§ 3. Матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств

 

У національ­но­му за­ко­но­давстві, крім га­лу­зе­вих ко­дексів, існує знач­на кількість нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів, що ре­гу­лю­ють пи­тан­ня, 13-​473 пов'язані з відшко­ду­ван­ням шкоди. У ст. 130 КЗпП за­зна­чається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, уста­нові, організації через по­ру­шен­ня по­кла­де­них на них тру­до­вих обов'язків. Матеріальна відповідальність працівників - це один із видів юри­дич­ної відповідаль­ності, згідно з якою працівник при ви­ко­нанні тру­до­вих обов'язків зобов'яза­ний відшко­ду­ва­ти за­в­да­ну ним шкоду підприємству, уста­нові, організації.

Підста­ва­ми за­сто­су­ван­ня матеріальної відповідаль­ності є шкода, за­в­да­на вин­ним суб'єктом. Для при­тяг­нен­ня особи до матеріальної від­повідаль­ності по­винні на­ста­ти суттєві умови, коли до працівника може бути за­сто­со­ва­на матеріальна відповідальність. Та­ки­ми умо­ва­ми є: пе­ребування, якому заподіяно матеріальну шкоду, в тру­до­вих відно­си­нах з підприємством, уста­но­вою, організацією; вста­нов­лен­ня розмірів від­повідаль­ності працівника; наявність вини працівника.

Працівник, який заподіяв шкоду, може доб­ровільно по­кри­ти її пов­ністю або част­ко­во. За зго­дою влас­ни­ка або упов­но­ва­же­но­го ним орга­ну працівник може пе­ре­да­ти для по­крит­тя заподіяної шкоди рівноцін­не майно або по­ла­го­ди­ти пош­код­жене.

Згідно з КЗпП вста­нов­ле­но такі види матеріальної відповідаль­ності:

-                 у межах се­ред­ньо­го місяч­но­го заробітку (ст. 132);

-                 об­ме­же­ної матеріальної відповідаль­ності (ст. 133);

-                 повної матеріальної відповідаль­ності (ст. 134).

Пле­нум Вер­хов­но­го Суду України у по­ста­нові «Про су­до­ву прак­тику в спра­вах про відшко­ду­ван­ня шкоди, заподіяної підприємствам, уста­но­вам, організаціям їх працівни­кам» від 29 груд­ня 1992 р. роз'яс­нив, що за пра­ви­ла­ми ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, уста­нові, організації при ви­ко­нанні тру­до­вих обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого се­ред­ньомісяч­но­го заробіт­ку, крім ви­падків, коли за­ко­но­дав­ством вона пе­ред­ба­че­на у більшо­му, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідаль­ності були визна­чені в укла­де­но­му з працівни­ком кон­тракті, вона поклада­ється на нього відповідно до умов кон­трак­ту, на­при­клад це може сто­суватися аг­ро­но­ма, який працює на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му підприєм­стві на умо­вах, ви­кла­де­них у кон­тракті.

При матеріальній відповідаль­ності в межах се­ред­ньо­го місяч­но­го заробітку, який згідно з чин­ним за­ко­но­дав­ством визна­чається, виходя­чи із заробітку за два останні ка­лен­дарні місяці ро­бо­ти працівника, що пе­ре­ду­ва­ли дню ви­яв­лен­ня шкоди, а якщо шкода ви­яв­ле­на після звіль­нення - дню звільнен­ня. У разі коли працівник на да­но­му підприєм­стві, в уста­нові, організації пра­ц­ю­вав менше 2-х місяців, він обчислю­ється із заробітку за фак­тич­но про­пра­цьо­ва­ний час. Матеріальну від­повідальність у межах се­ред­ньо­го місяч­но­го заробітку також несуть працівники, які до­пу­сти­ли зіпсут­тя або зни­щен­ня цінно­стей в ході тру­дового про­це­су.

