§ 4. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел аграрного права

 

Далі си­сте­му аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства України за їх юридич­ною силою фор­му­ють підза­конні нор­ма­тив­но-​пра­вові акти, до яких вклю­ча­ють­ся укази і роз­по­ряд­жен­ня Пре­зи­ден­та України, по­ста­но­ви Вер­хов­ної Ради України, по­ста­но­ви і роз­по­ряд­жен­ня Кабінету Міні­стрів України, на­ка­зи міністерств і відомств України. Підза­кон­ни­ми на­звані пра­вові акти є саме тому, що вони в ієрархічній струк­турі си­стеми за­ко­но­дав­ства пе­ре­бу­ва­ють під за­ко­на­ми і наділені мен­шою юри­дичною силою, ніж за­ко­ни.

По­ста­но­ви Вер­хов­ної Ради України, спря­мо­вані на врегулюван­ня аг­рар­них відно­син, є також дже­ре­ла­ми аг­рар­но­го права. Однією з особ­ли­во­стей по­ста­нов Вер­хов­ної Ради України є їх про­грам­ний харак­тер, коли відповідні ор­га­ни дер­жав­ної влади та місце­во­го самовряду­вання зобов'язу­ють­ся ро­з­ро­би­ти певні кон­цепції роз­вит­ку аг­рар­них від­носин, про­ек­ти законів, спря­мо­ва­них на вре­гу­лю­ван­ня таких відно­син, прий­ня­ти інші нор­ма­тив­но-​пра­вові акти у межах ком­пе­тенції цих орга­нів. На­при­клад, по­ста­но­вою Вер­хов­ної Ради України «Про ви­ко­нан­ня зе­мель­но­го за­ко­но­дав­ства при ре­фор­му­ванні аг­рар­но­го сек­то­ра еконо­міки» від 11 січня 2000 p. № 1364-​XIV Кабінет Міністрів України було зобов'язано ро­з­ро­би­ти та по­да­ти на роз­гляд Вер­хов­ної Ради України про­ект Кон­цепції (ос­нов­них засад) ефек­тив­но­го функціону­ван­ня та роз­витку аг­рар­но­го сек­то­ра України, а також вне­сти на роз­гляд нову редак­цію про­ек­ту Зе­мель­но­го ко­дек­су України і цілу низку за­ко­но­про­ектів щодо вре­гу­лю­ван­ня аг­рар­них відно­син.

Іншою особ­ливістю по­ста­нов Вер­хов­ної Ради України є вве­ден­ня в дію окре­мих законів або відхи­лен­ня прий­нят­тя про­ектів відповідних законів. На­при­клад, по­ста­но­вою Вер­хов­ної Ради України від 14 люто­го 1992 р. № 2115-​ХІІ було вве­де­но в дію Закон України «Про колек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство». Вод­но­час по­ста­но­вою Вер­ховної Ради України від 9 липня 1999 р. M901-​XIV було відхи­ле­но про­ект За­ко­ну України «Про розмір плати за орен­ду зе­мель­ної част­ки (паю)».

Ще однією особ­ливістю по­ста­нов Вер­хов­ної Ради України є роз­ширювальний ха­рак­тер дії їх окре­мих по­ло­жень. Так, уже зга­ду­ва­на по­ста­но­ва «Про по­ря­док вве­ден­ня в дію За­ко­ну України «Про колек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство» роз­ши­рює дію цього зако­ну за ра­ху­нок вклю­чен­ня норми про те, що об'єкти соціаль­но-​по­бу­то­во­го при­зна­чен­ня поділу (па­ю­ван­ню) між чле­на­ми ко­лек­тив­но­го сіль­ськогосподарського підприємства не підля­га­ють.

По­ста­но­ви Вер­хов­ної Ради України мо­жуть також вста­нов­лю­ва­ти за­бо­ро­ну на вчи­нен­ня пев­них дій, які ста­нов­лять пе­реш­ко­ди у забезпе­ченні роз­вит­ку пев­но­го виду аг­рар­них відно­син. Такою є по­ста­но­ва ВР України «Про впро­ва­д­жен­ня мо­ра­торію на за­крит­тя за­галь­но­освітніх нав­чаль­них за­кладів у сільській місце­вості» від 19 груд­ня 2008 р. за № 778-​VI, якою ви­ра­жається непри­пу­стимість дій щодо за­крит­тя сіль­ських за­галь­но­освітніх нав­чаль­них за­кладів через брак коштів на їх утри­ман­ня. Тому до кінця 2009 р. було вве­де­но мо­ра­торій на за­крит­тя таких нав­чаль­них за­кладів у сільській місце­вості.

