Розділ 3. Джерела аграрного права

 

§ 1. Загальна характеристика джерел аграрного права

 

Філологічне тлу­ма­чен­ня по­нят­тя «дже­ре­ло» роз­кри­ває його сутність як те, що дає по­ча­ток чо­мусь, з чого вип­ли­ває, черпається пев­ний про­цес або явище. У царині права - це вихідне на­ча­ло, з якого по­чинається, вип­ли­ває як право в цілому, так і окремі його галузі. За­га­лом право вип­ли­ває з об'єктив­ної по­тре­би вста­нов­лен­ня пев­них пра­вил по­ведінки, необхідних для нор­маль­но­го функціону­ван­ня суспільства, за­кріпле­них у відповідній до­ступній і зро­зумілій формі. У межах галузі права ці пра­ви­ла поведінки спря­мо­ву­ють­ся на вре­гу­лю­ван­ня якісно однорідних суспільних відно­син. Таким чином, дже­ре­ла аг­рар­но­го права - це форми зовнішньо­го ви­ра­зу і закріплен­ня пра­во­вих норм, що вре­гу­льо­ву­ють аг­рарні відно­си­ни. Тому в нав­чальній літе­ра­турі по­няття «дже­ре­ла» і «форми» права за­зви­чай ото­тож­ню­ють­ся. Вод­но­час у су­часній теорії права ці по­нят­тя розрізня­ють­ся за фор­маль­ною озна­кою. До форм права відно­сять дже­ре­ла, які фор­маль­но визна­чені, тоб­то мають відповідну струк­ту­ру і ви­кла­дені пе­ре­важ­но на па­пе­ро­вих або інших матеріаль­них носіях. За цією озна­кою до форм права не нале­жать усні дже­ре­ла, на­при­клад норми звичаєвого та при­род­но­го права.

У теорії права виділяють такі дже­ре­ла права: пра­во­вий зви­чай; нор­мативно-правовий акт; пра­во­вий пре­це­дент; нор­ма­тив­ний договір; міжна­родні до­го­во­ри; прин­ци­пи права; релігійні пам'ятки; при­родне право.

Визнан­ня пра­во­во­го зви­чаю, зо­кре­ма зви­чаю діло­во­го обо­ро­ту дже­ре­лом при­ват­но­го права, одер­жа­ло нині нор­ма­тивне закріплен­ня у чин­но­му ЦК України. За ана­логією до ст. 7 ЦК України аг­рар­но-​пра­во­вий зви­чай можна визна­чи­ти як пра­ви­ло поведінки, яке не встанов­лене ак­та­ми за­ко­но­дав­ства, але є уста­ле­ним у певній сфері аг­рар­них відно­син. Уста­ле­ним певне пра­ви­ло звичаєвої поведінки стає у разі його відповідності таким озна­кам: 1) визнан­ня усім або більшістю на­се­лен­ня сільсь­ко­го на­се­ле­но­го пунк­ту або регіону, на те­ри­торії яких розпо­всюджено такий зви­чай; 2) існу­ван­ня зви­чаю про­тя­гом знач­но­го про­міжку часу, який може на­ра­хо­ву­ва­ти декілька століть; 3) наслідком по­ру­шен­ня зви­чаю, крім мо­раль­но­го суспільно­го осуду, є на­стан­ня пев­ної матеріальної відповідаль­ності. На­при­клад, у селі за­зви­чай спільна че­ре­да ви­па­сається по­чер­го­во кож­ним із влас­ників тва­рин замість най­му про­фесійних пас­тухів. Договір про таке ви­па­сан­ня не укла­дається навіть в усній формі, але у разі на­не­сен­ня шкоди худобі під час випасан­ня кожен із пас­тухів несе матеріальну відповідальність у вигляді від­шкодування за­в­да­ної шкоди. Для зви­чаю існує єдине об­ме­жен­ня, щоб він не су­пере­чив актам чин­но­го за­ко­но­дав­ства.

