дарській діяль­ності - для об­слу­го­ву­ю­чих), а май­но­ва по­вин­на відігра­ва­ти дру­го­ряд­ну роль. Тому ста­ту­ти коопера­тивів мо­жуть містити, на­при­клад, ряд пільг для осіб, які одер­жу­ють дер­жав­ну до­по­мо­гу, пенсію або сти­пендію тощо при вступі їх до коопе­ративу.

Як уже за­зна­ча­ло­ся вище, пай­о­вий фонд формується з май­но­вих пай­о­вих внесків. У Законі України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку коопе­рацію» по­нят­тя «пай­о­вий вне­сок» чітко не визна­че­но. Крім того, во­но за­сто­со­вується поряд з по­нят­тям «пай». Ви­хо­дя­чи з по­ло­жень ЦК України (ч. 1 ст. 163, ч. 2 ст. 165) та ГК України (ч. 3 ст. 98, ст. 100), при утво­рені ко­опе­ра­ти­ву або вступі до вже діючого, слід го­во­ри­ти про «па­йовий вне­сок». Він може здійс­ню­ва­ти­ся шля­хом пе­ре­дачі ко­опе­ра­ти­ву майна, у тому числі гро­шей, май­но­вих прав, а також зе­мель­ної ділянки. Розмір пай­о­во­го внеску вста­нов­люється за­галь­ни­ми збо­ра­ми засновни­ків ко­опе­ра­ти­ву у вартісному виразі і за­зна­чається в ста­туті. Для вироб­ничих ко­опе­ра­тивів він вста­нов­лю­ють­ся в рівних ча­сти­нах (виключен­ня може бути вста­нов­лене тільки для асоційо­ва­них членів) (ч. 4 ст. 12 За­ко­ну України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку ко­опе­рацію»), а для обслу­говуючих - про­порційно очікуваній участі члена ко­опе­ра­ти­ву в його гос­по­дарській діяль­ності (п. 4 ст. 21).

Таким чином, пай­о­вий вне­сок, по-​пер­ше, це обов'яз­ко­вий вне­сок, що має вартісний вираз; по-​дру­ге, він здійснюється осо­бою при вступі до ко­опе­ра­ти­ву і, по-​третє, шля­хом пе­ре­дачі до пай­о­во­го фонду належ­ного особі на праві влас­ності майна, в тому числі гро­шей, а також май­нових прав та/або зе­мель­ної ділянки. Крім обов'яз­ко­во­го пай­о­во­го внес­ку, член ко­опе­ра­ти­ву може здійс­ни­ти до­дат­ко­вий вне­сок, який також пе­ре­дається до пай­о­во­го фонду. Зва­жа­ю­чи на ви­ще­за­зна­чене, пай­о­вий вне­сок можна визна­чи­ти як обов'яз­ко­вий вне­сок зас­нов­ни­ка, члена (асоційо­ва­но­го члена) ко­опе­ра­ти­ву, що має вартісний вираз і здійсню­ється шля­хом пе­ре­дачі до пай­о­во­го фонду на­леж­но­го особі на праві влас­ності майна, у тому числі гро­шей, май­но­вих прав та/або зе­мель­ної ділянки.

Пай­о­вий вне­сок є скла­до­вою ча­сти­ною паю, розмір якого може зміню­ва­ти­ся за ра­ху­нок до­дат­ко­во­го паю (точніше - до­дат­ко­во­го пайо­вого внеску) (ч. 12 ст. 1 За­ко­ну «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку коопера­цію»), а також у тих ви­пад­ках, коли ви­пла­та ча­сток до­хо­ду на паї здій­снюється шля­хом збільшен­ня паю (п. 3 ст. 24 ви­ще­на­зва­но­го За­ко­ну). Таким чином, пай можна визна­чи­ти як ча­сти­ну пай­о­во­го фонду сіль­ськогосподарського ви­роб­ни­чо­го ко­опе­ра­ти­ву, яка про­порційна розмі­ру май­но­вої участі члена в ко­опе­ра­тиві, існує у вартісному виразі, при виході (ви­клю­ченні) з ко­опе­ра­ти­ву може бути вит­ре­бу­ва­ний у натурі, гро­шах або цінних па­пе­рах.

