§ 2. Предмет аграрного права

 

У за­галь­но­му розумінні пред­ме­том є те, на що спря­мо­вується діяльність людей. Пе­ре­но­ся­чи це твер­джен­ня на си­сте­му права, можна дійти вис­нов­ку, що пред­ме­том будь-​якої галузі права є певне коло одно­рідних суспільних відно­син, які підля­га­ють пра­во­во­му ре­гу­лю­ван­ню. Відповідно пред­ме­том аг­рар­но­го права ви­сту­па­ють суспільні аг­рарні відно­си­ни (членські, зе­мельні, май­нові, тру­дові, організаційно-управ­лінські та соціаль­но­го роз­вит­ку села). Всі вони об'єдну­ють­ся за ро­до­вою озна­кою - на­лежністю до аг­рар­ної сфери еко­номіки нашої дер­жа­ви.

Існує уста­ле­на думка, що первісними у аг­рар­них відно­си­нах є зе­мельні відно­си­ни, ос­но­вою яких ви­сту­пає спе­цифіка зе­мель­них діля­нок, що утво­рюється су­купністю при­род­них, еко­номічних, політи­ко-​пра­во­вих, соціаль­но-​куль­тур­них та юри­дич­них ознак. Так, тільки у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му ви­роб­ництві земля є не лише про­сто­ро­вим ба­зисом фор­му­ван­ня і функціону­ван­ня про­дук­тив­них сил, а й за­со­бом ви­роб­ництва, при­чо­му ви­сту­пає вод­но­час як зна­ряд­дя праці та як пред­мет праці. Зна­ряд­дям праці є те, за до­по­мо­гою чого лю­ди­на здійснює пев­ний ви­роб­ни­чий про­цес, а пред­ме­том праці - те, на що спрямо­вується тру­до­ва діяльність. На­при­клад, ви­ро­щу­ван­ня рос­лин­ни­ць­кої про­дукції здійснюється за до­по­мо­гою землі, що ро­бить її зна­ряд­дям праці, а тру­до­ва ак­тивність спря­мо­вується без­по­се­ред­ньо на обробіток землі як пред­мет праці.

Земля є незно­шу­ва­ним і самовідтво­рю­валь­ним за­со­бом виробниц­тва у сільсь­ко­му гос­по­дарстві. При цьому для по­треб сільськогосподар­ської діяль­ності най­важ­ливішого зна­чен­ня на­бу­ває саме по­верх­не­вий ро­дю­чий шар зе­мель­них ділянок - ґрунт, який скла­дається з гу­му­су, що є вмісти­ли­щем по­жив­них ре­чо­вин, які й за­без­пе­чу­ють роз­ви­ток куль­тур­них рос­лин. Ґрун­то­утво­рен­ня є об'єктив­ним при­род­ним проце­сом, який не за­ле­жить від во­ле­ви­яв­лен­ня людей. Необхідно відзна­чи­ти складність і три­валість про­це­су на­ко­пи­чен­ня гу­му­су. Для ство­рен­ня од­но­го сан­ти­мет­ру ґрунту при­роді по­тре­бується сто років. Несклад­ний підра­ху­нок дає змогу вста­но­ви­ти, що мет­ро­вий ґрун­то­вий шар, харак­терний для вітчиз­ня­них чор­но­земів, утво­ри­вся про­тя­гом 10 тис. років. Жодна з відомих світових цивілізацій не на­ра­хо­вує та­ко­го стро­ку існу­вання. Не маючи впли­ву на фор­му­ван­ня при­род­ної ро­дю­чості ґрунтів лю­ди­на може лише підви­щу­ва­ти або зни­жу­ва­ти вміст по­жив­них речо­вин у ґрунті за ра­ху­нок штуч­них фак­торів її діяль­ності. Поряд із цим при­ро­да са­мостійно, хоча й за три­ва­лий період, віднов­лює шкоду, зав­дану нега­тив­ним ан­тро­по­ген­ним вп­ли­вом якості землі. Це за­без­пе­чує самовідтво­рю­ваність і незно­шу­ваність зе­мель­них ре­сурсів сільськогос­подарського при­зна­чен­ня як ос­нов­но­го і незамінного фак­то­ра і за­со­бу ви­роб­ництва у сільсь­ко­му гос­по­дарстві.

