Розділ 2. Аграрне право як самостійна галузь права україни

 

§ 1. Поняття аграрного права як галузі права, науки та навчальної дисципліни

 

Си­сте­ма національ­но­го права України скла­дається з окре­мих га­лу­зей права, що ста­нов­лять су­куп­ності відповідних пра­во­вих норм, об'єдна­них за певни­ми прин­ци­па­ми. Тра­диційно ще з часів римсь­ко­го права відбув­ся поділ га­лу­зей права на публічне та при­ватне. У ос­но­ву та­ко­го поділу первісно було по­кла­де­но вид інте­ресів, які були покли­кані вре­гу­льо­ву­ва­ти ці галузі права: публічні або при­ватні.

Публічними визна­ва­ли­ся інте­ре­си дер­жа­ви, а при­ват­ни­ми - інте­реси окре­мих осіб. Це кла­сич­на га­лу­зе­ва ди­фе­ренціація, яка є дієвою й досі. У на­у­ковій літе­ра­турі три­ва­лий час ве­дуть­ся спори щодо доціль­ності за­зна­че­но­го га­лу­зе­во­го поділу, проте прий­нятніших кри­теріїв до­сі не за­про­по­но­ва­но. Вже звич­ним стало відне­сен­ня до публічних га­лузей кон­сти­туційного, адміністра­тив­но­го, криміналь­но­го права, а до при­ват­них - цивільно­го, гос­по­дарсь­ко­го (ко­мерційного) права тощо. Ці галузі є кла­сич­ни­ми, які існу­ва­ли про­тя­гом століть і які є безпереч­ними здо­бут­ка­ми пра­во­вої куль­ту­ри люд­ства.

Проте ево­люційний роз­ви­ток суспільних відно­син, який на­бу­ває де­далі стрімкіших темпів, ви­су­ває необхідність появи нових пра­во­вих норм для вре­гу­лю­ван­ня но­во­ви­ник­лих суспільних відно­син, які не охоплю­ються існу­ю­чи­ми нор­ма­ми права. Поява знач­ної кількості однорідних су­спільних відно­син і відповідних норм, що їх вре­гу­льо­ву­ють, зумо­в­лю­ють їх об'єднан­ня за га­лу­зе­вим прин­ци­пом. Так ви­ни­ка­ють нові галузі права. Однією з таких га­лу­зей є аг­рарне право, яке прой­шло у своєму роз­вит­ку цілий ряд послідов­них ре­струк­ту­ри­заційних пе­ре­тво­рень від се­лянсь­ко­го, кол­го­с­п­но­го, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го до аг­рар­но­го права у су­час­но­му розумінні.

Відмітною рисою но­во­ви­ник­лих га­лу­зей права часто є супереч­ність їх відне­сен­ня до публічного чи при­ват­но­го права. Вони уособлю­ють риси як одних, так і інших га­лу­зей, на­бу­ва­ю­чи уза­галь­ню­ю­чо­го, інте­гро­ва­но­го ха­рак­те­ру. Таким є й аг­рарне право. Якщо кол­го­с­пне й сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке право чітко ви­ра­жа­ло інте­ре­си дер­жа­ви у веден­ні ефек­тив­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, то без­по­се­ред­ньо аг­рарне право поєднало дер­жавні, суспільні та індивіду­альні інте­ре­си окре­мих аг­рар­них то­ва­ро­ви­роб­ників у одер­жанні відповідної сільсько­господарської про­дукції. При цьому інте­ре­си останніх ви­сту­па­ють пре­валюючими щодо дер­жав­них. Це озна­чає, що аг­рарне право є при­ват­но-​публічною га­луз­зю права, на що пер­шим звер­нув увагу і обґрунту­вав В. Ю. Ур­ке­вич.