Ви­пад­ки об­ме­же­ної матеріальної відповідаль­ності робітників і служ­бовців ре­гу­лю­ють­ся ст. 133 КЗпП, згідно з якою робітники і служ­бовці - за зіпсут­тя або зни­щен­ня через нед­балість матеріалів, напів­фабрикатів, виробів (про­дукції), в тому числі при їх ви­го­тов­ленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого се­ред­ньо­го місяч­но­го заробітку. У та­ко­му са­мо­му розмірі робітники і служ­бовці несуть матеріальну відповідальність за зіпсут­тя або зни­щен­ня через нед­балість інстру­ментів, вимірю­валь­них при­ладів, спеціаль­но­го одягу та інших пред­метів, ви­да­них підприємством працівни­кові в користу­вання.

Керівники підприємств, уста­нов, організацій та їх за­ступ­ни­ки, а також керівники струк­тур­них підрозділів на підприємствах, в уста­новах, організаціях та їх за­ступ­ни­ки несуть повну матеріальну відпо­відальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого се­ред­ньо­го місяч­но­го заробітку, якщо шкоду підприємству, уста­нові, організації заподіяно зай­ви­ми гро­шо­ви­ми ви­пла­та­ми, непра­виль­ною по­ста­нов­кою обліку і зберігання матеріаль­них чи гро­шо­вих цінно­стей, нев­жит­тям необхідних заходів до запобігання про­сто­ям, ви­пус­кові не­доброякісної про­дукції, роз­кра­дан­ню, зни­щен­ню і зіпсут­тю матеріаль­них чи гро­шо­вих цінно­стей.

Іншим різно­ви­дом є матеріальна відповідальність працівників сіль­ськогосподарських підприємств, яка вста­нов­люється ст. 134 КЗпП. Працівники несуть матеріальну відповідальність у по­в­но­му розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, у ви­пад­ках, коли: 1) між пра­цівни­ком і підприємством, уста­но­вою, організацією згідно зі ст. 135^і КЗпП укла­де­но пись­мо­вий договір про взят­тя на себе працівни­ком повної матеріальної відповідаль­ності за за­без­пе­чен­ня цілості майна та інших цінно­стей, пе­ре­да­них йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одер­жані працівни­ком під звіт за разо­вою довіреністю або за іншими ра­зо­ви­ми до­ку­мен­та­ми; 3) шкоду завда­но діями працівника, які мають озна­ки діянь, пе­ре­сліду­ва­них у кримі­нальному по­ряд­ку; 4) шкоду за­в­да­но працівни­ком, який був у нетве­резому стані; 5) шкоду за­в­да­но недо­ста­чею, умис­ним зни­щен­ням або умис­ним зіпсут­тям матеріалів, напівфаб­ри­катів, виробів (про­дукції), в тому числі при їх ви­го­тов­ленні, а також інстру­ментів, вимірю­валь­них при­ладів, спеціаль­но­го одягу та інших пред­метів, ви­да­них підприєм­ством працівни­кові в ко­ри­сту­ван­ня; 6) відповідно до за­ко­но­дав­ства на працівника по­кла­де­но повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству при ви­ко­нанні тру­до­вих обов'язків; 7) шкоду за­в­да­но не при ви­ко­нанні тру­до­вих обов'язків; 8) служ­бо­ва особа вин­на в неза­кон­но­му звільненні або пе­ре­ве­денні працівника на іншу робо­ту; 9) керівник підприємства всіх форм влас­ності вин­ний у несвоєчас­ній ви­платі заробітної плати понад один місяць.

Пле­нум Вер­хов­но­го Суду України в зга­даній вище по­ста­нові від 29 груд­ня 1992 р. вка­зав, що при вирішенні пи­тан­ня про матеріаль­ну відповідальність на підставі пись­мо­во­го до­го­во­ру, укла­де­но­го пра­цівни­ком з підприємством, уста­но­вою, організацією про взят­тя на себе повної матеріальної відповідаль­ності за неза­без­пе­чен­ня цілості майна та інших цінно­стей (недо­ста­ча, зіпсут­тя), пе­ре­да­них йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), необхідно перевіри­ти, чи на­ле­жить відповідач до ка­те­горії працівників, з якими згідно зі ст. 135^і КЗпП може бути укла­де­ний такий договір, та чи був він укла­де­ний.