Пра­во­вий зви­чай як дже­ре­ло аг­рар­но­го права має нині до­сить ло­кальне за­сто­су­ван­ня. Звичаї у сільській місце­вості є залишковим яви­щем, яке діста­ло­ся у спад­щи­ну від об­щин­ної організації ве­ден­ня сільсь­ко­го гос­по­дар­ства. За­сто­со­ву­ють­ся пра­вові звичаї пе­ре­важ­но у аг­рар­них відно­си­нах, що ви­ни­ка­ють між осо­би­сти­ми се­лянсь­ки­ми гос­подарствами у про­цесі здійс­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяль­ності. На­при­клад, межі між зе­мель­ни­ми ділян­ка­ми окре­мих се­лянсь­ких гос­подарств вста­нов­лю­ва­ли­ся спо­конвіку і при­зна­ча­ли­ся для забезпечен­ня вільно­го до­сту­пу до сусідніх зе­мель­них ділянок. Таке розмежуван­ня здійс­ню­ва­ло­ся за­вжди і фак­тич­но здійснюється й зараз на підставі норм саме звичаєвого права. За­зна­чені аг­рарні відно­си­ни, бу­дучи за своєю сутністю сервітут­ни­ми, лише нещо­дав­но одер­жа­ли нор­ма­тивне закріплен­ня у чин­них Цивільно­му та Зе­мель­но­му ко­дек­сах України. Подібні відно­си­ни існу­ють і щодо відве­ден­ня зе­мель для про­го­ну, годів­лі, на­пу­ван­ня ху­до­би тощо.

Нор­ма­ми звичаєвого права досі вре­гу­льо­ву­ють­ся і деякі аг­рар­но-​тру­дові відно­си­ни між чле­на­ми осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств. Так, серед селян до­те­пер роз­по­всюд­жені відно­си­ни щодо взаємної до­помоги у «пікові» періоди посівних і зби­раль­них робіт, кор­мо­за­готівлі та об­слу­го­ву­ван­ня ху­до­би. Така до­по­мо­га є безоплат­ною і здійснюєть­ся пе­ре­важ­но на зво­ротній відробітковій основі. Звичаєвим пра­вом та­кож вста­нов­лю­ють­ся розмір і види опла­ти праці за ви­ко­нан­ня робіт і на­дан­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких по­слуг. Як пра­ви­ло - це на­ту­ральні та відробіткові види опла­ти. Поряд із цим необхідно відзна­чи­ти існуван­ня знач­них відмінно­стей у пра­во­вих зви­ча­ях, які вре­гу­льо­ву­ють відпо­відні аг­рарні відно­си­ни, за­леж­но від регіональ­них тра­дицій сільсь­ких гро­мад: соціаль­но-​еко­номічних, куль­тур­но-​по­бу­то­вих, суспільно-​мо­раль­них особ­ли­во­стей та ін.

Пра­во­вий пре­це­дент як дже­ре­ло аг­рар­но­го права не має та­ко­го зна­чен­ня і по­ши­рен­ня, як у країнах з пре­це­дент­ною (ан­гло­сак­сонсь­кою) си­сте­мою права, де су­до­чин­ство здійснюється на основі вже існу­ю­чих подібних рішень, які відбу­ли­ся у судовій прак­тиці. У вітчиз­няній систе­мі права пра­вові пре­це­ден­ти на­бу­ва­ють об­ме­же­ної форми тлу­ма­чень (роз'яс­нень), здійс­ню­ва­них відповідними ви­щи­ми су­до­ви­ми ор­га­на­ми в межах своєї ком­пе­тенції. До су­до­вих роз'яс­нень як дже­рел аг­рар­но­го права можна відне­сти по­ста­но­ву Пле­ну­му Вер­хов­но­го Суду України «Про прак­ти­ку за­сто­су­ван­ня су­да­ми зе­мель­но­го за­ко­но­дав­ства при роз­гляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. за № 7 у ча­стині, що стосується зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня. Важ­ли­ве зна­чення також має по­ста­но­ва Су­до­вої па­ла­ти у цивільних спра­вах Верхов­ного Суду України «Прак­ти­ка роз­гля­ду су­да­ми зе­мель­них спорів» від 1 ве­рес­ня 2003 p., де уза­галь­нюється прак­ти­ка вирішення зе­мель­них спорів, що ви­ник­ли внаслідок ре­фор­му­ван­ня ко­лек­тив­них сільськогос­подарських підприємств, та ін.

Аг­рар­ний нор­ма­тив­ний договір - це до­мо­в­леність двох або біль­ше суб'єктів аг­рар­них відно­син, яка базується на нор­мах аг­рар­но­го пра­ва. Аг­рар­ний нор­ма­тив­ний договір є фор­мою аг­рар­них пра­вовідно­син. Пе­ре­оцінити зна­чен­ня аг­рар­них до­го­ворів до­сить тяжко, адже вони про­ни­зу­ють всі види аг­рар­них пра­вовідно­син, які опо­се­ред­ко­ву­ють ви­роб­ни­чо-​гос­по­дарсь­ку діяльність сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств: зе­мельні, май­нові, членські тру­дові та організаційно-​управлінські від­носини. На­сам­пе­ред, це до­го­во­ри у сфері опо­се­ред­ку­ван­ня аграрно­го май­но­во­го обо­ро­ту, тру­до­вих до­го­ворів. Різно­ви­дом нор­ма­тив­но­го до­го­во­ру є зас­нов­ни­ць­кий договір, до­го­во­ри про спільну діяльність. Мож­ли­ве також за­сто­су­ван­ня ліцензійного до­го­во­ру, за яким надаєть­ся дозвіл на ви­ко­ри­стан­ня об'єктів права інте­лек­ту­аль­ної влас­ності, зо­кре­ма у сфері ви­ко­ри­стан­ня се­лекційних до­сяг­нень.

