§ 2. Конституція України — правова основа джерел аграрного права

 

Най­ви­щою юри­дич­ною силою наділена Кон­сти­туція України, норми якої є нор­ма­ми прямої дії. Це озна­чає, що навіть не зна­ю­чи і не звер­та­ю­чись до інших нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів, будь-​яка особа на підставі кон­сти­туційних норм може звер­ну­ти­ся до адміністра­тив­них, пра­воохо­рон­них чи су­до­вих органів із за­явою про по­ру­шен­ня і за­хист своїх охо­ро­ню­ва­них за­ко­ном прав та інте­ресів і за­зна­чені ор­га­ни дер­жавної влади по­винні прий­ня­ти цю заяву і вирішити спра­ву по суті. На­ступ­ною особ­ливістю кон­сти­туційних норм є те, що всі інші нові норми права і нор­ма­тив­но-​пра­вові акти си­сте­ми чин­но­го законодав­ства по­винні прий­ма­ти­ся відповідно до норм Кон­сти­туції України.

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ка діяльність, на­сам­пе­ред, пов'язана з викорис­танням при­род­них ре­сурсів, ос­нов­ним з яких ви­сту­пає земля як неза­мінний і самовідтво­рю­ва­ний засіб ви­роб­ництва. По-​пер­ше, в Україні на кон­сти­туційному рівні було вве­де­но і закріплено при­ват­но­пра­во­вий режим влас­ності на землі сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня і водні ре­сур­си, які є ос­нов­ни­ми при­род­ни­ми фак­то­ра­ми сільськогосподар­ського ви­роб­ництва. По-​дру­ге, було кон­сти­туційно закріплено прин­цип «власність зобов'язує». Це озна­чає, що ви­ко­ри­стан­ня землі й інших при­род­них ре­сурсів у сільсь­ко­му гос­по­дарстві по­винне бути раціональ­ним, а також не по­винне здійс­ню­ва­ти­ся на шкоду людині та суспіль­ству. По-​третє, відбу­ла­ся відмова від прин­ци­пу без­меж­ності прав на зе­мельні ділянки, тобто пра­во­вий режим об'єктів при­род­них ре­сурсів може містити певні об­ме­жен­ня, вста­нов­лені за­ко­ном. На­сам­пе­ред, це об­ме­жен­ня розміру ре­сурсів у при­ватній влас­ності: 100 га зе­мель сіль­ськогосподарського при­зна­чен­ня та 3 га вод­них об'єктів, мо­ра­торій на відчу­жен­ня зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня. По-​чет­вер­те, вста­нов­ле­но га­рантії непо­руш­ності права влас­ності на майно сільсько­господарського при­зна­чен­ня як сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, так і осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств. По-п'яте, ство­ре­но умови віль­ного ви­бо­ру виду праці, за­бо­ро­ни при­му­со­вої праці, га­ран­ту­ван­ня за­хисту від неза­кон­но­го звільнен­ня. По-​шо­сте, кон­сти­туційно закріплено мо­дель прав на без­печне для життя і здо­ров'я довкілля та на відшкоду­вання за­в­да­ної по­ру­шен­ням цього права шкоди. Це на­кла­дає на сіль­ськогосподарських то­ва­ро­ви­роб­ників кон­сти­туційний обов'язок здій­снювати свою ви­роб­ни­чу діяльність з най­мен­шою шко­дою як для навко­лишнього при­род­но­го се­ре­до­ви­ща, так і для здо­ров'я на­се­лен­ня країни. Останній фак­тор за­без­пе­чується, на­сам­пе­ред, за ра­ху­нок ви­роб­ництва якісної та без­печ­ної сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції.

 

§ 3. Аграрні закони України

 

На дру­го­му місці за юри­дич­ною силою пе­ре­бу­ва­ють за­ко­ни, які по­винні прий­ма­ти­ся відповідно до норм Кон­сти­туції України. За­кон - це нор­ма­тив­но-​пра­во­вий акт най­ви­щої юри­дич­ної сили, який прий­мається Вер­хов­ною Радою України і тому ви­ра­жає де­ле­го­ване во­левиявлення всьо­го або більшої ча­сти­ни на­се­лен­ня країни, і який вре­гульовує най­важ­ливіші суспільні відно­си­ни.

Особ­ливістю норм аг­рар­но­го права є те, що вони містять­ся як у без­по­се­ред­ньо аг­рар­них за­ко­нах, так і у за­ко­но­дав­чих актах іншої галу­зевої на­леж­ності. На­при­клад, для аг­рар­но­го права немає по­тре­би дуб­лювати за­галь­ну про­це­ду­ру ство­рен­ня і при­пи­нен­ня сільськогоспо­дарського підприємства, за­гальні по­ло­жен­ня про юри­дич­ну особу і під­приємство, по­ря­док укла­ден­ня і ви­ко­нан­ня гос­по­дарсь­ких до­го­ворів і тру­до­вих до­го­ворів, про­цес при­тяг­нен­ня до юри­дич­ної відповідаль­ності тощо. Всі ці по­ло­жен­ня вже містять­ся у Цивільно­му і Гос­по­дарсь­ко­му ко­дек­сах України, Ко­дексі законів про працю України, Ко­дексі Украї­ни про адміністра­тивні пра­во­по­ру­шен­ня та інших кодифіко­ва­них ак­тах, які скла­да­ють за­гальне за­ко­но­дав­ство. Зо­кре­ма, норми чин­но­го Зе­мель­но­го ко­дек­су України за­сто­со­ву­ють­ся у ча­стині ви­ко­ри­стан­ня зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня, кон­тро­лю за використан­ням і пра­во­вою охо­ро­ною ґрунтів.