Пи­тан­ня сто­сов­но визна­чен­ня по­ряд­ку та термінів здійс­нен­ня чле­нами ко­опе­ра­ти­ву внесків (вступ­но­го та пай­о­во­го) до відповідних фондів відне­се­но за­ко­но­дав­ством до ком­пе­тенції самих ко­опе­ра­тивів (п. 3 ст. 98 ГК України; ч. 1 ст. 11 За­ко­ну України «Про ко­опе­рацію»; п. 1 ст. 9 За­ко­ну України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку ко­опе­рацію»). Необхідно за­зна­чи­ти, що пріори­тет­ни­ми по­винні бути такі умови вне­сення паю, які б спри­я­ли всту­пу до ко­опе­ра­ти­ву ма­ло­за­без­пе­че­них верств на­се­лен­ня, зо­кре­ма по­сту­по­ве вне­сен­ня всієї суми пай­о­во­го внеску.

Право влас­ності на пай особа на­бу­ває тільки при виході чи виклю­ченні з ко­опе­ра­ти­ву, тобто після при­пи­нен­ня член­ства в ньому. У за­значених ви­пад­ках особа має право на от­ри­ман­ня май­но­во­го паю нату­рою, грішми або, за ба­жан­ням, цінними па­пе­ра­ми відповідно до його вар­тості на мо­мент ви­хо­ду (ст. 25 За­ко­ну України «Про сільськогоспо­дарську ко­опе­рацію»). За­гальні збори на влас­ний роз­суд у кож­но­му ок­ре­мо­му ви­пад­ку мо­жуть вста­нов­лю­ва­ти одну з цих форм або навіть поєдну­ва­ти їх. Термін от­ри­ман­ня паю не може пе­ре­ви­щу­ва­ти двох ро­ків, а відлік цього терміну по­чи­нається з 1 січня року, що настає після мо­мен­ту ви­хо­ду (ви­клю­чен­ня) із ко­опе­ра­ти­ву (ст. 25).

За­ко­ном України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку ко­опе­рацію» перед­бачено, що при ліквідації ко­опе­ра­ти­ву його майно, що за­ли­ши­ло­ся після ро­з­ра­хунків з бюд­же­том, бан­ка­ми та іншими кре­ди­то­ра­ми, роз­поділя­ється між чле­на­ми ко­опе­ра­ти­ву про­порційно вар­тості їх паю (п. 4 ст. 38), а асоційовані члени мають пер­шо­чер­го­ве право на от­ри­ман­ня свого май­но­во­го внеску та відповідних ча­сток до­хо­ду (п. 2 ст. 12).

Особ­ли­ву увагу слід звер­ну­ти на вре­гу­лю­ван­ня пи­тан­ня май­но­вої відповідаль­ності в ко­опе­ра­ти­вах. Так, за­ко­но­дав­ством вста­нов­ле­но, що ко­опе­ра­тив відповідає за своїми зобов'язан­ня­ми всім на­леж­ним йому май­ном і не несе відповідаль­ності за зобов'язан­ня­ми членів кооперати­ву. Члени ж ко­опе­ра­ти­ву несуть відповідальність за його зобов'язан­нями в межах пай­о­во­го май­но­во­го внеску (п. 1 ст. 23 За­ко­ну України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку ко­опе­рацію»). Що стосується ви­падків від­повідаль­ності осіб, які при вступі до ко­опе­ра­ти­ву не повністю сплати­ли пай­о­вий вне­сок, то їх у Законі України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку ко­опе­рацію» не вре­гу­льо­ва­но, а тому така відповідальність прак­тич­но не за­сто­со­вується, хоч і може вста­нов­лю­ва­тись у ста­ту­тах окре­мих ко­оперативів.