Іноді по­ста­но­ви Вер­хов­ної Ради України ви­ра­жа­ють став­лен­ня за­конодавця до пев­них нега­тив­них, на його думку, суспільних про­цесів у сфері аг­рар­них відно­син, наслідком чого є по­зи­тивне зобов'язу­ван­ня пев­но­го ор­га­ну дер­жав­ної влади. На­при­клад, у по­ста­нові «Про недопу­щення за­крит­тя об'єктів соціаль­но-​куль­тур­но­го при­зна­чен­ня в сіль­ській місце­вості» від б ве­рес­ня 2005 р. за № 2794-​IV ви­ра­жається по­зиція Вер­хов­ної Ради України щодо непри­пу­сти­мості за­крит­тя шкіл, клубів, фельд­шерсь­ко-​аку­шерсь­ких пунктів, дільнич­них ліка­рень, ін­ших об'єктів соціаль­но-​куль­тур­но­го при­зна­чен­ня в сільській місцевос­ті без відповідного рішення те­ри­торіальної гро­ма­ди. Як наслідок, Кабі­нет Міністрів України зобов'язано вжити невідклад­них заходів щодо недо­пу­щен­ня ско­ро­чен­ня та віднов­лен­ня діяль­ності за­зна­че­них об'єк­тів із визна­чен­ням необхідних дже­рел їх фінан­с­у­ван­ня.

Укази Пре­зи­ден­та України. Пре­зи­дент України відповідно до ч.     3 ст. 106 Кон­сти­туції України видає укази і роз­по­ряд­жен­ня, які є обов'яз­ко­ви­ми до ви­ко­нан­ня на те­ри­торії України. Якщо укази містять пра­вові норми, які вста­нов­лю­ють, змінюють і при­пи­ня­ють певні аграр­ні пра­вовідно­си­ни і сто­су­ють­ся ши­ро­ко­го кола осіб, то роз­по­ряд­жен­ня є ак­та­ми за­сто­су­ван­ня норм права, які мають індивіду­аль­ну спрямова­ність на кон­крет­них осіб. Таким чином, укази Пре­зи­ден­та України є нор­ма­тив­но-​пра­во­ви­ми ак­та­ми, на відміну від роз­по­ряд­жень, які ма­ють ха­рак­тер індивіду­аль­них пра­во­вих актів. Ви­хо­дя­чи зі змісту роз­поряджень Пре­зи­ден­та України, вони не вре­гу­льо­ву­ють аг­рарні від­носини, а тому не є ак­та­ми аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства. Нав­па­ки, спря­мованість саме указів Пре­зи­ден­та України на вре­гу­лю­ван­ня аг­рар­них відно­син ро­бить їх ча­сти­ною аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства. Як пра­ви­ло, укази Пре­зи­ден­та України містять норми права, що роз­кри­ва­ють і кон­кретизують норми аг­рар­них законів, прий­ма­ють­ся на підставі цих зако­нів, а їх дія спря­мо­ва­на на їх ви­ко­нан­ня.

Нор­ма­тив­но-​пра­вові акти Кабінету Міністрів України. Відпо­відно до ст. 117 Кон­сти­туції України Кабінет Міністрів України в ме­жах своєї ком­пе­тенції видає по­ста­но­ви і роз­по­ряд­жен­ня, які є обов'яз­ковими до ви­ко­нан­ня. Поряд із цим роз­по­ряд­жен­ня пе­ре­важ­но мають од­но­ра­зо­ве за­сто­су­ван­ня і не ство­рю­ють нових норм, що врегульову­ють аг­рарні відно­си­ни. У зв'язку з цим важ­ли­во­го зна­чен­ня у сфері ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­них відно­син на­бу­ва­ють саме по­ста­но­ви Кабінету Міністрів У країни.

По­ста­но­ви Кабінету Міністрів України посідають важ­ли­ве місце у си­стемі нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства через їх пра­во­ву при­ро­ду, що по­ля­гає у кон­кре­ти­зації за­галь­них по­ло­жень ме­ханізму пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­них відно­син, який містить­ся у вищих за юри­дич­ною силою нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актах.

