87. Західна Україна, Буковина та Підкарпатська Русь у міжвоєнний період: порівняльна характеристика.

Після поразки українського народу в боротьбі за збереження державної незалежності 1918—1920 рр. західноукраїнські землі опинилися у складі Польщі (Східна Галичина, Західна Волинь,

Холмщина, Підляшшя), Румунії (Північна Буковина, Південна Бессарабія) та Чехословаччини (Закарпаття). Окупацію Польщею, Румунією та Чехословаччиною західноукраїнських земель узаконила

Паризька мирна конференція 1919 р. Соціально-економічна політика урядів Польщі, Румунії, Чехословаччини полягала у стримуванні економічного розвитку західноукраїнських земель, що виявилося в розвитку тих галузей промисловості (нафтова, деревообробна, харчова), які забезпечували високі прибутки без значних капіталовкладень, пануванні дрібних напівкустарних підприємств, залежності від іноземного капіталу, занепаді сільського господарства, малоземеллі й безземеллі селян, масовому безробітті та трудової еміграції українців. Західноукраїнські землі поступово перетворювалися на аграрно-сировинний придаток Польщі, Румунії, Чехословаччини.Національна політика урядів Польщі, Румунії, Чехословаччини щодо населення західноукраїнських земель характеризувалася посиленням національного гніту, насильницькою асиміляцією, репресіями проти діячів національно-визвольного руху, відмовою від міжнародних зобов’язань щодо надання українським землям автономії. Незважаючи на складні умови діяльності, політичні діячі Західної України намагалися вирішити найважливіші питання: національне визволення українського

народу, створення незалежної української держави, установлення в ній справедливого політичного й соціально-економічного ладу.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ПОЛЬщІ

Паризька мирна конференція 1919 р. визнала право Польщі на окупацію Східної Галичини. За Ризьким мирним договором 1921 р. Радянська Росія і Радянська Україна відмовилися від претензій на Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, які перейшли до складу Польщі. Західноукраїнські землі, що опинилися у складі Польщі, поділялися на Львівське, Тернопільське, Станіславське, Волинське воєводства. У 1919—1923 рр., коли влада Польщі над Східною Галичиною та Західною Волинню вважалася спірною, польська влада намагалася довести світовій громадськості, що забезпечує права українського населення: гарантувала права українців на використання рідної мови в початкових школах (Конституція Польщі 1921 р.), надала самоврядування воєводствам Східної Галичини (Закон 1922 р.). У 1923—1926 рр. після визнання Східної Галичини частиною Польщі Радою послів великих держав польський уряд узяв курс на асиміляцію українського населення. Країну було поділено на дві частини: Польщу «А» (корінні польські землі) і Польщу «Б» (західноукраїнські й західнобілоруські землі). Польська влада штучно стримувала соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель, закривала українські школи, заохочувала переселення польських колоністів — осадників.

У 1926—1937 рр. після встановлення режиму «санації» на чолі з Юзефом Пілсудським польський уряд пішов на деякі поступки українцям: відкривав двомовні школи, дозволив призначення українців на державні посади. Одночасно з 1930 р. проводилася політика «пацифікації» (умиротворення), яка передбачала придушення виступів за допомогою поліції і військ. У 1934 р. у м. Березі-Картузькій було створено концентраційний табір для політичних в’язнів, де утримувалися учасники українського визвольного руху. Напередодні Другої світової війни починаючи з 1937 р. польська влада знов повернулася до жорсткої антиукраїнської політики. Громадсько-політичне життя українських земель у складі Польщі характеризувалося політичною боротьбою, яка виявилася в діяльності українських політичних партій. Важливим напрямом громадсько-політичного життя була культурно-освітня діяльність української громади. Осередками української культури стали Наукове товариство імені Т. Шевченка (НТШ) і Львівський (таємний) український університет. Значну роль у житті західноукраїнського суспільства відігравала греко-католицька церква на чолі

з митрополитом А. Шептицьким, який боровся проти пацифікації, одночасно підтримуючи політику «нормалізації» польско-українських відносин й засуджуючи екстремізм ОУН і виступи комуністів.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РУМУНІЇ

Згідно із Сен-Жерменським мирним договором з Австрією 1919 р. до Румунії відійшла Північна Буковина. У 1920 р. Антанта визнала захоплення Румунією Бессарабії. У 1918—1928 рр. у західно-

українських землях, що перебували у складі Румунії, діяв воєнний стан, в умовах якого заборонялася легальна політична діяльність і проводилася жорстка політика румунізації. Румунська мова була визнана державною, водночас українська мова заборонялася в офіційних установах, закривалися українські школи, змінювалися на румунські назви населених пунктів. Татарбунарське повстання 1924 р., незважаючи на поразку, змусило румунську владу послабити тиск на українські землі.У 1928—1938 рр. в умовах лібералізації політичного життя в Румунії утворилися українські політичні партії.З 1938 р. в Румунії розпочався новий період реакції, який супроводжувався активізацією профашистських сил, забороною діяльності політичних партій і громадських організацій.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ

Згідно із Сен-Жерменським мирним договором з Австрією 1919 р. і Тріанонським договором з Угорщиною 1920 р. до Чехословаччини відійшла Закарпатська Україна. У західноукраїнських зем-

лях, що перебували у складі Чехословаччини, власні політичні партії були відсутні, однак існували суспільно-політичні течії національного руху: русофільство, русинство, українофільство й комуністична течія.Після Мюнхенської угоди 1938 р. парламент Чехословаччини надав Закарпаттю автономію. У січні 1939 р. виникло Українське національне об’єднання (УНО) на чолі з А. Волошиним, яке перемогло на виборах до Сейму Карпатської України. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив незалежність Карпатської України, президентом якої було обрано А. Волошина. Військова організація Карпатська Січ була проголошена армією нової держави.Однак державотворчий процес був згорнутий через агресію Угорщини. Протягом 15—18 березня 1939 р. Карпатська Україна була окупована угорськими військами й припинила своє існування.