У інших га­лу­зях ви­роб­ни­чо-​гос­по­дарсь­кої діяль­ності земля забез­печує лише по­тре­бу про­сто­ро­во­го ба­зи­су фор­му­ван­ня і функціонуван­ня про­дук­тив­них сил.

Таким чином, аг­рарні зе­мельні відно­си­ни ви­ни­ка­ють, здійс­ню­ють­ся та при­пи­ня­ють­ся щодо зе­мель­них ділянок сільськогоспо­дарського при­зна­чен­ня, які ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся для ви­роб­ництва про­дукції сільсь­ко­го гос­по­дар­ства.Цим вони відрізня­ють­ся від ін­ших видів зе­мель­них відно­син, об'єктом яких ви­сту­па­ють землі про­мисловості, будівництва, транс­пор­ту та ін., що повністю на­ле­жать до пред­ме­та галузі зе­мель­но­го права.

Крім зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня, для успішного ве­ден­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва необхідно мати достат­ню кількість іншого майна сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня, яке ви­сту­пає си­сте­мо­утво­рю­ю­чим чин­ни­ком аг­рар­них май­но­вих відно­син. Вони за­без­пе­чу­ють ство­рен­ня май­но­вої ос­но­ви гос­по­да­рю­ван­ня, фор­муючи озна­ку май­но­вої відо­крем­ле­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств-​то­ва­ро­ви­роб­ників. Відо­крем­лене майно об'єднується у май­новий ком­плекс, при­зна­че­ний для за­без­пе­чен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяль­ності. Склад і струк­ту­ра май­но­во­го ком­плек­су визна­ча­ють­ся тех­нологічними зв'яз­ка­ми, а ті, у свою чергу, - спе­цифікою тієї галузі сіль­ськогосподарської діяль­ності, на ви­роб­ництві про­дукції якої збира­ється спеціалізу­ва­ти­ся відповідне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство. За­га­лом ефек­тивне гос­по­да­рю­ван­ня мож­ли­ве лише у разі на­ко­пи­чен­ня до­стат­ньо­го ма­си­ву ос­нов­них і обо­рот­них засобів, оп­ти­маль­но поєдна­них у складі май­но­во­го ком­плек­су відповідного сільськогосподарсько­го підприємства.

Слід за­зна­чи­ти, що пе­ре­важ­на більшість засобів ви­роб­ництва в сільсь­ко­му гос­по­дарстві також мають ву­зь­ке при­зна­чен­ня: ство­рен­ня якісної сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. Тому їх не можна використа­ти з іншою метою. Якщо в ре­зуль­таті пе­ре­профілю­ван­ня інших га­лу­зей матеріаль­но­го ви­роб­ництва ви­ко­ри­сто­ву­ють одні й ті самі за­со­би ви­робництва (на­при­клад, при кон­версії га­лу­зей ко­лиш­ньо­го війсь­ко­во-​про­ми­сло­во­го ком­плек­су, зміні профілю за­во­ду, фаб­ри­ки тощо), то змі­на цільо­во­го при­зна­чен­ня для більшості ос­нов­них і обо­рот­них засобів сфери сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва немож­ли­ва. Це стосується на­сам­пе­ред ви­роб­ни­чих будівель, спо­руд, спеціальної сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої техніки та зна­рядь для пе­ред­посівної об­роб­ки ґрунту, посіву, садіння, до­гля­ду за врожаєм, заготівлі кормів, зби­ран­ня і первісної об­робки зер­но­вих тощо. Ре­аль­ним підтвер­джен­ням за­зна­че­но­го є те, що жодне з приміщень ко­лиш­ньо­го тва­рин­ни­ць­ко­го ком­плек­су сільгосп­підприємств, які по­рожніють після роз­ва­лу галузі тва­рин­ництва, не ви­користовують за іншим при­зна­чен­ням. Отже, аг­рарні май­нові відно­сини опо­се­ред­ко­ву­ють про­цес ви­роб­ництва сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, ство­рю­ю­чи його матеріальну ос­но­ву.