Міжна­род­ний договір України - це укла­де­ний у пись­мовій фор­мі договір з іно­зем­ною дер­жа­вою або іншим суб'єктом міжнародно­го права, який ре­гу­люється міжна­род­ним пра­вом, неза­леж­но від того, містить­ся договір в од­но­му чи декількох пов'яза­них між собою доку­ментах, і неза­леж­но від його кон­крет­но­го най­ме­ну­ван­ня (договір, уго­да, кон­венція, пакт, про­то­кол тощо). Відповідно до ст. 9 Кон­сти­туції України та ст. 19 За­ко­ну України «Про міжна­родні до­го­во­ри Украї­ни» від 29 черв­ня 2004 р. за № 1906-​IV чинні міжна­родні до­го­во­ри, згода на обов'язковість яких на­да­на Вер­хов­ною Радою України, є час­тиною національ­но­го за­ко­но­дав­ства України і за­сто­со­ву­ють­ся у по­рядку, пе­ред­ба­че­но­му для норм національ­но­го за­ко­но­дав­ства. При цьому міжна­родні до­го­во­ри мають пріори­тет над нор­ма­ми вітчизняно­го за­ко­но­дав­ства у разі розбіжності їх змісту. Так, якщо міжна­род­ним до­го­во­ром України, який на­брав чин­ності в уста­нов­ле­но­му по­ряд­ку, вста­нов­ле­но інші пра­ви­ла, ніж ті, що пе­ред­ба­чені у відповідному акті за­ко­но­дав­ства України, то за­сто­со­ву­ють­ся пра­ви­ла міжна­род­но­го до­говору.

Прин­ци­пи аг­рар­но­го права, їх кла­сифікацію і особ­ли­вості роз­глянуто вище. Існу­ван­ня прин­ципів аг­рар­но­го права дає змогу до­сяг­ти:

1)                  уніфікації механізму пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­них відно­син за ра­ху­нок уник­нен­ня колізійності норм аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства; 2) вре­гулювання но­во­ви­ник­лих аг­рар­них відно­син при існу­ванні пев­них про­га­лин у за­ко­но­давстві на основі відповідних прин­ципів аг­рар­но­го права.

Релігійні пам'ятки як дже­ре­ла права при­та­манні су­часній мусуль­манській пра­вовій си­стемі. У євро­пейсь­ко­му (кон­ти­нен­таль­но­му) пра­ві, пред­став­ни­ком якого є вітчиз­ня­на си­сте­ма права, ос­нов­ним джере­лом ви­сту­пає нор­ма­тив­но-​пра­во­вий акт, який скла­дається з норм пра­ва. Релігійні норми у нашій країні визна­ють­ся нор­ма­ми моралі. Вони не мають пра­во­во­го впли­ву і не ство­рю­ють юри­дич­них наслідків, тому не є дже­ре­ла­ми права в цілому та аг­рар­но­го права зо­кре­ма. Релігійні пам'ятки ста­нов­лять відповідний інте­рес у істо­ри­ко-​пра­во­вих дослі­дженнях як одні з до­сить ефек­тив­них чин­ників суспільно­го регулюван­ня у період, коли церк­ва не була відділена від дер­жа­ви, а також у той час, коли була ще не сфор­мо­ва­на нор­ма­тив­на база пра­во­во­го регулю­вання аг­рар­них відно­син. Вод­но­час не можна відки­да­ти і взаємний вплив релігійних норм і норм звичаєвого права.

