95. Доля українських земель в складі Речі Посполитої (1686–1793 рр.).

Згідно "Вічного миру" який було укладено у 1686 р. між Росією та Річчю Посполитою Правобережжя відходило до Польщі. А з 1699 р. і Поділля було приєднано поляками.

Правобережна Гетьманщина була ліквідована з падінням гетьманату П. Дорошенка в 1676 р., але козацтво там не зникло. Його очолив подільський полковник Остап Гоголь. Маючи потребу в сильному козацькому війську для боротьби з турецько-татарською загрозою, польський король Ян III Собеський вирішив узаконити територіальне козацьке військо на землях Правобережної України.

1684 - 1685 рр. - створені чотири територіальні козацькі полки: Богуславський (полковник Самусь - Самійло Іванович, справжнє ім'я невідоме), Врацлавський (полковник Андрій Абазин), Корсуиський (полковник Захар Іскра), Фастівський (Білоцерківський, полковник Семен Палій).. Влада полковника С. Палія поширилася далеко за межі Фастівського полку. Під козацьким захистом відроджувалися села і містечка, оживало господарство. С. Палій звернувся до царя та І. Мазепи з пропозицією приєднати Правобережжя до Лівобережної Гетьманщини, Однак російський уряд відхилив цю пропозицію.

Значення відновлення козацького устрою на Правобережжі: 1) призвело до швидкого заселення українських земель, що раніше були спустошені безперервними війнами; 2) існування козацьких полків Правобережної України відроджувало традиції створення національної держави в цьому регіоні.

Національно-визвольне повстання 1702 — 1704 рр. («Друга Хмельниччина»)

Причини повстання: а) у 1699 р. польський сейм прийняв рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі, оскільки турки вже не загрожували полякам (1699 р. Польща уклала мирну угоду з Османською імперією), козацтво стало перешкодою для шляхтичів і польської влади; б) полковникам Палію, Абазину, Іскрі, Барабашу було наказано розпустити полки, однак полковники не виконали наказ; в) узимку 1702 р. польські війська захопили кілька козацьких міст на Правобережжі. У відповідь почалося повстання, очолюване Семеном Палієм.

Мета повстання. - визволення Правобережної України від польського панування та об'єднання з Лівобережною Гетьманщиною.

Хід повстання

Липень 1702 р. - повстання охопило Київщину.

Початок 1703 р. - повстанці контролювали вже значну частину Правобережної України; повстання поширилося на Волинь, Поділля, дійшло до Галичини; жорстока каральна експедиція 15-тисячного польського війська не змогла зупинити визвольний рух; повстанці С. Палія ставали союзниками шведів (під час Північної війни з 1700 р. вони були супротивниками Польщі, та Росії), це занепокоїло Москву.

Весна 1704 р. - повстання спалахнуло з новою силою. Палій та інші керівники прийняли рішення присягнути на вірність російському цареві та українському гетьману. Росія не зважилася відкрито приєднати Правобережжя, щоб не порушувати «Вічний мир». Російські війська з козаками І. Мазепи виступили в похід проти шведів на допомогу польському королю. Зі вступом І. Мазепи на Правобережжі навесні 1704 р. повстанню був покладений край.

Результати повстання: Правобережжя опинилося під владою гетьмана І. Мазепи. Об'єднання Правобережної та Лівобережної України за Мазепи тривало від 1704 р. до подій 1708 - 1709 рр.

У другій половині ХvІІІ ст. Правобережна й Західна Україна перебували у складі Речі Посполитої. Польська влада продовжувала політику соціального, національного й релігійного гніту українського народу. У 1768 р. утворилася Барська конфедерація — військово-політичне об’єднання польської шляхти й католицького духовенства для збереження привілеїв шляхти й протидії поступкам

некатоликам у церковно-релігійному житті. Посилення гніту призвело до розгортання національно-визвольного руху проти Польщі.

У західноукраїнських землях продовжувався опришківський рух, учасниками якого були здебільшого селяни. У 1738—1745 рр. в Галичині, Північній Буковині, Закарпатті активізувався рух опришків

на чолі з Олексою Довбушем. Опришки, застосовуючи тактику партизанської боротьби, захоплювали поміщицькі землі й майно, а частину відібраного роздавали незаможним.

У Правобережній Україні виник гайдамацький рух, учасниками якого були козацька голота, селяни, міщани, православне духовенство. У 1768 р. на Київщині, Брацлавщині, Поділлі та Волині відбу-

лося повстання гайдамаків, відоме під назвою «Коліївщина» (від слова «колоти») на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Гонтою. Гайдамаки звільняли селян від влади польських панів, скасовували панщину, створювали органи селянського самоврядування. Побоюючись поширення повстання на Лівобережжя й Запоріжжя, російські війська допомогли польській шляхті придушити повстання. Національно-визвольні рухи знесилювали Річ Посполиту і сприяли поділам її території сусідними державами — Австрією, Пруссією та Росією (1772 р., 1793 р., 1795 р.). Наприкінці ХvІІІ ст. Річ Посполита припинила своє існування. Українські землі опинилися під владою Російської та Австрійської імперій. Західну Україну (Східну Галичину, Північну Буковину й Закарпаття) приєднала Австрія. Правобережну Україну (Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля) закріпила за собою Росія.