Ство­рив­ши відповідну май­но­ву базу кожен сільсь­ко­гос­по­дарсь­кий то­ва­ро­ви­роб­ник по­ви­нен її «ожи­ви­ти» за до­по­мо­гою за­лу­чен­ня трудо­вих ре­сурсів. Тому аг­рарні тру­дові відно­си­ни ви­сту­па­ють на­ступ­ною скла­до­вою пред­ме­та агар­но­го права. Відмітною особ­ливістю є те, що тру­до­ве за­ко­но­дав­ство ра­дянсь­ких часів не роз­по­всюд­жу­ва­ло свою чин­ність на тру­дові відно­си­ни у кол­го­с­пах, які вре­гу­льо­ву­ва­ли­ся за допо­могою ло­каль­них актів аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства, зо­кре­ма Пра­ви­ла­ми внутрішньо­го тру­до­во­го роз­по­ряд­ку.

За­ко­ном УРСР «Про вне­сен­ня змін і до­пов­нень до Ко­дек­су зако­нів про працю Української РСР при пе­ре­ході рес­публіки до рин­ко­вої еко­номіки» від 20 бе­рез­ня 1991 р. було вне­се­но кар­ди­нальні зміни у про­цес ре­гу­лю­ван­ня тру­до­вих відно­син. Так, ч. 1 ст. 3 Ко­дек­су законів про працю України від 10 груд­ня 1971 р. у ре­дакції, вне­сеній зазначе­ним За­ко­ном, роз­по­всю­ди­ла єдині за­гальні пра­ви­ла ре­гу­лю­ван­ня тру­дових відно­син усіх підприємств, уста­нов, організацій неза­леж­но від форм влас­ності, виду діяль­ності і га­лу­зе­вої на­леж­ності, а також осіб, які пра­ц­ю­ють за тру­до­вим до­го­во­ром з фізич­ни­ми осо­ба­ми. За­га­лом це вигля­дає як уніфікація пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня всіх видів тру­до­вих від­носин неза­леж­но від їх га­лу­зе­вої на­леж­ності. Ви­ни­кає видимість нібито відсут­ності га­лу­зе­вих особ­ли­во­стей пред­ме­та аг­рар­но­го права у части­ні ре­гу­лю­ван­ня тру­до­вих відно­син у сільсь­ко­му гос­по­дарстві.

Проте вже ч. 2 ст. 3 цього Ко­дек­су вста­нов­лює, що особ­ли­вості пра­ці членів ко­опе­ра­тивів та їх об'єднань, ко­лек­тив­них сільськогосподар­ських підприємств, фер­мерсь­ких гос­по­дарств, працівників підприємств з іно­зем­ни­ми інве­стиціями визна­ча­ють­ся за­ко­но­дав­ством та їх статута­ми. При цьому по­винні визна­ча­ти­ся га­рантії щодо зай­ня­тості, охо­ро­ни праці, праці жінок, молоді, інвалідів по­винні на­да­ва­тись у по­ряд­ку, пе­редбаченому за­ко­но­дав­ством про працю. Подібний відступ від загаль­них пра­вил за­кла­де­но у тру­до­ве за­ко­но­дав­ство не ви­пад­ко­во. Ко­декс законів про працю України, як за­гальне, не може охо­пи­ти своїм впли­вом кон­кретні особ­ли­вості тру­до­вих відно­син у різних га­лу­зях еконо­міки України, що дає змогу виділяти спе­цифіку умов праці у окре­мих різно­ви­дах тру­до­вих відно­син, зо­кре­ма у аг­рар­но­му сек­торі.

