6. Крито-мікенська цивілізація.

Крито-мікенська цивілізація

Це період від ІІІ-ІІ ст. до н.е до 12 р. до н. е. Першим вогнищем Європейської Цивілізації виникло на о. Крит. В ті часи люди вважали його «батьківщиною Зевса» і він фігурував в міфах. Лише у 1900 р. британський археолог Артур Еванс розпочав розкопки неподалік селища Кнос, де ним було відкрито Кноський палац. Еванс поділив історію Криту на 3 великі періоди:

• Ранньомінойський;

• Середньомінойський;

• Пізньомінойський.

Жителів стародавнього Криту Еванс назвав мінойцями. Вони були різновидом пелагів, які змішалися з ахейцями. Для зародження цивілізації на острові були досить сприятливі умови: родючя грунти, клімат, вихід до моря. Перші державні утворення зявилися на Криті на поч. ІІ тис до н. е. Центром кожної держави ставав палацовий комплекс. Приблизно у 18 ст. до н.е. на Криті спалахнула міжусобна боротьба, переможцем з якої вийшов Мінос. Кноський палац став столицею об’єднаної критської держави. Офіційним титулом володаря острова був басилей. Обожнення царя проявлялося у сакралізації його влади та особи. Селяни жили окремими общинами, кожну з яких очолював т.зв.керосій. Ремісники вважалися напівзалежними, вони обслуговували потреби власників палацу. На острові були і раби. Мешканці о. активно займалися землеробством, скотарством, садівництвом, виноградарством. Найпоширенішими галузями ремесла були: гончарна справа, металообробка, ткацтво та виготовлення одягу з вовни (практикували стиль міні), кораблебудування. У палацах було налагодженно водопостачання та каналізація. Люди активно торгували, особливо з країнами давнього сходу. У якості грошей використовувалися металеві злитки. Володіючи потужним флотом володарі Криту вели агресивну зовнішню політику, головним вектором якої був р-н Егейського моря. Домінування на морі називалося таласократією.

Приблизно у 15 ст. до н.е. розквіт критської цивілізації був припинений внаслідок виверження вулкану на о. Фера. У 14 ст. життя на о. відновилося але колишньої могутності так і не досягло. У 12 ст. до н.е. тут зявилися дорійські племена, які знищили залишки критської цивілізації.

Другим вогнищем давньогрецької цивілізації стали стародавні Мікени. Творцями цієї цивілізації були як пелаги так і ахейці. У 1868 р. німецький археолог Генріх Шліман почав розкопки мікенського поселення, яке згодом було майже повністю розкопано. Вхід до Мікен називають Левячими воротами, оскільки він прикрашений скульптурами 2 левів. Правитель носив титул ванакар. Він володів величезним земельним наділом,який називався теменос. Селяни жили окремими поселеннями і були особисто вільними. Ремісники також були напівзалежними, жили у поселеннях і працювали за їжу. Кількість рабів була мінімальна. Існувала приватна (кікімена) та колективна (кекемена) власність. Також займалися землеробством, скотарством, садівництвом, виноградарством. Ремесло: гончарна справа, металообробка, ткацтво та виготовлення одягу з вовни. Ахейці вели досить жваву торгівлю як у своєму середовищі так і у зовнішньому світі. Гроші – металеві злитки. Торгівля супроводжувалась пірацтвом. Вони здійснили агресію проти Трої і захопили її (1240-1230 р до н.е.). У 12 ст. до н.е. ахейці приєдналися до народів морів і здійснили напад на Близький Схід.

Великим здобутком крито-мікенської цивілізації було винайдення письма прибл. На межі ІІІ-ІІ ст.. до н.е. Приблизно у 12 ст. до н.е. винайдено лінійне письмо А (кожний знак означав окремий склад). У 15 ст. зявилося лінійне письмо В (кожне слово відокремлювалося). Писали чорнилами. Існує наука яка займається дешифруванням крито-мік. надписів – мікенологія. Існували професійні поети – аеди.

Релігія була політеїстична. Місце проживання богів – г. Олімп.Очолював пантеон верховний бог Зевс.

