25. Розвиток освіти і науки в країнах Західної Європи xvі – першої половини XVII ст.

З кінця XV ст. у Середній Італії виникла нова культура, що отримала назву Відродження, або Ренесансу. Це було пов'язано із зародженням нового класу - буржуазії, яка була особливо зацікавлена у розвитку науки, техніки, культури. Зростаючи, міста потребували дедалі більше освічених людей, бухгалтерів, юристів, лікарів. Крім того, буржуазія прагнула мати пишні палаци, скульптури, картини тощо, вірила насамперед у сили та здібності людини, а не у Божу волю. Діячів Відродження приваблювали передусім людина та її справи, культура Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, що славила красу людини, тому вони отримали назву гуманістів.

Антична, нехристиянська, культура, що в основному була забута у попередні століття, ніби знову відроджувалася. Тому час, коли виникла нова культура, було названо Відродженням. Проте мистецтво часу Ренесансу розвивалося і на основі того найкращого, що було створене у середньовіччі. Засновником мистецтва Ренесансу в Середній Італії вважається великий італійський художник, вчений та інженер Леонардо да Вінчі (1452-1519). Крім живопису, він займався анатомією, оптикою, музикою, поезією, філософією. В усій історії людства це найвизначніший випадок, коли наука і мистецтво тісно переплелися у долі однієї людини. Теоретичні ідеї та наукові пошуки Леонардо да Вінчі викладено у знаменитому "Трактаті про живопис". Він досяг надзвичайної глибини передання почуттів людини у картинах "Мадонна з квіткою", "Мадонна Бенуа", "Мадонна Літта", "Мадонна в скелях", "Мона Ліза" ("Джоконда"), а також у фресці "Таємна вечеря" для трапезної монастиря в Мілані.

Видатним представником італійського Ренесансу є живописець і архітектор Рафаель Санті (1483-1520). Він прожив тільки 37 років, але його творчість залишила неповторний відбиток у мистецтві. Рафаель народився в м. Урбіно, яке в XV ст. було одним із центрів гуманістичної культури. Художній талант митця виявився ще в ранньому дитинстві. За переказом, у сім років він став переможцем художнього конкурсу. Серед ранніх творів митця привертають увагу "Мадонна Конестабіле" та "Заручини Марії". 1504 р. Рафаель прибув до Флоренції, художники якої прагнули новизни. Його було запрошено розписати стелі Сікстинської капели, собору Св. Петра, а також апартаменти Папи Римського у Ватиканському палаці. Найвищим злетом творчості було створення "Сікстинської мадонни" для церкви Св. Сікста у м. П'яченці. Ця картина є надбанням не лише італійського Ренесансу, а й усього світового мистецтва, насамперед тому, що у ній глибоко і яскраво втілена тема материнства.

Кульмінацією епохи Відродження, а також її завершенням була творчість талановитого скульптора, живописця, архітектора і поета Мікеланджело Буонарроті (1475-1564). Людина була в центрі уваги всіх митців того часу, але у творчості Мікеланджело - найбільшою мірою. Мікеланджело надавав перевагу скульптурі, бо саме у ній вбачав найсприятливіші можливості втілення узагальнено-героїчного образу людини. Він узявся за виконання величної статуї Давида (висотою близько 5,5 м) з великої брили мармуру, над якою свого часу працював якийсь скульптор і яку, як усі вважали, безнадійно зіпсував. Мікеланджело блискуче впорався з цим завданням, а відкриття монумента у Флоренції перетворилося на народне свято.

Мікеланджело прийняв запрошення розписати стелю Сікстинської капели. Впродовж майже чотирьох років він один, без помічників, виконав титанічну роботу, яку можна вважати подвигом. Адже тільки загальна площа розпису становить близько 600 кв. м, а кількість фігур сягає кількох сотень. Апогеєм творчості Мікеланджело стала мармурова "Капела Медічі" у Флоренції, робота над якою велася впродовж майже п'ятнадцяти років. На характері задуму й образного вирішення комплексу відобразилися складні події в історії Італії. Розгром Риму 1527 р. військами імператора Карла V означав не лише кінець незалежності країни, а й початок кризи ренесансної культури.

Але після завершення Ренесансу не припинився розвиток мистецтва та науки, гуманістичної думки.

