§ 5. Майнова відповідальність за аграрні правопорушення

 

Важ­ли­ву роль у за­хисті інте­ресів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств відіграє май­но­ва відповідальність. Май­но­ва відповідальність за по­ру­шен­ня аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства ре­гу­люється перш за все норма­ми, що містять­ся у цивільно­му, тру­до­во­му, зе­мель­но­му, аг­рар­но­му, гос­подарському за­ко­но­давстві. За­леж­но від об'єкта розрізня­ють май­но­ву відповідальність за шкоду за­в­да­ну майну та особі. За­гальні підста­ви відповідаль­ності за за­в­да­ну май­но­ву шкоду визна­чені у ст. 1166 ЦК України. Для на­стан­ня май­но­вої відповідаль­ності необхідна наявність скла­ду пра­во­по­ру­шен­ня, а саме: 1) наявність шкоди; 2) про­ти­прав­на поведінка суб'єкта шкоди; 3) при­чин­ний зв'язок між шко­дою та проти­правною поведінкою суб'єкта шкоди; 4) наявність вини.

Вра­хо­ву­ю­чи спе­цифіку аг­рар­них відно­син, що земля посідає домі­нуюче ста­но­ви­ще серед інших при­род­них ком­по­нентів і відграє основ­ну роль у сільсь­ко­му гос­по­дарстві, слуш­но роз­гля­да­ти май­но­ву відпо­відальність саме за по­ру­шен­ня норм зе­мель­но­го за­ко­но­дав­ства. За­хист прав гро­ма­дян і юри­дич­них осіб за по­ру­шен­ня зе­мель­но­го законодав­ства пе­ред­ба­че­ний нор­ма­ми ЗК України і здійснюється шля­хом від­шкодування заподіяних збитків, що пе­ред­ба­че­но п. «ґ» ч. З ст. 152 ЗК України.

Підста­ви та по­ря­док відшко­ду­ван­ня збитків влас­ни­кам землі та зем­ле­ко­ри­сту­ва­чам пе­ред­ба­чені стат­тя­ми 156, 157 ЗК України. Згідно зі ст. 156 З К України влас­ни­кам землі та зем­ле­ко­ри­сту­ва­чам відшко­довуються збит­ки, заподіяні внаслідок: 1) ви­лу­чен­ня (ви­ку­пу) сільсь­когосподарських угідь та ча­гар­ників для по­треб, не пов'яза­них із сіль­ськогосподарським ви­роб­ниц­твом; 2) тимча­со­во­го зай­нят­тя сільсько­господарських угідь для інших видів ви­ко­ри­стан­ня; 3) вста­нов­лен­ня об­ме­жень щодо ви­ко­ри­стан­ня зе­мель­них ділянок; 4) погіршен­ня якості ґрун­то­во­го по­кри­ву та інших ко­ри­сних вла­сти­во­стей сільськогосподар­ських угідь; 5) при­ве­ден­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких угідь у непри­дат­ний для ви­ко­ри­стан­ня стан; 6) неодер­жан­ня доходів за час тимча­со­во­го не­використання зе­мель­ної ділянки. Визна­чен­ня шкоди може проводити­ся на основі різно­манітних методів, зо­кре­ма вит­рат­но­го, розрахунково­го, нор­ма­тив­но­го тощо.

Норми, які пе­ред­ба­ча­ють відшко­ду­ван­ня май­но­вої шкоди, також пе­ред­ба­чені ст. 68 За­ко­ну України «Про охо­ро­ну нав­ко­лиш­ньо­го при­родного се­ре­до­ви­ща» від 25 черв­ня 1991 p., згідно з якою підприєм­ства, уста­но­ви, організації та гро­ма­дя­ни зобов'язані відшко­до­ву­ва­ти шкоду, заподіяну ними внаслідок по­ру­шен­ня за­ко­но­дав­ства про охо­рону нав­ко­лиш­ньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща, в по­ряд­ку та розмірах, вста­нов­ле­них за­ко­но­дав­ством України.

