8. Утворення Середземноморської Римської держави: етапи, наслідки, ідеологія.

Боротьба Риму за панування у Середземномор'ї

10. Утворення Середземноморської Римської держави: етапи, наслідки, ідеологія

В області Лацій на семи пагорбах 753 р. до н. с. утворилося місто Рим. До середини VII ст. до и. с. населення жило на схилах пагорбів і в долинах між ними. Пізніше там виник римський Форум. У давнину з'явилася легенда про заснування Рима нащадками Енея - братами Ромулом і Ремом.

Найдавніший період римської історії називають «царським». За легендами, він тривав близько двох із половиною століть. .

За давніх часів у Римі зберігалися родові взаємини. Населення складалося з 300 родів. Кожні десять родів об'єднувалися в курію, десять курій — у трибу. Таким чином, існувало лише три триби, кожна з яких була племенем. 300 родів складали римський народ, до якого міг належати лише той, хто був членом роду, через рід — членом курії та триби.

Члени кожного роду спільно володіли землею, мали спільні цвинтарі, релігійні свята, загальне родове ім'я. Старійшина роду обирався всіма його членами. Важливі питання розв'язувала рада старійшин або Сенат, що складався зі старійшин родів. Це призвело до майнового розшарування та утворення родової знаті, родин патриціїв. Люди, які не були членами знатних родів, шукали покровителів серед знаті. Крім Сенату існували народні збори, що збиралися за куріями, де обговорювалися закони, обиралися посадові особи, у тому числі й цар. Ці збори проголошували війну, ухвалювали рішення щодо смертних вироків тощо.

Царі були племінними вождями, воєначальниками та жерцями. Такий устрій характеризувався як військова демократія, оскільки в зборах брали участь лише воїни-чоловіки Народні збори були вищим органом общини. Плебеями були переселенці та представники підкорених племен. Вони були особисто вільними, мали право володіти землею та нести військову службу. Спочатку вони не входили до складу родів, курій, триб, тому не мали політичних прав, але потім змішалися з незнатними родами римського народу та включилися до родової організації.

У римському суспільстві цього періоду були раби, які складалися з військовополонених. Але в цілому рабство тут не було розвинене, а набувало примітивного, патріархального характеру. Раби використовувалися головним чином у домашньому господарстві.

РИМСЬКА РЕСПУБЛІКА ВV - СЕРЕДИНІ III ст. до н.е. БОРОТЬБА ПЛЕБЕЇВ І ПАТРИЦІЇВ У РИМІ

Щоосені на Марсовому полі в Римі збиралися коміції — Народні збори, на яких народ ухвалював закони, розв'язував питання війни чи миру, обирав кращих громадян на державні посади. Ті, хто прагнув обійняти посаду, з'являлися на коміції вбраними в тогу (кандиду), яка була символом чистої совісті народного обранця. Коміції обирали магістратів — вищих державних урядовців: консулів, преторів, едилів, цензорів, народних

трибунів, розглядали судові скарги тошо.

Усі рішення, прийняті на Народних зборах, набирали силу закону після ухвалення їх Сенатом. Він затверджував рішення коміцій після ухвалення. Сенаторами були тільки знатні громадяни.

У разі особливої небезпеки для держави замість магістратів обирали диктатора, урядовця з надзвичайними повноваженнями, його помічника — «начальника кінноти». Термін їхнього правління обмежувався шістьма місяцями.

Населення Давнього Рима поділялося на патриціїв, плебеїв та вершників. Досить часто за борги плебеї потрапляли в рабство. Громадяни, які служили у війську, називалися вершниками.

За часів республіки вся влада в Римі була зосереджена в руках патриціїв. Суперечності між цими двома станами з роками загострювалися. Плебеї вимагали рівноправ'я в державі, перерозподілу землі та скасування бокового рабства. Усвідомивши, що вони становлять більшість римського війська, щойно над Римом нависала загроза ворожою вторгнення, плебеї відводили свою частину війська на Священну гору неподалік міста, відмовлялися воювати й висували свої вимоги. Перший такий відхід відбувся в 494 р. Загалом боротьба плебеїв за свої права тривала понад 200років. Тоді патріції дали право плебеям обирати народних трибунів, які захищали інтереси плебеїв і мали право вето на рішення Сенату. Народні трибуни були недоторканними

У 452 р. до н. е. було створено комісію, яка за два роки склала «Закони 12 таблиць», що були обов'язковими для всіх громадян. У 367 р. до н. е. за законом плебсів стали наділяти землею. У 326 р. до н. е. закон заборонив продавати римських громадян у рабство за борги, а за законом 287 р. до н. е. плебеї могли ухвалюваїи закони. Таким чином, плебеї та патриції зрівнялися вправах.

Від 264 до 146 р. до н. е. тривали війни між державами Римлом і Карфагеном. Вони називали карфагенян пупами («кара божа»), тому війни між ними дістали назву пунічних. Боротьба велася за напування в морській торгівлі в Середземномор'ї.