Ма­буть, жодна з га­лу­зей права у історії юри­дич­ної науки не ви­кликала стількох су­пере­чок, як аг­рарне право. Дис­кусії спрямовували­ся пе­ре­важ­но на визна­чен­ня місця аг­рар­но­го права у си­стемі права, його ат­ри­бу­тив­них ознак як галузі права, скла­ду пред­ме­та та структу­ри си­сте­ми аг­рар­но­го права. За­галь­новідомим є поділ га­лу­зей права на ос­новні (тра­диційні) та похідні, що утво­ри­ли­ся пізніше. Такі галузі за ком­плек­сом ат­ри­бу­тив­них ознак у юри­дичній док­трині поділя­ють­ся на са­мостійні та ком­плексні. Досліджен­ня рівня і меж са­мостійності аг­рар­но­го права дещо уск­лад­нюється через його істо­ричне своєрідне «пра­во­на­ступ­ниц­тво» га­лу­зей кол­го­с­п­но­го права і сільськогосподар­ського права та спри­чи­не­ної такою зміною періоди­зації досліджен­ня цього пи­тан­ня.

Навіть серед вче­них юристів-​аг­рар­ників не спо­стерігається єднос­ті у підхо­дах щодо визна­чен­ня ха­рак­те­ру аг­рар­но­го права як галузі права. За­га­лом сфор­му­ва­ли­ся по­лярні підходи до вста­нов­лен­ня атри­бутивних га­лу­зе­вих ознак аг­рар­но­го права. Са­мостійною га­луз­зю вва­жають аг­рарне право А. М. Статівка, А. І. Бобилєв, В. М. Єрмо­лен­ко та інші.

За ком­плексність аг­рар­но­го права нині ви­сту­па­ють відомі вчені М. І. Козир, Б. О. Воронін. Поряд з цим, М. І. Козир раніше обґрун­товував ідею са­мостійної ком­плекс­ної та інте­гро­ва­ної галузі сільсько­господарського права. Позицію са­мостійності, ком­плекс­ності й інте­грованості щодо аг­рар­но­го права посідали В. 3. Янчук і В. В. Янчук. Ком­плекс­ною, інте­гро­ва­ною і спеціалізо­ва­ною га­луз­зю вважає аг­рарне право О. О. Погрібний.

Як ба­чи­мо, у нав­чальній і на­у­ковій літе­ра­турі скла­ла­ся переважа­юча думка про ком­плекс­ний та інте­гро­ва­ний га­лу­зе­вий ха­рак­тер аграр­ного права. Таке твер­джен­ня вип­ли­ває з тео­ре­тич­но­го роз­поділу галу­зей права на ос­новні та ком­плексні (допоміжні). Не вда­ю­чись до кри­тичного аналізу та­ко­го роз­поділу слід за­зна­чи­ти, що ком­плексність аг­рар­но­го права формується дво­я­ко. IIo-​пер­ше, кри­терієм комплексно­сті ви­сту­пає ком­плекс існу­ю­чих суспільних аг­рар­них відно­син, які опо­середковують ве­ден­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, спрямо­ваного на одер­жан­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. Це су­купність таких аг­рар­них відно­син: зе­мель­них, май­но­вих, членсь­ких, тру­до­вих, організаційно-​управлінсь­ких та соціаль­но­го роз­вит­ку села.

По-​дру­ге, ком­плексність формує су­купність аг­рар­но-​пра­во­вих норм, по­кли­ка­них вре­гу­льо­ву­ва­ти за­зна­чені аг­рарні відно­си­ни. Ці нор­ми на­ле­жать до різних га­лу­зей права. На­при­клад, немає жодної потре­би в дуб­лю­ванні норм, що вре­гу­льо­ву­ють про­це­ду­ру ство­рен­ня, функ­ціону­ван­ня та при­пи­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, адже це пре­ро­га­ти­ва інших га­лу­зей права, зо­кре­ма цивільно­го та господар­ського. Аг­рар­но-​пра­вові норми, спи­ра­ю­чись на за­гальні за­са­ди цивіль­но-правового, гос­по­дарсь­ко-​пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня тощо, відби­ва­ють аг­рар­ну спе­цифіку сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких то­ва­ро­ви­роб­ників: особли­вості сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяль­ності; ви­роб­ниц­тво, зберігання та реа­лізацію сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції; фор­му­ван­ня внесків до ста­тутних фондів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств за ра­ху­нок земель­них ділянок, спе­цифічних засобів ви­роб­ництва та ін.