Ще однією скла­до­вою си­сте­ми аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства є відомчі нор­ма­тивні акти відповідних га­лу­зе­вих міністерств, комітетів і ві­домств. Міністер­ством, що здійснює дер­жавне управління та кон­троль у галузі аг­рар­них відно­син, є Міністер­ство аг­рар­ної політики України, ство­рене Ука­зом Пре­зи­ден­та України «Пи­тан­ня Міністер­ства аг­рар­ної політики України» від 7 черв­ня 2000 р. за № 772/2000. Відповідно до п. 7 за­зна­че­но­го по­ло­жен­ня Міна­г­ро­політики України в межах своїх по­в­но­ва­жень на основі та на ви­ко­нан­ня актів за­ко­но­дав­ства видає на­кази, які є обов'яз­ко­ви­ми для ви­ко­нан­ня цен­траль­ни­ми та місце­ви­ми ор­га­на­ми ви­ко­нав­чої влади, ор­га­на­ми місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня, під­приємства­ми, уста­но­ва­ми та організаціями неза­леж­но від форми влас­ності і гро­ма­дя­на­ми.

На­ступ­ни­ми є акти Дер­жав­но­го комітету ве­те­ри­нар­ної медици­ни, утво­ре­но­го по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України «Пи­тан­ня Дер­жавного де­пар­та­мен­ту ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни» від 30 серп­ня 2007 р. № 1075. Відповідно до п. 8 за­твер­дже­но­го за­зна­че­ною по­ста­но­вою По­ложення про Дер­жав­ний комітет ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни Держ­ком­вет­ме­ди­ци­ни у межах своїх по­в­но­ва­жень видає на­ка­зи, обов'язкові для ви­ко­нан­ня цен­траль­ни­ми та місце­ви­ми ор­га­на­ми ви­ко­нав­чої влади, ор­ганами місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня, підприємства­ми, уста­но­ва­ми та ор­ганізаціями неза­леж­но від форми влас­ності і гро­ма­дя­на­ми.

Ще одним ор­га­ном, який видає нор­ма­тив­но-​пра­вові акти аграр­ного за­ко­но­дав­ства у формі наказів, є Міністер­ство охо­ро­ни здо­ров'я України. За­зна­чені акти мають ком­плекс­ний ха­рак­тер, але їх спрямова­ність на вре­гу­лю­ван­ня аг­рар­них відно­син ро­бить їх нор­ма­тив­но-​пра­во­ви­ми ак­та­ми аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства.

Акти органів місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня ви­да­ють­ся на підставі За­ко­ну України «Про місцеве са­мо­в­ря­ду­ван­ня в Україні» від 21 трав­ня 1997 р. за № 280/97-ВР. Ком­пе­тенцію сільсь­ких, се­лищ­них і місь­ких рад роз­кри­ває ст. 26, їхніх ви­ко­нав­чих органів - статті 27-40, го­лів цих рад - ст. 42, а рай­он­них і об­лас­них рад - ст. 43 за­зна­че­но­го За­ко­ну. Для аг­рар­них відно­син це по­в­но­ва­жен­ня щодо: за­твер­джен­ня про­грам соціаль­но-​еко­номічного та куль­тур­но­го роз­вит­ку відповідних сільсь­ких адміністра­тив­но-​те­ри­торіаль­них оди­ни­ць; вирішення пи­тань ре­гу­лю­ван­ня зе­мель­них відно­син у ча­стині зе­мель сільськогоспо­дарського при­зна­чен­ня; на­дан­ня доз­волів на спеціальне ви­ко­ри­стан­ня при­род­них ре­сурсів місце­во­го зна­чен­ня, а також про ска­су­ван­ня тако­го доз­во­лу; прий­нят­тя рішень про організацію те­ри­торій і об'єктів; за­твердження в уста­нов­ле­но­му по­ряд­ку місце­вих місто­будівних про­грам, ге­не­раль­них планів за­бу­до­ви відповідних на­се­ле­них пунктів, іншої міс­тобудівної до­ку­мен­тації.

Місцеві ради в межах своїх по­в­но­ва­жень прий­ма­ють нор­ма­тивні акти у формі рішень. Ви­ко­навчі комітети цих рад у межах своїх повно­важень також прий­ма­ють рішення. Сільсь­кий, се­лищ­ний, міський го­лова, го­ло­ва рай­он­ної у місті, рай­он­ної, об­лас­ної ради видає розпоря­дження.