Справжнім борцем за науку був італійський філософ і поет Джордано Бруно (1548-1600). Він стверджував, що Всесвіт безмежний, не лише Земля, а й Сонце не є центром Всесвіту, доводив, що планети у Всесвіті рухаються. Інквізиція звинуватила його в єресі і після восьми років ув'язнення він був спалений.

Громадський та державний діяч Флоренції, мислитель, письменник, військовий теоретик Нікколо Макіавеллі (1469- 1527), автор історичних творів "Міркування з приводу першої декади Тіта Лівія", "Історія Флоренції", поділяв віру гуманістів у творчі можливості людини, намагався розкрити закони суспільного розвитку, враховуючи дані історії, особливості людської психіки, реальні історичні умови. Найважливішою рушійною силою історії він вважав політичну боротьбу, яка в його розумінні часто була боротьбою соціальною.

Відродження набуло розвитку і в інших країнах. Гуманістичні ідеї, інтерес до життя простих людей характерні для творчості нідерландських художників XV-XVI ст. - Яна ван Ейка, Луки Лейденського. Особливо яскраво демократичні традиції виявилися у творчості Пітера Брейгеля Старшого (наприклад, картина "Сліпі").

У Франції у XVI ст. поширилися жанри портрета та монументально-декоративної скульптури, сформувався власний архітектурний стиль, що запозичив античні традиції та надбання італійської архітектури епохи Відродження.

У Хорватії (Далмації), передусім у Дубровнику, особливого розквіту набула ренесансна поезія. Тут з комедіями виступив Марин Држич - перший видатний драматург слов'янського світу. У своїх комедіях із життя Дубровника і Риму він висміював людські вади.

Поширенню ренесансних ідей у Росії сприяла діяльність італійських архітекторів, що споруджували Успенський собор, Грановиту палату.

Вплив ренесансних ідей помітний і в українських та білоруських землях, більша частина яких входила тоді до складу Польсько-Литовської держави, що після Люблінської унії 1569 р. називалася Реччю Посполитою. Ідеї Відродження позначились у латиномовній поезії та прозі XVI ст. у Галичині (Павло Русин та ін.).

Українські письменники-полемісти були обізнані з працями італійських гуманістів. На твори Фраческо Петрарки неодноразово посилався Мелетій Смотрицький.

Художні прийоми доби Відродження українські митці творчо переосмислювали, поєднували з давніми місцевими традиціями.

В Україні стиль Відродження виявився в багатьох спорудах, зокрема в оборонній архітектурі (замок у Бережанах та ін.). До найкращих пам'яток ренесансної архітектури Львова належить ансамбль Успенської церкви.

Одним із суспільно-політичних варіантів Ренесансу е утопізм, представниками якого були англійський гуманіст, державний діяч і письменник То мас Мор (1478-1535) та італійський філософ, поет, політичний діяч Томмазо Кампанелла (1568-1639). Томас Мор у трактаті "Утопія" описав однойменний фантастичний острів, де нібито створено ідеальний суспільний лад, а Кампанелла у "Місті Сонця" змалював ідеальне суспільство, в якому немає приватної власності, монарх обирається народом, а релігія відіграє важливу роль.

Символом величності та загибелі ренесансної епохи є Дон Кіхот - безсмертний образ, створений відомим іспанським письменником Мігелем де Сервантесом (1547-1616), у романі "Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський".

Як і Сервантес, великий англійський поет і драматург Уїльям Шекспір (1564-1616) усвідомлював кризу ренесансних ідеалів, про що свідчать, зокрема, його трагедії "Юлій Цезар", "Коріолан".

В історії давньої культури не було такої епохи, як Ренесанс, коли настільки високо поціновувалися краса і велич людини. Проте саме в цей час визріло усвідомлення необхідності заміни індивідуальної та ізольованої людської особистості історично зумовленим колективом, з яким пов'язувалися перспективи історичного прогресу.

У XVII ст. з утвердженням капіталізму розвивалося виробництво, зростала роль точних прикладних наук.

В Європі з'являються перші природничо-наукові товариства: Лондонське королівське наукове товариство і Паризька академія.

У XVII ст. відбувається світоглядна революція, що спричиняє руйнацію традиційної картини Всесвіту. 1610 р. великий італійський фізик, механік і астроном Галілео Галілей (1564-1642) сконструював підзорну трубу і за її допомогою побачив неосяжний Всесвіт, відкрив чотири супутники Юпітера, гори на Місяці, плями на Сонці тощо. Сучасник Галілея німецький астроном Йоганн Кеплер (1571-1630) узагальнив астрономічні спостереження у математичних формулах, відкрив закони руху планет, що отримали назву законів Кеплера.