Аг­рарне право, вби­ра­ю­чи за­галь­но-​пра­вові і га­лу­зеві прин­ци­пи й ме­то­ди, до­пов­нює їх через ураху­ван­ня спе­цифіки аг­рар­них відно­син, ство­рю­ю­чи таким чином особ­ли­вий ком­плекс­ний механізм пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня. Інте­гро­ваність озна­чає, що між різними ви­да­ми аг­рар­них відно­син як скла­до­ви­ми ком­плекс­ності існує стійкий взаємозв'язок. Тому ком­плексність та інте­гро­ваність є нічим іншим, як атрибутивни­ми озна­ка­ми, що ви­о­крем­лю­ють особ­ли­вості аг­рар­но­го права як галузі права.

Поряд із цим, аг­рарне право як су­купність аг­рар­но-​пра­во­вих норм є са­мо­до­статнім у мож­ли­во­стях вре­гу­лю­ван­ня відповідних аг­рар­них відно­син, що ста­нов­лять його пред­мет. За своєю при­ро­дою аг­рар­но-​пра­вові норми не є копіюван­ням змісту пра­во­вих норм інших га­лу­зей права, по­кли­ка­них вре­гу­льо­ву­ва­ти подібні аг­рар­ним відно­си­ни (майно­ві, тру­дові, зе­мельні, управлінські та інші), вони спря­мо­вані на охоп­лення своїм вп­ли­вом саме спе­цифіки аг­рар­них відно­син. При цьому аг­рар­но-​пра­вові норми ви­хо­дять за межі дії подібних норм інших галу­зей права за ра­ху­нок особ­ли­во­стей аг­рар­них відно­син. Все це свідчить про са­мостійність галузі аг­рар­но­го права. Таким чином, аг­рарне пра­во - це са­мостійна га­лузь си­сте­ми права України, яка об'єднує пра­вові норми, що вре­гу­льо­ву­ють аг­рарні відно­си­ни.

Аг­рарне право ви­сту­пає ще й у іншій іпо­стасі: на­у­ковій. Аг­рарне право як наука - це наявність си­сте­ми знань про од­ной­мен­ну га­лузь права, що дають об'єктивне відо­бра­жен­ня за­ко­номірно­стей її виник­нення, функціону­ван­ня і роз­вит­ку, а також спо­собів пра­во­во­го впли­ву на аг­рарні відно­си­ни. Аг­рар­но-​пра­во­ва наука про­яв­ляє себе як сукуп­ність кон­цепцій, керівних ідей, на­у­ко­вих позицій і підходів до вирішен­ня про­блем, які ви­ни­ка­ють у сфері пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­них відно­син. Свої по­гля­ди на­у­ковці юри­сти-​аг­рар­ни­ки ви­кла­да­ють у ди­сертаціях на здо­бут­тя на­у­ко­вих сту­пенів кан­ди­да­та і док­то­ра юридич­них наук, мо­но­графіях, стат­тях і ви­сту­пах на кон­фе­ренціях, круг­лих сто­лах, на­у­ко­во-​ме­то­дич­них семінарах, засідан­нях ка­федр, відділів тощо.