Акти місце­вих органів дер­жав­ної влади. Одним із ос­нов­них зав­дань місце­вих дер­жав­них адміністрацій є за­без­пе­чен­ня ви­ко­нан­ня дер­жавних і регіональ­них про­грам соціаль­но-​еко­номічного та культурно­го роз­вит­ку села, про­грам охо­ро­ни довкілля, а також ви­ко­нан­ня відпо­відних місце­вих про­грам. Ок­ре­мо слід за­зна­чи­ти, що по­в­но­ва­жен­ня місце­вих органів ви­ко­нав­чої влади в галузі пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня зе­мельних відно­син визна­ча­ють­ся ст. 17 ЗК України. Го­ло­ва місцевої дер­жавної адміністрації в межах своїх по­в­но­ва­жень видає роз­по­ряд­жен­ня, які є обов'яз­ко­ви­ми для ви­ко­нан­ня на відповідній те­ри­торії всіма орга­нами, підприємства­ми, уста­но­ва­ми та організаціями, по­са­до­ви­ми осо­бами та гро­ма­дя­на­ми. Нор­ма­тивні акти місце­вих органів дер­жав­ної влади, як пра­ви­ло, є ком­плекс­ни­ми, тобто прий­ма­ють­ся з ши­ро­ко­го кола про­блем­них пи­тань, серед яких пе­ре­бу­ва­ють і аг­рарні відно­си­ни. Поряд з цим прий­ма­ють­ся й акти, спря­мо­вані на вре­гу­лю­ван­ня суто аг­рар­них відно­син.

Ло­кальні нор­ма­тив­но-​пра­вові акти сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств є також скла­до­ви­ми си­сте­ми аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства. Ло­кальними такі акти на­зи­ва­ють­ся через ву­зь­кий ареал по­ши­рен­ня їх дії в межах од­но­го підприємства. Це озна­чає, що ло­кальні пра­вові акти од­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства не мають юри­дич­но­го зна­чення для інших підприємств, бо не ство­рю­ють жод­них прав і обов'яз­ків. Тому ло­кальні акти на­ле­жать до внутрішніх нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств.

Ло­кальні нор­ма­тив­но-​пра­вові акти сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств мають такі озна­ки: 1) існу­ван­ня лише на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємствах, які є юри­дич­ни­ми осо­ба­ми. На­при­клад, у осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дар­ствах ло­кальні пра­вові акти не прий­ма­ють­ся; 2) на­лежність до внутрішніх пра­во­вих актів, тобто спря­му­ван­ня на врегу­лювання внутрішніх членсь­ких, май­но­вих, тру­до­вих, організаційно-​управлінсь­ких і соціаль­них відно­син; 3) санкціоно­ва­ний ха­рак­тер норм ло­каль­них актів. Це озна­чає, що дер­жа­ва не прий­має без­по­се­ред­ньо норми ло­каль­них до­ку­ментів, а по­кла­дає по­в­но­ва­жен­ня (санкціонує) щодо їх прий­нят­тя на відповідні ор­га­ни сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств (за­гальні збори та інші ор­га­ни управління) і визнає пра­во­вий ха­рак­тер цих норм. При цьому ви­су­вається ви­мо­га відповідності норм ло­каль­них актів за­ко­нам і підза­кон­ним актам, що прий­ма­ють­ся держа­вою; 4) відповідність певній про­це­дурі прий­нят­тя (на­при­клад, затвер­дження більшістю голосів (ча­сток, акцій) співвлас­ників від 2/3 при­сутніх на збо­рах); 5) за­галь­но­обов'язковість до­три­ман­ня всіма чле­на­ми і най­ма­ни­ми працівни­ка­ми відповідного сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го під­приємства.

До ло­каль­них пра­во­вих актів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств доцільно за­сто­су­ва­ти таку кла­сифікацію: 1) акт, що визна­чає ос­но­ви ло­каль­ної нор­мо­твор­чості (По­ло­жен­ня про по­ря­док ро­з­роб­ки і прий­няття ло­каль­них нор­ма­тив­них актів); 2) уста­новчі до­ку­мен­ти (ста­тут, зас­нов­ни­ць­кий договір); 3) акти ре­гу­лю­ван­ня тру­до­вих відно­син (Пра­ви­ла внутрішньо­го тру­до­во­го роз­по­ряд­ку, ко­лек­тив­ний договір, Інструкція з охо­ро­ни праці); 4) організаційно-​управлінські акти (рі­шення за­галь­них зборів, правлінь, на­ка­зи і роз­по­ряд­жен­ня керівників підприємства, По­ло­жен­ня про ревізійну комісію, По­ло­жен­ня про прав­ління, По­ло­жен­ня про ге­не­раль­но­го ди­рек­то­ра (або ди­рек­то­ра) тощо; 5) акти фінан­со­во-​еко­номічного змісту (По­ло­жен­ня про роз­поділ (ви­користання) при­бут­ку, По­ло­жен­ня про по­ря­док на­раху­ван­ня і опла­ти дивідендів, По­ло­жен­ня про фонди і ре­зер­ви та ін.).