39. Об’єднання Німеччини у другій половині хіх ст.: передумови, хід, наслідки. Отто фон Бісмарк.

Створення національної держави ставало потребою усього німецького

народу. Питання полягало в тому, яким чином буде здійснено це завдання і в

який спосіб відбудеться об'єднання Німеччини.

На початок 50-х рр. сформувалися два шляхи об'єднання Німеччини:

• «малонімецький» - під верховенством Пруссії;

• «великонімецький» - під верховенством Австрійської імперії.

Після придушення виступу республіканців наприкінці травня 1849 р. король Пруссії Фрідріх Вільгельм IV разом із Саксонією і Ганновером опублікував свій варіант Конституції Німеччини. Понад 20 німецьких держав прийндо умови Берліна, погодившись стати членами так званого Прусського союзу.

Проте Росія та Австрія не бажали посилення Пруссії і реального об'єднання Німеччини. Австрія після революції 1848-1849 рр. не мала сил для військово! протидії. Тому у 1849 р. вона уклала з Пруссією угоду про спільне управління німецькими справами. У 1850 р. за ініціативою Австрії був скликаний се: Німецького союзу (Франкфуртський сейм), що відзначився відновленням колишніх порядків в управлінні Німеччиною. Пруссія не визнала сейм. Отже. дві найбільші німецькі держави йшли на збройний конфлікт; решта члени Німецького союзу розділилася у своїх симпатіях.

1.2. Підготовка до об'єднання Німеччини

У німецьких державах зростало число прихильників об'єднання Німеччини під верховенством прусської династії Гогенцоллернів. Буржуазні кола північ-нонімецьких держав виступали за «малонімецький» шлях об'єднання країни, за якого Австрія не повинна була увійти до складу майбутньої Німецької держави. Але південнонімецькі держави (Баден, Вюртемберг та інші) хотіли зберегти свою незалежність і сподівалися на підтримку Австрії. Населення щв| держав не любило чванливих прусських чиновників і офіцерів, а буржуазія побоювалась потужніших північних конкурентів.

Після смерті короля Фрідріха Вільгельма IV у січні 1861 р. новим п ським монархом став його брат Вільгельм І. Перші роки правління Вільгельма І отримали назву «Нової доби», оскільки були заповнені реформами. Парта ; схвалив реформу Митного союзу, збільшення витрат на освіту, але відмовився підтримати реформу армії. Метою військової реформи було збільшення регулярної ірмії (замість ополчення) та впровадження трирічної військової служби (замість двох років).

Нова реформа вимагала значного збільшення військового бюджету, але представники буржуазії, що засідали в нижній палаті парламенту, бачили в цій реформі прагнення позбавити армію демократичних рис і відмовилися виділити гроші. У Пруссії почався конституційний конфлікт.

На виборах до Палати депутатів у 1861 р. перемогла створена представниками ліберальної буржуазії Прогресивна партія. Розбіжності між прусським урядом і новообраною палатою різко загострилися, коли нижня палата парламенту відхилила представлений урядом проект бюджету. 11 березня 1862 р. був виданий указ короля про розпуск Палати депутатів. У новообраній Палаті депутатів, де прогресисти знову опинилися в більшості, законопроект про військову реформу був повторно відхилений. Конституційний конфлікт загострився.

Багато військових пропонували вжити рішучі заходи проти парламенту, виє відновлення абсолютистських методів правління було небезпечне -- опози-ційну буржуазію підтримував широкий народний рух. Тому далекоглядні прус-ські дворяни прагнули привернути на свій бік ліберальну буржуазію і, відхиляючи вимоги реформ, були готові здійснити її мрії про об'єднання країни. 1.3. План О. фон Бісмарка об'єднати Німеччину «залізом і кров'ю»

23 вересня 1862 р. король призначив на пост голови уряду і міністра закордонних справ Пруссії Отто фон Бісмарка, «сильну людину, що користувалася репутацією». Це про нього король Фрідріх Вільгельм IV ще у 1848 р. сказав: «Завзятий реакціонер, пахне кров'ю, використовувати пізніше». О. фон Бісмарк з'явився до ландтагу з проектом військової реформи і зажадав його затвердження, проте Палата депутатів знов відмовилася задовольнити вимоги уряду. Тоді, незважаючи на відмову парламенту, глава прусського уряду у 1863-1866 рр. провів військову реформу, витративши великі кошти на реорганізацію армії та її озброєння. Конфлікт між правом та силою закінчився перемогою останньої. Бісмарк діяв, ігноруючи існування парламенту. Опоро?: своєї консервативної політики він вважав ті верстви населення, в яких збереглися пережитки станових уявлень: селян, ремісників, дрібних торговців.

О. фон Бісмарк поставив перед собою мету - об'єднати Німеччину «зверху», не допустивши розгортання широкого демократичного руху. Як єдиний можливий метод для цього він обрав використання військової сили.

Після австро-прусської війни 1866 р. і створення Північнонімецького союзу на шляху об'єднання Німеччини під егідою Пруссії стояла лише Франція, яка побоювалась створення потужної держави на своїх кордонах. О. фон Бісмарк був переконаний, що війна з Францією неминуча і необхідна для завершення об'єднання Німеччини. Для забезпечення нейтралітету держав Європи Бісмарк хотів спровокувати Францію на оголошення війни, чого добився за допомогою провокації. Приводом для війни стало прагнення Пруссії посадити на іспанський престол родича прусського короля Вільгельма І - Леопольда Гогенцоллерна-Зігмарінгена.

19 липня 1870 р. імператор Франції Наполеон ПІ оголосив війну Пруссії. Франція була погано підготовлена до війни, а війська Пруссії та її союзників майже удвічі були більшими від противника. На початку серпня війська німецьких держав переправились через Рейн і в перших боях завдали поразки французькій армії. Незабаром великі угруповання французьких військ були оточені і розбиті поблизу фортеці Мец і р. Седан.

Повідомлення про Седанську катастрофу і взяття в полон імператора Наполеона III викликало в Парижі народне повстання. Друга імперія пала, до влади прийшов уряд національної оборони, проте і йому не вдалося організувати опір супротивнику. Париж опинився в облозі. Небезпека голоду та епідемії змусила французів укласти перемир'я (28 січня 1871 р.), а потім і мирний договір (попередній 26 лютого у Версалі і остаточний 10 травня у Франкфурті). Франко-прусська війна закінчилася повною поразкою Франції.

З розгромом Франції були усунені зовнішні перепони об'єднання німецьких держав. У листопаді 1870 р. між Північнонімецьким союзом і південнонімецькими державами - Баденом, Баварією, Гессен-Дармштадтом, Вюртембергом - були підписані союзні договори, відповідно до яких південнонімецькі держави вимушені були погодитися увійти до складу Німецької імперії, що створювалася.

Коли 18 січня 1871 р. прусська артилерія обстрілювала Париж, в Дзеркальному залі Версальського палацу було проголошено створення Німецької імперії. Вільгельм І ставав імператором Німеччини, зберігаючи за собою титул короля Пруссії. До складу імперії .увійшли всі німецькі держави, окрім Австрії. Місцеві князі і королі зберегли свої трони, погодилися підкорятися спільній конституції та імператорові Німеччини.

Об'єднана Німеччина стала однією з найпотужніших і найвпливовіших держав.