Сьо­годні аг­рар­но-​пра­вові досліджен­ня зо­се­ре­джені у на­у­ко­вих уста­но­вах і вищих нав­чаль­них за­кла­дах. Провідним на­у­ко­вим осеред­ком є відділ про­блем аг­рар­но­го, зе­мель­но­го та еко­логічного права Інсти­туту дер­жа­ви і права ім. В. М. Ко­ре­ць­ко­го НАН України. У вищих на­вчальних за­кла­дах ком­плексні досліджен­ня про­блем аг­рар­но­го права здійс­ню­ють: ка­фед­ра аг­рар­но­го права Національ­ної юри­дич­ної акаде­мії України імені Яро­сла­ва Муд­ро­го; ка­фед­ра аг­рар­но­го, зе­мель­но­го та еко­логічного права імені ака­деміка В. З. Ян­чу­ка Національ­но­го універ­ситету біоре­сурсів і при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ня України; ка­фед­ра трудово­го, зе­мель­но­го і еко­логічного права Київсь­ко­го національ­но­го універ­ситету імені Та­ра­са Шев­чен­ка; ка­фед­ра аг­рар­но­го, зе­мель­но­го та еко­логічного права Одесь­кої національ­ної юри­дич­ної ака­демії; ка­фед­ра тру­до­во­го, аг­рар­но­го та еко­логічного права Львівсь­ко­го національ­но­го універ­си­те­ту імені Івана Фран­ка.

Ще одним про­явом аг­рар­но­го права є його уо­соб­лен­ня як навчаль­ної дис­ципліни, яка на­ле­жить до обов'яз­ко­вих дис­циплін, що вивчають­ся на юри­дич­них фа­куль­те­тах та в юри­дич­них за­кла­дах. У цьому сенсі аг­рарне право є ви­кла­ден­ням си­сте­ма­ти­зо­ва­но­го матеріалу про аграр­не право як га­лузь права. Юри­дичні за­кла­ди го­ту­ють, на­сам­пе­ред, фа­хівців пра­во­за­сто­сов­ної сфери діяль­ності, які пра­ц­ю­ва­ти­муть у судах, пра­воохо­рон­них ор­га­нах, ад­во­ка­турі та юри­дич­них кон­суль­таціях, ор­ганах дер­жав­ної влади і без­по­се­ред­ньо в юри­дич­них служ­бах сільсько­господарських підприємств. Ос­нов­ним за­в­дан­ням усіх за­зна­че­них ка­тегорій працівників щодо сільсь­ко­го гос­по­дар­ства є охо­ро­на і за­хист прав ви­роб­ників сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. Для цього необхід­но мати що­най­мен­ше до­статній тео­ре­тич­ний багаж знань у сфері пра­вового ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­них відно­син, що за­без­пе­чується вив­чен­ням нав­чаль­ної дис­ципліни «Аг­рарне право України».

Аг­рарне право як нав­чаль­на дис­ципліна скла­дається із За­галь­ної, Особ­ли­вої і Спеціальної ча­стин. За­галь­на ча­сти­на об'єднує нав­чальні розділи, у яких визна­ча­ють­ся за­гальні за­са­ди пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­них відно­син. Теми містять нав­чаль­ний матеріал щодо: істо­рич­них витоків фор­му­ван­ня аг­рар­но­го права; роз­гля­ду аг­рар­но­го права як само­стійної галузі; дже­рел аг­рар­но­го права; уза­галь­ню­ю­чих особ­ли­во­стей си­сте­ми суб'єктів аг­рар­но­го права; при­ва­ти­зації та па­ю­ван­ня майна і зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня; дер­жав­но­го ре­гу­лю­ван­ня сільсь­ко­го гос­по­дар­ства та си­сте­ми органів дер­жав­но­го кон­тро­лю в АПК; юри­дич­ної відповідаль­ності за по­ру­шен­ня аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства.

До Особ­ли­вої ча­сти­ни на­ле­жать розділи про пра­во­ве регулюван­ня: ви­роб­ни­чої і гос­по­дарсь­кої діяль­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких това­ровиробників; ви­роб­ництва окре­мих видів сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції та її якості й без­печ­ності; аг­рар­них рин­ко­вих відно­син; особли­востей аг­рар­но-​пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня договірних відно­син; тру­до­вих відно­син; соціаль­но­го роз­вит­ку села тощо.

На­ре­шті, у Спеціальній ча­стині ви­кла­де­но су­часне аг­рарне законо­давство країн-​членів ЄС, що має знач­ний рівень ак­ту­аль­ності у кон­тексті політич­но­го курсу дер­жа­ви на євроінте­грацію.