Особ­ливість аг­рар­них тру­до­вих відно­син по­ля­гає у спе­цифічному поєднанні тру­до­вих ре­сурсів із за­со­ба­ми праці. На­сам­пе­ред, це соціаль­ні умови ви­хо­ван­ня май­бутніх працівників сільсь­ко­го гос­по­дар­ства, коли пе­ре­важ­на їх більшість зрос­тає в умо­вах сільсь­ко­го по­бу­ту, а з ран­ньо­го ди­тин­ства вони пов'язані з різними ви­да­ми сільськогосподар­ської праці. Пе­ре­важ­ним соціаль­но-​ви­хов­ним фак­то­ром тут ви­сту­пає поведінка батьків, сусідів та сільсь­кої гро­ма­ди в цілому, близькість до біологічних про­цесів відтво­рен­ня куль­тур­них рос­лин та тва­рин. З ран­нього ди­тин­ства за­кла­да­ють­ся тру­дові на­вич­ки по­вод­жен­ня з об'єктами рос­лин­но­го і тва­рин­но­го світу. На пре­ве­ли­кий жаль, міські меш­канці, як засвідчує прак­ти­ка сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, переваж­но так і не ста­ють ефек­тив­ни­ми сільсь­ки­ми то­ва­ро­ви­роб­ни­ка­ми попри їхнє пра­г­нен­ня до цього виду гос­по­дарсь­кої діяль­ності. При­кла­ди прак­тики є важ­ли­вим підґрун­тям фор­му­ван­ня вис­нов­ку про соціальну спро­можність саме сільсь­ких вихідців до ефек­тив­но­го вкла­ден­ня праці у сільсь­ко­му гос­по­дарстві, а отже, фор­му­ван­ня особ­ли­во­стей аг­рар­них тру­до­вих відно­син. Якщо працівника у інших сфе­рах еко­номіки можли­во нав­чи­ти тру­до­вим на­ви­кам неза­леж­но від його соціаль­но­го похо­дження, то у сільсь­ко­му гос­по­дарстві за­ли­ша­ють­ся най­е­фек­тивнішими працівни­ка­ми саме вихідці з села, побут яких з ран­ньо­го ди­тин­ства і формує їхню тру­до­ву аг­рар­ну пра­во­суб'єктність.

Крім на­ве­де­них за­галь­них особ­ли­во­стей аг­рар­них тру­до­вих відно­син, по­тре­бує особ­ли­во­го ре­жи­му пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня праця під­літків та жінок у сільсь­ко­му гос­по­дарстві. Якщо за­галь­на мінімаль­на межа пра­це­з­дат­ності вста­нов­ле­на у віці 15-ти років, то спеціаль­ним аг­рар­ним за­ко­но­дав­ством для фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства визна­че­но най­мен­ший пра­це­з­дат­ний вік у 14 років. Так само на­кла­дає свої особ­ливості фізіологія жінок щодо об­слу­го­ву­ван­ня тва­рин у окремі періоди, що ви­ма­гає спе­цифічної організації праці та її охо­ро­ни, на відміну від інших га­лу­зей еко­номіки України. Особ­ли­вої ре­гла­мен­тації по­тре­бує також праця механізаторів у «пікові» періоди зби­ран­ня вро­жаю, коли відповідні працівники в силу об'єктив­них умов зби­ран­ня вро­жаю зму­шені пра­ц­ю­ва­ти світло­вий день, на відміну від нор­мо­ва­но­го трудово­го дня інших га­лу­зей еко­номіки України. Такий по­ря­док організації і опла­ти праці по­тре­бує спе­цифічного пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня, яке здій­снюється за ра­ху­нок ло­каль­них пра­во­вих актів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств у межах за­галь­но­го за­ко­но­дав­ства про працю. Подібні за­гальні особ­ли­вості аг­рар­них тру­до­вих відно­син цілком логічно потре­бують спе­цифічного ре­жи­му пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня, у ос­но­ву якого по­кла­да­ють­ся ви­ще­на­ве­дені фак­то­ри їхньо­го фор­му­ван­ня. Таким чи­ном, аг­рарні тру­дові відно­си­ни мають своїм об'єктом сільськогос­подарську працю, спря­мо­ва­ну на ви­роб­ниц­тво про­дукції сільсь­ко­го гос­по­дар­ства.

Ще одним видом аг­рар­них відно­син у складі пред­ме­та аг­рар­но­го права ви­сту­па­ють аг­рарні організаційно-​управлінські відно­си­ни. На­копичивши до­стат­ню кількість зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го призна­чення, спе­цифічного майна та кваліфіко­ва­них працівників влас­ник сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства стикається з про­бле­мою ефектив­ного поєднан­ня цих ви­роб­ни­чих ре­сурсів, що за­без­пе­чується реаліза­цією аг­рар­них управлінсь­ких відно­син. Навіть у най­примітивнішій формі здійс­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяль­ності первісно поєдну­ється обов'язковість на­яв­ності зе­мель­ної ділянки сільськогосподарсь­кого при­зна­чен­ня, іншого майна сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня, необхідного і до­стат­ньо­го для ве­ден­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го вироб­ництва, мож­ливість за­лу­чен­ня тру­до­вих ре­сурсів (як най­ма­них, так і влас­них) для «ожив­лен­ня» на­яв­ної май­но­вої бази, а також управлін­ських відно­син, по­кли­ка­них за­без­пе­чи­ти поєднан­ня май­но­вої і тру­до­вої скла­до­вої про­дук­тив­них сил сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го то­ва­ро­ви­роб­ни­ка. Аг­рарні організаційно-​управлінські відно­си­ни за­без­пе­чу­ють оптимізацію про­це­су сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва за ра­ху­нок визна­чен­ня і усу­нен­ня нее­фек­тив­них дій у про­цесі здійс­нен­ня сіль­ськогосподарської діяль­ності, за­старілих тех­но­логій, спо­собів ви­користання засобів ви­роб­ництва тощо, підви­щу­ю­чи на цій основі про­дук­тивність праці і за­галь­ну ефек­тивність ви­роб­ництва.