Збит­ки, заподіяні непра­вомірними діями, відшко­до­ву­ють­ся на під­ставі за­галь­них по­ло­жень ста­тей 1166-​1194, 1209-​1211 ЦК України та ста­тей 224-​229 ГК України. Заподіяння шкоди влас­ни­кам землі та зем­ле­ко­ри­сту­ва­чам відшко­до­вується на підставі Ме­то­ди­ки визначен­ня розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільно­го зай­нят­тя земель­них ділянок, ви­ко­ри­стан­ня зе­мель­них ділянок не за цільо­вим призна­ченням, знят­тя ґрун­тов­но­го по­кри­ву (ро­дю­чо­го шару ґрунту) без спеці­ального доз­во­лу, за­твер­дже­ної по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. № 963.

По­ря­док визна­чен­ня та відшко­ду­ван­ня збитків влас­ни­кам землі і зем­ле­ко­ри­сту­ва­чам, за­зна­че­ним у ст. 157 ЗК України, ро­з­роб­ле­ний за Ме­то­ди­кою визна­чен­ня розмірів шкоди, зумо­в­ле­ної за­бруд­нен­ням і засмічен­ням зе­мель­них ре­сурсів через по­ру­шен­ня при­ро­доохо­рон­но­го за­ко­но­дав­ства, за­твер­дже­ною на­ка­зом Мінпри­ро­ди України від 27 жовт­ня 1997 р. № 171 зі змінами, вне­се­ни­ми на­ка­зом Мінпри­ро­ди України від 4 квітня 2007 р. № 149.

Май­но­ва відповідальність здійснюється також за заподіяння втрат сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва. Так, відшко­ду­ван­ню підля­га­ють втра­ти сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких угідь (ріллі, ба­га­торічних на­са­д­жень, пе­ре­логів, сінокосів, па­со­вищ) та ча­гар­ників як ос­нов­но­го за­со­бу ви­робництва в сільсь­ко­му гос­по­дарстві внаслідок ви­лу­чен­ня (ви­ку­пу) їх для по­треб, не пов'яза­них із сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким ви­роб­ниц­твом, об­меженням прав влас­ників землі і зем­ле­ко­ри­сту­вачів або погіршен­ням якості угідь внаслідок нега­тив­но­го впли­ву, спри­чи­не­но­го діяльністю гро­ма­дян, юри­дич­них осіб, органів місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня або дер­жави. Відшко­до­ву­ють­ся також втра­ти, спри­чи­нені ви­клю­чен­ням сіль­ськогосподарських угідь і ча­гар­ників з гос­по­дарсь­ко­го обігу внаслідок вста­нов­лен­ня охо­рон­них, санітар­них та інших за­хи­сних зон. При цьо­му втра­ти сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва ком­пен­су­ють­ся вин­ними осо­ба­ми неза­леж­но від відшко­ду­ван­ня збитків влас­ни­кам землі та зем­ле­ко­ри­сту­ва­чам.

Крім вста­нов­ле­но­го по­ряд­ку відшко­ду­ван­ня, за­ко­ном визна­чаєть­ся перелік ви­падків звільнен­ня від відшко­ду­ван­ня втрат сільськогос­подарського ви­роб­ництва. Від відшко­ду­ван­ня втрат сільськогосподар­ського ви­роб­ництва звільня­ють­ся гро­ма­дя­ни та юри­дичні особи у разі ви­ко­ри­стан­ня зе­мель­них ділянок для будівництва шкіл, дошкільних за­кладів, дер­жав­них об'єктів охо­ро­ни здо­ров'я, куль­ту­ри, фізкуль­ту­ри та спор­ту, соціаль­но­го за­без­пе­чен­ня, дер­жав­них об'єктів до­рож­ньо­го будівництва, куль­то­вих спо­руд релігійних організацій, кла­до­вищ, ме­ліора­тив­них си­стем, про­ти­ерозійних, про­тиз­сув­них і про­ти­се­ле­вих спо­руд, під будівниц­тво і об­слу­го­ву­ван­ня жилих бу­динків і гос­по­дарсь­ких будівель, для розміщення внутрішньо­гос­по­дарсь­ких об'єктів сільсько­господарських, організацій та уста­нов, ви­до­бу­ван­ня торфу за умови по­вер­нен­ня зе­мель­них ділянок у стані, при­дат­но­му для попередньо­го ви­ко­ри­стан­ня, під об'єкти і те­ри­торії при­род­но-​за­повідного фонду. У разі здійс­нен­ня внутрішньо­гос­по­дарсь­ко­го будівництва сільськогос­подарськими підприємства­ми такі вит­ра­ти про­ва­дить­ся без відшкоду­вання. Втра­ти сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся ви­ключ­но на освоєння зе­мель для сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких по­треб, по­ліпшен­ня відповідних угідь, охо­ро­ну зе­мель відповідно до розробле­них про­грам та про­ектів зем­ле­устрою. За­ко­ном ви­ко­ри­стан­ня цих кош­тів на інші цілі не пе­ред­ба­че­но.