Перша ІІунічиа війна (264-241 рр. до н. с.) велася за оволодіння островом Сицилія. У 241 р. до н. е. в битві при Егатських островах Рим здобув вирішальну перемогу. Було укладено мир. Рим огримав Сицилію.

Друга Пушина війна (218-201 рр. до н. е.) розпочалася взяттям Сатупта - союзника Рима сином Гамількара Ганнібалом. Римська армія, очолювана молодим талановитим полководцем Сципіоном, виграла і цю війну. Карфагену заборонялося вести війни.

Третя Пунічна війна (149-146 р.до н.е.) відбувалася на території Карфагена. У 146 р. до н.е. після тривалої облоги місто було взято штурмом і зруйновано Карфаген став провінцією Рима.

РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В II ст. до н. е. РЕФОРМИ БРАТІВ ҐРАКХІВ

Селяни, яхі брали участь у війнах, повернувшись додому, знаходили своє господарство розореним. Вони потрапляли в боргову залежність до багатіїв. Не маючи змоги повернути борги, селяни змушені були не продавати свої ділянки, а просто віддавати.

За римськими законами, люди без землі не мали права бути воїнами. Такий стан речей хвилював можновладців, які бажали продовжувати завойовницькі війни На захист селянства став Тиберій Гракх, який у 133 р. до н. е. був обраний народним трибуном. Він запропонував закон, за яким громадські землі мали віддати бідноті. Сенат обговорював цей закон, однак один із трибунів наклав на нього «вето». Нарешті закон було прийнято, і Тиберій очолив комісію для перерозподілу землі. Частина сенаторів не підтримала таку

політику народного трибуна, і Тиберія Ґракха було вбито.

Через десять років І'ай Ґракх, брат Тиберія, висунув свою кандидатуру на посаду народного трибуна. У 123 р. до н. е. Гай був обраний на цю посаду. Він пропонував нові закони: про розподіл «державних ланів», про виведення міст-колоній, жителям яких давали великі ділянки землі. Було прийнято хлібний закон - бідні римляни могли щомісяця отримувати зерно з державної скарбниці за низькою ціною. Гай Ґракх уніс зміни до суду: суддів-сенаторів було замірено на суддів-вершникін. Завдяки його намаганням у Римі були побудовані нові дороги. На початку 121 р. до н. е. наймані вбивці почали переслідувати Ґая. Не бажаючи померти від їхніх рук, трибун звелів своєму рабу заколоти його. Поразка реформ Гракхів загострила суперечності в суспільстві.

КРИЗА РЕСПУБЛІКИ В І ст. до н.е. ДИКТАТУРА ЛУЦІЯ КОРНЕЛІЯ СУЛЛИ

Після загибелі братів Гракхів загострилися відносини між урядом і вершниками. Сенат намагайся відібрати у вершників суди. Консульська влада передавалася «із рук у руки».

У суспільстві утворилися два ворожі табори: оптимати, що обстоювали інтереси аристократичних родів Сенату, та популяри, що виступали за надання більшої влади Народним зборам і трибунам, а також відбивали інтереси значної частини населення республіки. Партію популярів очолював Ґай Марій, аоптиматів — Корнелій Сулла.

У 88 р. до н. е. Сулла був обраний консулом та очолив армію. Але популяри, противники Сулли, домоглися усунення його іід влади. Тоді Сулла штурмом узяв Рим. У 82 р. до н. е. Суллу проголосили диктатором на необмежений термін. Він знищив своїх ворогів — популярів. Людей, які були визнані ворогами держави, заносили до особливих

списків і страчували. У 79 р. до н. е. Корнелій Сулла склав повноваження і невдовзі помер.

Унаслідок громалянських війн у Римі утвердилася диктатура — влада однієї людини.

У 74 р. відбулося повстання Спартака.

ПЕРШИЙ ТРІУМВІРАТ

Після повстання Спартака найбільш помітними постатями в тогочасному Римі були Помпей, Красс і Цезар. Кожний із них намагайся отримані владу, і в 60 р. до н. е. виник тріумвірат - союз трьох мужів. Кожний із них був сильним: Помпей мав авторитет в армії, Красс — серед багатіїв. Цезар — у Народних зборах. Тріумвіри не мали особливих повноважень, але завдяки особистому впливу могли провести будь-які закони й постанови. Тріумвіри використовували союз для того, щоб обіймати

найважливіші військові посади. Помпсй отримав командування над іспанським військом. Цезар став намісником-полководцем у Галлії, Красс вів війну на сході з Парфянським царством.

Поки Цезар воював у Галлії, тріумвірат розпався. Красс загинув у боротьбі з парфянами, а в 54 р. до н. е. Помпей став диктатором Рима й політичним суперником Цезаря.

Будучи намісником Галлії, Цезар за десять років підкорив сотні племен, знищив сильних варварських правителів, розширив кордони імперії аж до Британії. Владі Цезаря підкорялися землі, що перевершували Італію.