Однією з важ­ли­вих форм реалізації чле­на­ми ко­опе­ра­тивів своїх май­но­вих прав є право на одер­жан­ня ча­сти­ни при­бут­ку від діяль­ності ко­опе­ра­ти­ву у вигляді ви­пла­ти ча­сток до­хо­ду на паї і ко­опе­ра­тив­них ви­плат. Згідно з За­ко­ном України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку коопера­цію» ці ви­пла­ти здійс­ню­ють­ся за ра­ху­нок ча­сти­ни до­хо­ду, що залиша­ється після спла­ти по­датків і зборів (обов'яз­ко­вих пла­тежів) до відпо­відних бюд­жетів; по­га­шен­ня кре­дитів; по­крит­тя збитків; про­ве­ден­ня відраху­вань у фонди ко­опе­ра­ти­ву (п. 2 ст. 29). Дохід, при­зна­че­ний до роз­поділу між чле­на­ми ко­опе­ра­ти­ву, роз­поділяється на дві ча­сти­ни. Одна спря­мо­вується на здійс­нен­ня ко­опе­ра­тив­них ви­плат, які склада­ються з ча­сти­ни до­хо­ду ко­опе­ра­ти­ву, що роз­поділяється між його чле­нами про­порційно їх участі у на­ко­пи­ченні цього до­хо­ду (ст. 1 За­ко­ну України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку ко­опе­рацію»). Друга ча­сти­на цьо­го до­хо­ду роз­поділяється між чле­на­ми ко­опе­ра­ти­ву та його асоційо­ва­ни­ми чле­на­ми з ураху­ван­ням обов'яз­ко­вих та до­дат­ко­вих внесків до пай­о­во­го фонду, при­чо­му ви­платі ча­сток до­хо­ду на пай підлягає до 20%, визна­че­них до роз­поділу (п. 2 ст. 29 ви­ще­на­зва­но­го За­ко­ну). Кон­кретне співвідно­шен­ня між ча­сти­на­ми до­хо­ду вста­нов­люється загаль­ними збо­ра­ми ко­опе­ра­ти­ву і є нор­мою, яка ре­гу­люється його ста­ту­том. Таким чином, прин­цип роз­поділу при­бут­ку ко­опе­ра­ти­ву між його чле­нами за­ле­жить від їх тру­до­вої, а не май­но­вої участі, що про­яв­ляється у спря­му­ванні 80 і більше відсотків усьо­го до­хо­ду на здійс­нен­ня коопера­тивних ви­плат та вста­нов­ленні для по­вних членів ко­опе­ра­ти­ву більш ви­со­ких нор­ма­тивів відраху­вань доходів на паї, ніж для асоційо­ва­них. Реалізу­ва­ти право на от­ри­ман­ня ча­сти­ни при­бут­ку (ви­пла­ти ча­сток до­хо­ду на паї і ко­опе­ра­тив­них ви­плат) члени ко­опе­ра­ти­ву мо­жуть тіль­ки за ви­ко­нан­ня двох умов: 1) на­яв­ності у ко­опе­ра­ти­ву чи­сто­го прибут­ку за ре­зуль­та­та­ми фінан­со­во­го року; 2) прий­нятті чле­на­ми рішення про роз­поділ між ними ча­сти­ни от­ри­ма­но­го при­бут­ку.

Сільсь­ко­гос­по­дарські ко­опе­ра­ти­ви мо­жуть фор­му­ва­ти свої земель­ні ма­си­ви за ра­ху­нок зе­мель­них ділянок: 1) на­бу­тих ними у власність; 2) пе­ре­да­них у ко­ри­сту­ван­ня на умо­вах орен­ди. Однією з підстав на­буття права при­ват­ної влас­ності на землю ЗК України визна­че­но вне­сення до ста­тут­но­го фонду сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, уста­нов та організацій зе­мель­них ділянок їх зас­нов­ни­ка­ми (п. 2 ст. 28 та пп. б) п. 1 ст. 82).

За­ко­ном України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку ко­опе­рацію» перед­бачено, що при вступі до ко­опе­ра­ти­ву гро­ма­дя­нин може пе­ре­да­ти до пай­о­во­го фонду на­леж­ну йому на праві влас­ності зе­мель­ну ділянку (ст. 1). Слід за­ува­жи­ти, що за­ко­ном не пе­ред­ба­че­но обов'яз­ко­ве форму­вання зас­нов­ни­ка­ми (чле­на­ми) пай­о­во­го фонду сільськогосподарсько­го ви­роб­ни­чо­го ко­опе­ра­ти­ву за ра­ху­нок їх зе­мель­них ділянок. Тому в своїх ста­ту­тах ко­опе­ра­ти­ви мають право са­мостійно вирішу­ва­ти це пи­тання. У ви­пад­ку коли пай­о­вий вне­сок (його ча­сти­на) здійснюється зе­мель­ною ділян­кою, він стає скла­до­вою ча­сти­ною паю. Ви­хо­дя­чи зі змісту ЗК України, який визна­чив юри­дич­них осіб суб'єктами права при­ват­ної влас­ності (ст. 80), а також За­ко­ну України «Про сільського­сподарську ко­опе­рацію» (п. 1 ст. 20), слід за­зна­чи­ти, що право власнос­ті на зе­мельні ділянки, пе­ре­дані до пай­о­во­го фонду, от­ри­мує коопера­тив як юри­дич­на особа. Члени ко­опе­ра­ти­ву мають право лише вимага­ти виділення певної зе­мель­ної ділянки після при­пи­нен­ня член­ства в ньому.

