67. Племена і народи раннього залізного віку на території України.

Ранній залізний вік — період в історії людства (І тис. до н.е. — початок І тис. н.е.), коли люди почали використовувати залізо для виготовлення знарядь праці. У період раннього залізного віку на території України виникли досить могутні об’єднання землеробських племен у лісостеповій зоні, які вели осілий спосіб життя (чорноліська культура).

Разом із тим унаслідок Великого переселення народів у степовій зоні перебували племена, які вели кочовий спосіб життя. Основними заняттями кочовиків були скотарство, ремісництво (виплавка заліза, виготовлення зброї), землеробство, торгівля.

Кочові племена на території України в період раннього залізного віку

Кіммерійці (ІХ—vII ст. до н.е.)Про них згадується в ассирійському літописі vIII ст. до н.е., у поемах Гомера і працях Геродота.Головним джерелом з історії та культури кіммерійців є їхні поховання. Оскільки це був кочовий народ, поселень після себе вони не залишили. У похованнях кіммерійців знаходять зброю, обладунки, прикраси, посуд — усе те, що могло, за віруваннями кіммерійців, знадобитися небіжчику в потойбічному світі.

Основним заняттям кіммерійців було кочове скотарство, особливо — конярство. Коні були для кіммерійців не тільки засобом пересування, а й забезпечували їх продуктами харчування: молоком,м’ясом.

Кіммерійці були вправними воїнами. Їхньою основною зброєю були луки, у ближньому бою —мечі. Вони були також умілими зброярами, виготовляли зброю не тільки з бронзи, а й із заліза. Мистецтво кіммерійців мало в основному прикладний характер: вони оздоблювали геометричними візерунками свою зброю, посуд, елементи кінської збруї.

Після скіфської навали частина кіммерійців відійшла до Криму і оселилася на Керченському півострові.

Скіфи (vII— III ст. до н.е.)

Скіфи — загальна назва іраномовних народів, що з vI ст. до н.е. населяли територію басейнів Дніпра, Дністра, Дунаю і Дону.

Першим згадкам про скіфів ми завдячуємо ассирійським літописам vII ст. до н.е. Вони змальовують напад цих кочовиків на Малу Азію. Приблизно в цей же час Скіфію оспівали грецькі поети Гомер і Гесіод.

Геродот у своєму описі Скіфії згадує цілий ряд скіфських племен. На річці Буг, біля грецької колонії Ольвія жили елліни-скіфи; у межиріччі Дністра і Бугу жили алазони, вище за течією — скіфи-орачі. У низов’ї Дніпра мешкали скіфи-землероби. На Лівобережжі Дніпра і далі на схід розкинулись землі скіфів-кочовиків. На півдні і сході вони межували з царськими скіфами, володіння яких доходили до Дону.

Скіфське суспільство було досить архаїчним і довго зберігало риси патріархату. Його основою були вільні кінні стрілки з лука. Вони жили великими сім’ями, у яких вся влада належала їхнім головам. Поза такими сім’ями жили бідняки і безправні раби. Існувала також знать, найвпливовішими з якої були старійшини. Вони мали велику владу, разом із царем приймали рішення, могли його скинути.

Наприкінці vІ ст. до н.е. в Північному Причорномор’ї виникла держава Велика Скіфія зі столицею Кам’янське городище (неподалік від сучасного Нікополя), яка в середині Іv ст. до н.е. за царя Атея перетворилася на централізовану державу.

У Іv ст. до н.е. почався занепад Великої Скіфії, причинами якого стали погіршення природних умов і занепад господарського життя. Після її загибелі у ІІІ ст. до н.е. утворилася Мала Скіфія зі столицею Неаполь Скіфський (поблизу сучасного Сімферополя). До скіфської доби відносять царські могили-кургани Солоха і Гайманова Могила (Запоріжжя),Чортомлик і Товста Могила (Дніпропетровщина), де було знайдено пам’ятки скіфського мистецтва із золота (гребінь із кургану Солоха, пектораль із кургану Товста Могила)._

Сармати (ІІІ до н.е. — ІІІ ст. н.е.)

Основною причиною падіння скіфської могутності був прихід зі Сходу племен сарматів, або савроматів. Назва цих племен означає «оперезані мечем». У vI—Iv ст. до н.е. сармати кочували на території Поволжя та Приуралля, в ІІІ ст. до н.е. вони почали переселення до Придніпров’я, поступово зайнявши територію від сучасного Казахстану до Дунаю.Давні автори називали сарматів нащадками скіфів та амазонок. Ця легенда відображає той факт,що у сарматів зберігалися залишки давнього матріархату.

Науковці вважають, що сармати не були єдиним народом. Це — збірна назва ряду племен (аланів,роксоланів, аорсів, язигів та іншх), які увійшли до сарматського племінного союзу. Спочатку сармати були союзниками скіфів і допомагали їм у боротьбі з грецьким колоніями. Але пізніше між ними почались чвари і сармати переходять на бік понтійського царя Мітрідата vI Євпатора. Наприкінці І ст. до н.е. сармати підійшли до східних кордонів Римської імперії.

У ІІІ ст. н.е. сарматському пануванню у Придніпров’ї поклали кінець готські племена, а гунська навала остаточно підірвала їхню міць.

Сармати, як і скіфи, були кочовим народом. Разом із тим, на відміну від скіфів, вони не збудували жодного відомого нам поселення. Основним їхнім заняттям було скотарство, існували також ремесла: ковальство, шкіряне ремесло тощо. Сармати були доволі вправними ювелірами. Основою сарматського війська були кінні лучники.