На­при­клад, при прий­нятті на ро­бо­ту комірника, який працює на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му підприємстві, по­ви­нен укла­да­ти­ся пись­мо­вий договір про повну матеріальну відповідальність, і у разі відсут­ності та­кого до­го­во­ру така особа не може нести повну матеріальну відповідаль­ність. Крім того, слід звер­ну­ти увагу на ту об­ста­ви­ну, що на основі до­говору про повну матеріальну відповідальність, така відповідальність мож­ли­ва лише за збе­ре­жен­ня майна, пе­ре­да­но­го працівнику. За відсут­ності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покла­дена лише об­ме­же­на матеріальна відповідальність, якщо згідно з чин­ним за­ко­но­дав­ством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідаль­ності у відповідному розмірі шкоди.

Матеріальну відповідальність у по­в­но­му розмірі несуть також пра­цівники сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, які зай­ма­ють­ся ви­пус­ком сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, за шкоду, заподіяну недо­ста­чею, умис­ним зни­щен­ням, умис­ним зіпсут­тям цієї про­дукції. Матеріальна відпо­відальність у по­в­но­му розмірі по­кла­дається на працівника у ви­пад­ках, пе­ред­ба­че­них окре­ми­ми за­ко­но­дав­чи­ми ак­та­ми. Така відповідальність на працівника може бути по­кла­де­на, зо­кре­ма, за шкоду, заподіяну пере­витратою паль­но­го, до­пу­ще­ною працівни­ком ав­то­мобільно­го транс­порту; одер­жан­ням служ­бо­вою осо­бою премій внаслідок зроб­ле­них з її вини ви­крив­лень даних про ви­ко­нан­ня робіт; за шкоду, заподіяну роз­краданням, недо­ста­чею, по­над­нор­ма­тив­ни­ми вит­ра­та­ми ва­лют­них цін­ностей; заподіяну ка­си­ром через неза­без­пе­чен­ня цілості матеріаль­них цінно­стей та іншими вин­ни­ми діями.

По­ря­док визна­чен­ня розміру збитків від роз­кра­дан­ня, нестачі, зни­щення (псу­ван­ня) матеріаль­них цінно­стей визна­чається по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116, згідно з якою розмір збитків від роз­кра­дан­ня, нестачі, зни­щен­ня (псу­ван­ня) матері­альних цінно­стей визна­чається за ба­лан­со­вою вартістю цих цінно­стей (з ви­раху­ван­ням амор­ти­заційних відраху­вань), але не нижче 50 відсот­ків від ба­лан­со­вої вар­тості на мо­мент вста­нов­лен­ня та­ко­го факту з ура­хуванням індексів інфляції, які щомісячно визна­чає Міністер­ство ста­тистики, відповідного розміру по­дат­ку на до­бав­ле­ну вартість та розмі­ру ак­циз­но­го збору.

Цією ж по­ста­но­вою вста­нов­люється у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємствах ще один вид матеріальної відповідаль­ності - підви­ще­на. Підви­ще­на матеріальна відповідальність вста­нов­люється п. 5 зазна­ченого По­ряд­ку визна­чен­ня розміру збитків від роз­кра­дан­ня, нестачі, зни­щен­ня (псу­ван­ня) матеріаль­них цінно­стей. У разі роз­кра­дан­ня чи за­ги­белі тва­рин сума збитків визна­чається за закупівель­ни­ми цінами, які скла­ли­ся на мо­мент відшко­ду­ван­ня збитків, із за­сто­су­ван­ням кое­фіцієнта 1,5.