Ще одним видом аг­рар­них відно­син є відно­си­ни соціаль­но­го роз­витку села. До соціальної сфери села на­ле­жать об'єкти: сфери жит­ло­во-​ко­му­наль­но­го гос­по­дар­ства, вклю­ча­ю­чи бла­го­устрій сільсь­ких терито­рій; по­бу­то­во­го об­слу­го­ву­ван­ня; охо­ро­ни здо­ров'я; фізичної куль­ту­ри; на­род­ної освіти; куль­ту­ри і ми­стецтва. Соціаль­ний роз­ви­ток села забез­печує підви­щен­ня ефек­тив­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва. Ви­со­кий за­галь­ний куль­тур­но-​освітній рівень працівників сприяє зрос­танню про­дук­тив­ності праці, а отже, ефек­тив­ності діяль­ності самих сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств. Крім того, тра­диційний культур­но-побутовий уклад селян, навіть у межах ок­ре­мої сільсь­кої гро­ма­ди, формує відповідне став­лен­ня до сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої праці, що має знач­ний вплив на стан куль­ту­ри зем­ле­роб­ства і тва­рин­ництва, а тому при­зво­дить до підви­щен­ня або зни­жен­ня рівня ви­роб­ництва ва­ло­вої сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції.

Необхідно за­зна­чи­ти, що в Україні на по­чат­ку 90-х років ми­ну­ло­го століття було ство­ре­но до­сить ефек­тив­ну мо­дель пріори­тет­ності соці­ального роз­вит­ку села За­ко­ном України «Про пріори­тетність соціаль­ного роз­вит­ку села та аг­ро­про­ми­сло­во­го ком­плек­су в на­род­но­му госпо­дарстві» від 17 жо­втня 1990 p., по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України «Про вдос­ко­на­лен­ня фор­му­ван­ня інве­стицій на соціаль­ний роз­ви­ток села та аг­ро­про­ми­сло­во­го ком­плек­су» від 29 липня 1992 р. за № 423. З метою за­без­пе­чен­ня пріори­тет­ності соціаль­но­го роз­вит­ку села пе­редбачалося виділення щорічних обсягів дер­жав­них цен­тралізо­ва­них капіталь­них вкла­день, що спря­мо­ву­ва­ли­ся на зміцнен­ня матеріаль­но-​технічної бази соціальної сфери села та аг­ро­про­ми­сло­во­го ком­плек­су. При цьому вста­нов­лю­ва­ла­ся нижня межа розміру щорічного форму­вання таких інве­стицій не менше, ніж 15% національ­но­го до­хо­ду Украї­ни, з яких не менше 50% по­винні були спря­мо­ву­ва­тись на будівниц­тво об'єктів соціальної сфери. Інве­стиційні ре­сур­си таких обсягів дозволи­ли б вирішити пе­ре­важ­ну більшість про­блем соціаль­но­го роз­вит­ку се­ла. Проте цей механізм не спра­ц­ю­вав, бо жод­но­го року не було сформо­вано фондів за­зна­че­но­го розміру. Як наслідок можна кон­ста­ту­ва­ти вже звичні для нас розбіжності між зовнішнім де­кла­ру­ван­ням і змістом еко­номіко-​пра­во­вої моделі роз­вит­ку соціальної сфери села, закріпленої у чин­но­му за­ко­но­давстві.