Важливі відкриття, які змушували переглядати традиційні уявлення про будову світу та його природу, були зроблені в хімії, ботаніці, медицині. Так, англійський лікар і природознавець Уїльям Гарвей (1578-1657) вивчав систему кровообігу і довів, що серце є її центром.

Принципове значення для з'ясування світоглядних засад культури нового часу, яка формувалась у XVII ст., мала проблема методів наукового пізнання. Важливу роль у її вирішенні відіграв видатний англійський філософ і державний діяч Френсіс Бекон (1561-1626), який вважав, що наукове пізнання має ґрунтуватися на аналізі дослідних даних.

Підсумком наукової революції XVII ст. стали здобутки великого англійського фізика, астронома і математика Ісаака Ньютона (1643-1727). Йому належить відкриття законів всесвітнього тяжіння, дисперсії світла, методів диференціального та інтегрального числення.

Нові знання впливали на думки людей, спрямовували їх до критичного переосмислення релігійного світогляду. Проте релігія залишалася провідною духовною засадою не тільки масової традиційної народної культури, а й науки. Здобутки науки, техніки, торгівлі, мореплавства свідчили про великі можливості розкріпаченого людського розуму, але вже в цю добу стали помітними деякі суперечливі наслідки науково-технічного прогресу та прагматичного світогляду.

XVII ст. було надто складним за своїми соціальними та духовними процесами. В Європі не припинялися масові кровопролиття. На зміну релігійним війнам, що супроводжували Реформацію XVI ст., прийшла не менш кривава і руйнівна Тридцятилітня війна (1618-1648), масовими вбивствами супроводжувалися революційні події в Нідерландах, Англії. У реальному житті людина доби становлення капіталістичних відносин демонструвала не стільки шляхетні, скільки темні прояви своєї вдачі. Чи можна лише за допомогою розуму приборкати пристрасті та побудувати гуманне суспільство - подібні питання поставали перед мислителями XVII ст. і вирішувалися неоднозначно. Якщо, скажімо, Р. Декарт дивився у майбутнє людства з оптимізмом, то Т. Гоббс або Б. Спіноза щодо цього були протилежної думки.

Так званий трагічний гуманізм, втілений у творчості Шекспіра або Сервантеса, які розуміли весь тягар існування моральної розумної людини в антигуманному світі, знаходить у XVII ст. своїх послідовників. Одним з них був видатний французький математик, фізик і філософ Блез Паскаль (1623-1662). Уже в шістнадцять років він написав математичний трактат "Досвід теорії конічних перерізів", який отримав високу оцінку наукової громадськості. Паскаль плідно займався дослідженнями в галузі теорії чисел, алгебри, теорії ймовірностей, гідростатики. Розчарувавшись у можливостях точних наук, Паскаль звернувся до релігійно-філософської проблематики, став ченцем абатства Пор-Рояль, де працював над своїм славетним філософським твором "Думки". У ньому науковець звернувся до трагедії людини, одинокої у безмежному Космосі.

XVII ст. було важливою віхою в історії музики, оскільки вона збагатилася світськими елементами та новими жанрами: оперою, ораторією, інструментальною музикою.

Нові тенденції виявилися в малярстві, скульптурі, графіці, архітектурі. Італійський живописець Караваджо (1573-1610) вважається одним із засновників реалістичного напряму в європейському живописі.

Біблійні та міфологічні сюжети ще утримували свої позиції в мистецтві, але вже набули рис життєвої конкретності. Виникла і нова художня тематика - зображення повсякденного життя приватної людини, світу речей, що оточують її.

В Європі у цей час творили фламандець Пітер-Пауль Рубенс (1577-1640), голландець Рембрандт X ар мене ван Рейн (1606- 1669), які багато уваги приділяли зображенню життя пересічної людини.

Гуманізм культури XVII ст. ґрунтувався не на визнанні гармонії природного начала, розуму і почуттів, а на їхньому протистоянні. На перший план він висував інтелект, розум. Можливості для реалізації гуманістичних ідеалів представники культурних течій XVII ст. не лише вбачали у волі людини, а пов'язували їх зі станом самого суспільства, закладаючи тим самим підвалини для наступного типу культури - просвітницького гуманізму XVIII ст.