Май­но­ву відповідальність у межах по­ру­шен­ня зе­мель­но­го законо­давства несуть як суб'єкти, що ви­роб­ля­ють то­вар­ну сільськогосподар­ську про­дукцію чи зай­ма­ють­ся її пе­ре­роб­кою, так і ор­га­ни ви­ко­нав­чої влади та ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня. На­при­клад фер­мерсь­ке го­сподарство несе відповідальність за своїми зобов'язан­ня­ми у межах майна, яке є власністю фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства. Звер­нен­ня стягнен­ня на зе­мельні ділянки, надані у власність для ве­ден­ня фермерсько­го гос­по­дар­ства, до­пус­кається у ви­пад­ках, коли у фер­мерсь­ко­го госпо­дарства відсутнє інше майно, на яке може бути звер­не­но стяг­нен­ня. Ор­га­ни ви­ко­нав­чої влади та ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня несуть відповідальність за шкоду, заподіяну непра­вомірним втру­чан­ням у здійс­нен­ня влас­ни­ком по­в­но­ва­жень щодо володіння, ко­ри­сту­ван­ня і роз­по­ряд­жен­ня зе­мель­ною ділян­кою. Крім того, за ви­дан­ня актів, які по­ру­шу­ють права влас­ників зе­мель­них ділянок, ор­га­ни ви­ко­нав­чої вла­ди та ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня несуть відповідальність шля­хом відшко­ду­ван­ня збитків у по­в­но­му обсязі ор­га­ном, який видав акт.

Май­но­ва відповідальність може за­сто­со­ву­ва­ти­ся за по­ру­шен­ня до­говірних відно­син у сфері технічного сервісного об­слу­го­ву­ван­ня сіль­ськогосподарських підприємств, реалізації сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції тощо. Технічне об­слу­го­ву­ван­ня здійснюється згідно з до­го­во­ром по технічному об­слу­го­ву­ван­ню ма­шин­но-​трак­тор­но­го парку, устат­ку­ван­ня тва­рин­ни­ць­ких ферм, пта­хо­ферм. Згідно з умо­ва­ми цього дого­вору ви­ко­на­ве­ць бере на себе зобов'язан­ня за­без­пе­чи­ти якісне і своє­часне технічне об­слу­го­ву­ван­ня машин і устат­ку­ван­ня відповідно до стан­дартів, технічних умов, пра­вил та інструкцій, а також здійс­ни­ти своєчасне усу­нен­ня несправ­ності машин у про­цесі їх екс­плу­а­тації. За неви­ко­нан­ня або нена­лежне ви­ко­нан­ня своїх зобов'язань сто­ро­ни не­суть май­но­ву відповідальність.

Стат­тею 623 ЦК України пе­ред­ба­че­на відповідальність за відшко­дування збитків, за­в­да­них по­ру­шен­ням зобов'язан­ня. Борж­ник, який по­ру­шив зобов'язан­ня, має відшко­ду­ва­ти кре­ди­то­рові за­в­дані цим збит­ки. У до­го­ворі кон­трак­тації мо­жуть бути пе­ред­ба­чені також інші санк­ції за неви­ко­нан­ня або нена­лежне ви­ко­нан­ня договірних зобов'язань. Так, відповідно до За­ко­ну України «Про відповідальність за несвоє­часне ви­ко­нан­ня гро­шо­вих зобов'язань» від 22 ли­сто­па­да 1996 р. у разі про­стро­чен­ня пла­те­жу за аг­рар­ну про­дукцію заготівель­ник спла­чує пеню. По­ря­док роз­гля­ду спорів, що ви­ни­ка­ють з договірних відно­син, здійс­ню­ють­ся відповідно до Гос­по­дарсь­ко­го про­це­су­аль­но­го ко­дек­су України.