Так, За­ко­ном України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку ко­опе­рацію» пе­редбачено, що в разі ви­хо­ду з ко­опе­ра­ти­ву фізична особа має право на от­ри­ман­ня зе­мель­ної ділянки в натурі (на місце­вості) (ст. 25). Таким чином, єдиною організаційно-​пра­во­вою фор­мою підприємств, що забез­печують по­вер­нен­ня зе­мель­ної ділянки у ви­пад­ках при­пи­нен­ня член­ства, є сільсь­ко­гос­по­дарські ко­опе­ра­ти­ви. На прак­тиці може ви­ник­ну­ти за­пи­тан­ня: чи от­ри­ма­ють особи саме «свої» ділянки при виході (виклю­ченні) з ко­опе­ра­ти­ву? За­ко­ном України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку ко­опе­рацію» не вста­нов­ле­но, що особі надається саме та ділянка, яку вона внес­ла до ко­опе­ра­ти­ву. Необхідно також за­зна­чи­ти, що оскільки на за­ко­но­дав­чо­му рівні ко­опе­ра­тив є влас­ни­ком май­но­вих паїв (п. 1 ст. 20 ви­ще­за­зна­че­но­го За­ко­ну), то зе­мель­на ділянка, що вно­сить­ся як май­но­вий пай (його ча­сти­на), пе­ре­хо­дить відповідно у його власність. Таким чином, у ви­пад­ку при­пи­нен­ня член­ства ко­опе­ра­тив (на підставі рішення за­галь­них зборів його членів) має право виб­ра­ти ділянку для члена, який ви­бу­ває, на свій роз­суд. Зва­жа­ю­чи на про­до­в­жен­ня дії п. 14 Перехідних по­ло­жень ЗК України, згідно з яким до на­бран­ня чин­ності за­ко­на­ми України про дер­жав­ний зе­мель­ний ка­дастр та про ринок зе­мель але не раніше 1 січня 2012 року за­бо­ро­няється вне­сен­ня права на зе­мель­ну част­ку (пай) до ста­тут­них фондів гос­по­дарсь­ких то­ва­риств, до пай­о­вих фондів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ко­опе­ра­тивів зе­мельні ділян­ки сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня не вно­ся­ть­ся.

Також ко­опе­ра­ти­ви мо­жуть на­бу­ва­ти зе­мель­ну ділянку у власність шля­хом при­дбан­ня її за до­го­во­ром купівлі-​про­да­жу, да­ру­ван­ня, міни, укла­ден­ня інших цивільно-​пра­во­вих угод відповідно до ЗК України (ст. 20 За­ко­ну України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку ко­опе­рацію»). Слід за­зна­чи­ти, що до на­бран­ня чин­ності за­ко­на­ми України про дер­жав­ний зе­мель­ний ка­дастр та про ринок зе­мель але не раніше 1 січня 2012 року не до­пус­кається: а) купівля-​про­даж зе­мель­них ділянок сільськогоспо­дарського при­зна­чен­ня дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності, крім вилу­чення (ви­ку­пу) їх для суспільних по­треб; б) купівля-​про­даж або іншим спо­со­бом відчу­жен­ня зе­мель­них ділянок і зміна цільо­во­го призначен­ня (ви­ко­ри­стан­ня) зе­мель­них ділянок, які пе­ре­бу­ва­ють у влас­ності гро­мадян та юри­дич­них осіб для ве­ден­ня то­вар­но­го сільськогосподарсько­го ви­роб­ництва, зе­мель­них ділянок, виділених в натурі (на місце­вості) влас­ни­кам зе­мель­них ча­сток (паїв) для ве­ден­ня осо­би­сто­го селянсько­го гос­по­дар­ства, а також зе­мель­них ча­сток (паїв), крім пе­ре­дачі їх у спад­щи­ну, обміну зе­мель­ної ділянки на іншу зе­мель­ну ділянку відпо­відно до за­ко­ну та ви­лу­чен­ня (ви­ку­пу) зе­мель­них ділянок для суспіль­них по­треб (п. 15 Перехідних По­ло­жень ЗК України).

Се­ля­нин може реалізу­ва­ти своє право влас­ності на зе­мель­ну ділян­ку і шля­хом пе­ре­дачі її в орен­ду ко­опе­ра­ти­ву. Пе­ре­да­ча зе­мель­них ді­лянок в орен­ду є доцільною для пенсіонерів, а також інших ка­те­горій осіб, якщо вони не ба­жа­ють стати чле­на­ми ко­опе­ра­ти­ву та брати трудо­ву участь в його діяль­ності. Пе­ре­да­ча ко­опе­ра­ти­ву в орен­ду зе­мель­них ділянок, що пе­ре­бу­ва­ють у влас­ності гро­ма­дян, здійснюється за дого­вором орен­ди між влас­ни­ком зе­мель­ної ділянки і ко­опе­ра­ти­вом та ре­гулюється ЗК України та За­ко­ном України «Про орен­ду землі».