Покійників ховали у кам’яних гробницях.

7. Становлення і розвиток демократії (на прикладі Афін) та олігархія (на прикладі Спарти) полісних систем у стародавній Греції

Афінська держава

Афінська держава була однією з найбільших у Стародавній Греції. У IX-VIII ст. до н.е. під час розкладу родового ладу відбулось об'єднання общин Аттики навколо Афін. Згодом владу в Афінах захопила родова аристократія (евпатриди) і посилила роль аристократичної ради - ареопагу. У цей період в Афінах сформувалося боргове рабство.

Внаслідок реформ правителя Афін Солона, тиранії Пісістрата і реформ Клісфена (VI ст. до н. е.) владу евпатридів було ліквідовано, експропрійовані ними землі повернуто збіднілим селянам, а боргове рабство скасовано.

Реформи Солона (594 р. до н. е.) стосувалися управління державою та становища демосу. Скасовано борги та боргове рабство. Заохочено вирощування оливи. Обмежувалися розміри приватних земельних володінь. Упроваджено нові стандарти мір і ваги, розпочато карбування власної монети.

Виборчі права громадян Афін, поділених на чотири розряди, пов’язані з їхніми доходами, а не походженням. До першого - належали громадяни, які одержували зі своєї землі прибуток у розмірі не менше ніж 500 медимнів рідинного та сипкого продукту (медимн дорівнював 52,5 л), - п'ятисотмірники. Оснащали військові кораблі та утримувати їх у доброму стані. До другого розряду належали громадяни, які одержували прибуток із землі у розмірі 300 медимнів, -вершники, які мали виконувати військову службу в кінноті на своєму коні. До третього розряду належали громадяни з прибутком із земліурозмірі200 медимнів-зевгіти(и зевгос"-"упряж" ), тобто ті, хто мав власну упряж волів. До четвертого розряду належали громадяни з прибутком менше 200 медимнів - фетама (батраки), котрі на військовій службі виконували допоміжну функцію. Обіймати високі державні посади мали право тільки представники трьох перших груп. Еклесія – народні збори дорослих афінянських громадян-чоловіків. Буле – рада чотирьохсот. Реформи Солона скасували більшість привілеїв родової аристократії та відкрили шлях до подальшого розвитку демократії.

Реформи Клісфена (509 р. до н. е.) спрямовувалися на послаблення влади родової аристократії. Найважливішим їх напрямом був поділ Аттики за територіальною ознакою. Афінську державу було поділено на 10 округів, кожен із яких обирав своїх представників до ради п’ятисот (буле).

Ареопаг розглядав лише судові справи, що торкалися майнових суперечок. Іноземці, які тут досягли успіху отримували громадянство. Введено остракізм – вигнання тих громадян поліса, які загрожували політичному устрою.

Отже, Афіни стали державою рабовласницької демократії, яку очолювали обрана народними зборами громадян Рада п'ятисот, геліея (громадський суд) і Колегія з 10 стратегів.

Демократія - форма політичної організації суспільства, що ґрунтується на визнанні народу як джерела влади, на його праві брати участь у вирішенні державних проблем і наданні громадянам достатньо широкого кола прав і свобод. Демократія у зв'язку з цим є передусім формою держави.

Права й обов'язки громадян визначалися за майновим цензом. Експлуатація рабів, яких привозили до Афін і чисельність яких зростала, стала основою економіки.

Найвищий розквіт Афінської держави та піднесення її могутності припадає на час правління Перікла (443-429 рр.дон.е.). Афіни перетворилися на центр не лише економічного і політичного, а й культурного життя Стародавньої Греції.

За часів Перікла жили такі видатні вчені, письменники і художники, як Геродот, Анаксагор, Софокл, Фідій та ін., було відбудовано Акрополь, споруджено його головний храм Парфенон тощо.