Окремі норми за­галь­но­го ха­рак­те­ру містять­ся також у окре­мих спе­ціаль­них за­ко­нах, які утво­рю­ють спеціальне за­ко­но­дав­ство. Для при­кладу, до таких законів на­ле­жать за­ко­ни України «Про дер­жав­ну реє­страцію юри­дич­них осіб та фізич­них осіб-підприємців» від 15 трав­ня 2003 p., «Про віднов­лен­ня пла­то­спро­мож­ності борж­ни­ка або визнан­ня його бан­кру­том» в ре­дакції За­ко­ну від 30 черв­ня 1999 p., «Про держав­ну реєстрацію ре­чо­вих прав на неру­хо­ме майно та їх об­ме­жень» від 1 липня 2004 р. та інші, які ство­рю­ють за­галь­ну пра­во­ву ос­но­ву ство­рення, діяль­ності і при­пи­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства. Аг­рарні за­ко­ни охо­плю­ють своїм вп­ли­вом ви­ключ­но аг­рарні відноси­ни, ви­о­крем­лю­ю­чи при цьому спе­цифіку їх пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня.

Юри­дич­ною силою за­ко­ну наділені й де­кре­ти Кабінету Міністрів України. Це ста­ло­ся внаслідок того, що з груд­ня 1992 р. по чер­вень 1993 p., коли прий­ма­ли­ся де­кре­ти, бурх­ли­во роз­ви­ва­ли­ся прин­ци­по­во нові суспільні відно­си­ни, ви­кли­кані пе­ре­хо­дом України до рин­ко­вої еко­номіки. За­ко­но­да­ве­ць (Вер­хов­на Рада України) не всти­гав видава­ти за­ко­но­давчі акти, тому ви­ма­га­лась більш швид­ка про­це­ду­ра реагу­вання дер­жа­ви на ви­ник­нен­ня нових суспільних відно­син. На підставі За­ко­ну України «Про тимча­со­ве де­ле­гу­ван­ня Кабінету Міністрів Украї­ни по­в­но­ва­жень ви­да­ва­ти де­кре­ти в сфері за­ко­но­дав­чо­го регулюван­ня» від 18 ли­сто­па­да 1992 р. за № 2796-​ХІІ з метою опе­ра­тив­но­го вирі­шення пи­тань, пов'яза­них зі здійс­нен­ням рин­ко­вої ре­фор­ми, Вер­хов­на Рада України по­ста­но­ви­ла де­ле­гу­ва­ти Кабінету Міністрів України тим­часово, стро­ком до 21 трав­ня 1993 p., по­в­но­ва­жен­ня ви­да­ва­ти де­кре­ти в сфері за­ко­но­дав­чо­го ре­гу­лю­ван­ня щодо відно­син влас­ності, підпри­ємни­ць­кої діяль­ності, соціаль­но­го і куль­тур­но­го роз­вит­ку, дер­жав­ної митної, на­у­ко­во-​технічної політики, кре­дит­но-​фінан­со­вої си­сте­ми, опо­даткування, дер­жав­ної політики опла­ти праці і ціно­утво­рен­ня.

Знач­на кількість де­кретів, зо­кре­ма аг­рар­но-​пра­во­во­го спрямуван­ня, втра­ти­ла чинність. Проте деякі з де­кретів зі змінами та доповнен­нями чинні й зараз і є ча­сти­ною за­галь­но­го за­ко­но­дав­ства, що врегу­льовує аг­рарні відно­си­ни: «Про ак­циз­ний збір» від 26 груд­ня 1992 р. № ДІ8-92; «Про дер­жавне мито» від 21 січня 1993 р. № 7-93; «Про стан­дартизацію і сер­тифікацію» від 10 трав­ня 1993 р. № 46-93. Важ­ли­ве зна­чен­ня досі має й де­крет Кабінету Міністрів України «Про перелік май­но­вих ком­плексів дер­жав­них підприємств, організацій, їх структур­них підрозділів ос­нов­но­го ви­роб­ництва, при­ва­ти­зація або пе­ре­да­ча в орен­ду яких не до­пус­кається» від 31 груд­ня 1992 р. за № д26-​92 у час­тині за­бо­ро­ни при­ва­ти­зації во­до­с­хо­вищ і во­до­гос­по­дарсь­ких каналів ком­плекс­но­го при­зна­чен­ня, міжгос­по­дарсь­ких меліора­тив­них си­стем, гідро­технічних за­хи­сних спо­руд.