При­родне право кожної лю­ди­ни (серед дже­рел аг­рар­но­го права) роз­кри­вається, на­сам­пе­ред, як право на одер­жан­ня якісних і без­печ­них про­дуктів хар­чу­ван­ня і пред­метів по­бу­ту, які ви­роб­ля­ють­ся з сільсько­господарської си­ро­ви­ни. За­без­пе­чується воно до­три­ман­ням ме­ди­ко-​біологічно обґрун­то­ва­них вимог до без­печ­ності про­дукції сільсь­ко­го гос­по­дар­ства, а також стан­дартів її якості. Іншим при­род­ним пра­вом лю­ди­ни є право на еко­логічно чисте нав­ко­лишнє се­ре­до­ви­ще. Інтен­сифікація су­час­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва без­умов­но є тех­но­ген­ним фак­то­ром, який сприяє засміченню при­род­них ре­сурсів шкідли­ви­ми хімічними ре­чо­ви­на­ми, хво­ро­ботвор­ни­ми мікро­ор­ганіз­мами і відхо­да­ми. Тому кож­ний жи­тель нашої країни вправі вимага­ти від сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких то­ва­ро­ви­роб­ників до­три­ман­ня своїх при­родних прав. За­до­воль­ни­ти за­зна­чені по­тре­би можна за ра­ху­нок роз­витку органічного ви­роб­ництва. Слід за­зна­чи­ти, що перелічені при­родні права лю­ди­ни-​гро­ма­дя­ни­на України закріплені на кон­сти­туційному рівні.

Попри існу­ван­ня до­сить ши­ро­ко­го переліку дже­рел права, все ж слід визна­ти, що найбільшою і най­струк­ту­ро­ванішою їх скла­до­вою є аг­рарні нор­ма­тив­но-​пра­вові акти. Особ­ли­во визна­чаль­ним перева­жання цих дже­рел є саме для аг­рар­но­го права, яке ви­ник­ло і розвивало­ся, ви­хо­дя­чи з нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів кол­го­с­п­но­го за­ко­но­дав­ства. Тому най­по­ши­ренішою кла­сифікацією нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів як дже­рел права за­га­лом та аг­рар­но­го права зо­кре­ма є їхня ієрархічна по­будова за юри­дич­ною силою у межах струк­ту­ри відповідної галузі зако­нодавства.

Існує також поділ аг­рар­них нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів на уніфі­ковані та ди­фе­ренційовані. При цьому уніфікація здійснюється за пред­метом пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня, а ди­фе­ренціація - за суб'єктами аграр­них пра­вовідно­син. Уніфіковані акти прий­ма­ють­ся з метою приведен­ня аг­рар­но-​пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня до єдиної ос­но­ви. Уніфіковані акти вре­гу­льо­ву­ють ши­ро­ке коло аг­рар­них відно­син, як пра­ви­ло, в межах од­но­го або декількох інсти­тутів. На­при­клад, уніфіко­ва­ний акт, яким є Закон України «Про дер­жав­ну підт­рим­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства України» визна­чає ос­но­ви дер­жав­ної політики у бюд­жетній, кре­дитній, ціновій, стра­ховій, ре­гу­ля­торній та інших сфе­рах дер­жав­но­го управлін­ня щодо сти­му­лю­ван­ня ви­роб­ництва сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції та роз­вит­ку аг­рар­но­го ринку, а також за­без­пе­чен­ня про­до­воль­чої без­пеки на­се­лен­ня. У цьому Законі зібрано пра­вові норми, які місти­ли­ся раніше у різних нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актах і були спря­мо­вані на вре­гу­лю­ва­ня дер­жав­ної підт­рим­ки сільсь­ко­го гос­по­дар­ства. Як наслідок, всі інші нор­ма­тив­но-​пра­вові акти цієї сфери, що прий­ма­ють­ся пізніше, по­винні відповідати по­ло­жен­ням цього За­ко­ну.

Ди­фе­ренційо­ва­ний аг­рар­ний нор­ма­тив­но-​пра­во­вий акт є наслід­ком роз­поділу пра­во­во­го впли­ву за­леж­но від особ­ли­во­стей пра­во­во­го ста­но­ви­ща суб'єктів аг­рар­но­го права. До таких актів на­ле­жать За­ко­ни України «Про фер­мерсь­ке гос­по­дар­ство», «Про осо­би­сте се­лянсь­ке гос­подарство» та ін.

Зна­хо­дя­чи свій зовнішній вираз, свою фор­маль­ну визна­ченість у стат­тях ко­дексів, законів, по­ста­нов Вер­хов­ної Ради України, указів Пре­зи­ден­та України, де­кретів і по­ста­нов Кабінету Міністрів України, актів га­лу­зе­вих міністерств і відомств, органів місце­во­го самовряду­вання і місце­вих органів дер­жав­ної влади, ло­каль­них пра­во­вих актів, норми аг­рар­но­го права фор­му­ють за­галь­ну си­сте­му аг­рар­но­го законо­давства України. Іншими сло­ва­ми аг­рарні нор­ма­тив­но-​пра­вові акти у своїй су­куп­ності фор­му­ють си­сте­му аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства. Норма­тивно-правові акти, які скла­да­ють си­сте­му чин­но­го за­ко­но­дав­ства, по­діля­ють­ся за юри­дич­ною силою у ниж­че­на­ве­де­но­му по­ряд­ку.