Агресивна зовнішня політика Афінської держави, спрямована на здобуття гегемонії в Греції, на економічне та політичне панування в інших районах Середземномор'я, наштовхнулась на сильного суперника - Спарту, що зрештою призвело до Пелопоннеської війни (431-404 до н. е.) - одного з найбільших збройних конфліктів в історії Стародавньої Греції між союзами грецьких полісів: Делоським (на чолі з Афінами) і Пелопоннеським (на чолі зі Спартою). Поділяється на три періоди: Архідамова війна (431- 421 рр. до н. е.), Сицилійська війна (420-413 рр. до н. е.) і Декелейська війна (413-404 рр. до н. е.). Причиною війни стало протистояння між Афінами і Спартою, які змагалися за гегемонію в Елладі. Пелопоннеська війна призвела до занепаду економіки, загострила політичну боротьбу, прискоривши кризу полісної системи в Греції. У IV ст. до н. е. Афінська держава переживала глибоку кризу, її спроби відновити свою могутність шляхом утворення Другого Афінського морського союзу не мали успіху. У 338 р. до н. е. Афінська держава, разом з іншими державами Греції, була завойована Македонією.

Стародавня Спарта

З другої половини VII ст. до н. е. на перше місце серед держав Пелопоннесу висувається Спарта. Назву державі дало місто Спарта, що виникло в XI-X ст. до н. е.

У середині ІХ ст..до н.е. Спарта підкорила усю Лаконію. Протягом І-ІІ Мессенських війн (між 725 та 600 р. до н.е.) завойовано багату Мессенську долину на пд..-зх. Пелопонесу. У VІ ст..до н.е. територію розширено за рахунок Аргосу й Аркадії.

Суспільство поділялося на: спартіати – повноправні громадяни, державні раби-ілоти – поневолені месенці. Періеки – вільне, але не рівноправне населення.

Існувала постійна загроза заколоту ілотів. Утримати їх у покорі можна було з допомогою систематичного терору. Законодавцем Лікургом було проведено серію реформ, завдяки яким у короткий термін Спарта перетворилася на військовий табір, усі мешканці якого повинні були дотримуватися суворої дисципліни. Закони Лікурга регламентували найменші подробиці поведінки, форми одягу, навіть бороди і вусів кожного громадянина.

Закони передбачали, що кожний спартіат мав віддавати своїх семирічних дітей у спеціальні табори, де у них розвивалися навички воїна, терплячість, уміння наказувати і підкорятися, переносити різні труднощі.

Основою законів був принцип рівності. Запроваджувалася система заходів, спрямованих проти особистого збагачення: вилучено з обігу золоті та срібні монети, заборонено купівлю-продаж землі, всі спартіати мали носити простий і грубий одяг, було накладено заборону на виробництво і користування предметами розкоші тощо. За виконанням законів і правил поведінки стежили спеціальні наглядачі, які вживали адміністративних заходів до порушників.

Державний устрій Спарти мав яскраво виражений характер рабовласницької олігархії. Найвищим органом державної влади були Народні збори (апелла) за участю всіх спартіатів. Фактично це був орган спартанської олігархії.

Олігархія (грец. oligarchia, від oligos - нечисленний і arche - влада) - одна з форм режиму, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить обмеженому колу осіб (військових, фінансистів та ін.).

Вирішальну роль у державному управлінні відігравала Рада геронтів (герусія) з 30 чоловіків віком старше 60 років. 28 із них обиралися довічно, до складу геронтів входило і два царі. Вона фактично вирішувала усі справи держави. Не менш авторитетним органом була колегія з п'яти наглядачів. Вони наглядали за виконанням законів, контролювали посадових осіб, навіть діяльність царів, щоб не допустити посилення царської влади, мали право притягати царів до суду.

У Спарті владарювали два царі, які належали до двох династій. Кожний з них користувався однаковою владою і був підконтрольний апеллі, герусії та колегії наглядачів. Прерогативою царів було верховне військове керівництво і керівництво релігійним культом. Царі були великими землевласниками. Значна роль у державному управлінні належала військовим.

Спарта стала однією з наймогутніших держав Греції та відігравала вирішальну роль у грецькому світі в V-ІV cт. до н. е., виступаючи оплотом грецької олігархії.