Най­гострішими про­бле­ма­ми на селі є відсутність мо­ти­вації до пра­ці, бідність, тру­до­ва міграція, без­робіття, за­не­пад соціальної інфра­структури, по­гли­б­лен­ня де­мо­графічної кризи та відми­ран­ня сіл. З ме­тою на­дан­ня пріори­тет­ності соціаль­но­му роз­вит­ку села по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 19 ве­рес­ня 2007 р. за № 1158 було за­тверджено «Дер­жав­ну цільову про­гра­му роз­вит­ку українсь­ко­го села на період до 2015 року». Роз­ви­ток соціальної сфери села та сільсь­ких те­риторій пе­ред­ба­чається здійс­ни­ти за ра­ху­нок: за­без­пе­чен­ня впрова­дження соціаль­них стан­дартів і нор­ма­тивів у сільській місце­вості; роз­витку підприємництва і розв'язан­ня про­блем зай­ня­тості на селі; розвит­ку транс­порт­но­го спо­лу­чен­ня та зв'язку; удос­ко­на­лен­ня інже­нер­ної інфра­струк­ту­ри; роз­вит­ку жит­ло­во­го будівництва та ко­му­наль­но­го гос­подарства; роз­вит­ку освіти, ме­дич­но­го об­слу­го­ву­ван­ня і куль­тур­но-​до­звільної діяль­ності в сільській місце­вості; збе­ре­жен­ня і роз­вит­ку тра­диційної куль­ту­ри регіонів; поліпшен­ня по­бу­то­во­го об­слу­го­ву­ван­ня сільсь­ко­го на­се­лен­ня; роз­вит­ку фізичної куль­ту­ри і спор­ту на селі, тор­говельного об­слу­го­ву­ван­ня сільсь­ко­го на­се­лен­ня; ство­рен­ня умов для за­о­хо­чен­ня молоді до ро­бо­ти і про­жи­ван­ня у сільській місце­вості; дер­жавної підт­рим­ки роз­вит­ку де­пре­сив­них сільсь­ких те­ри­торій; удоско­налення си­сте­ми управління роз­вит­ком сільсь­ких те­ри­торій. Таким чи­ном, аг­рарні відно­си­ни з соціаль­но­го роз­вит­ку села за­без­пе­чу­ють зрос­тан­ня якості життя сільсь­ко­го на­се­лен­ня у сфе­рах по­бу­ту, освіти, охо­ро­ни здо­ров'я, фізкуль­ту­ри і спор­ту, куль­ту­ри і мистец­тва, а також роз­вит­ку сільсь­ких те­ри­торій.

У де­я­ких організаційно-​пра­во­вих фор­мах сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ви­роб­ників існує ще один різно­вид аг­рар­них відно­син - членські від­носини. Вони ви­ни­ка­ють як у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємствах (сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ви­роб­ни­чих і об­слу­го­ву­ю­чих ко­опе­ра­ти­вах, фер­мерсь­ких гос­по­дар­ствах, ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємствах), так і у осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дар­ствах. Аг­рарні від­носини член­ства пе­ред­ба­ча­ють наявність обов'яз­ко­вої част­ки майна у підприємстві чи гос­по­дарстві, кож­ний член якого є од­но­час­но його співвлас­ни­ком. Таке майно вно­сить­ся як част­ка кож­но­го члена до ста­тутного фонду (скла­де­но­го капіталу) при вступі до підприємства. На­ступною є ви­мо­га прий­нят­тя обов'яз­ко­вої тру­до­вої участі у діяль­ності за­зна­че­них форм гос­по­да­рю­ван­ня. За­леж­но від змісту ста­тут­них доку­ментів член­ство надає також право на участь в управлінні сільськогос­подарським підприємством. Тому аг­рарні членські відно­си­ни - це вже реалізовані, чітко окрес­лені май­нові, тру­дові та організацій­но-управлінські права і обов'язки члена сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го під­приємства чи осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства. З припинен­ням членсь­ких відно­син усі за­зна­чені права і обов'язки зни­ка­ють. Зали­шаються лише зовнішні май­нові відно­си­ни з при­во­ду вит­ре­бу­ван­ня ко­лишнім чле­ном гос­по­дар­ства своєї май­но­вої (зе­мель­ної) част­ки. При цьому за­зна­чені відно­си­ни втра­ча­ють свій аг­рар­ний ха­рак­тер, ста­ю­чи цивільни­ми май­но­ви­ми відно­си­на­ми.