67. Східнослов’янські племена в епоху Великого переселення народів.

Слов’яни з найдавніших часів жили на території Європи й були відомі під назвою венеди. У І—ІІ ст.венеди розселилися між річками Одра та Дніпро і біля Карпат. У Іv ст. із венедів вирізнилися дві групи слов’янського населення — склавини (предки західних і південних слов’ян) і анти (предки східних слов’ян).

Господарське й суспільне життя давніх слов’ян

Основні заняття слов’ян

Основою господарської діяльності давніх слов’ян було землеробство.Вони вирощували просо та пшеницю, розводили велику рогату худобу тасвиней. Слов’янам були відомі також промисли: полювання, рибальство.Полювали на лося, благородного оленя, тура, косулю, кабана. Крім того,вони займались бортництвом. Із ремесел найбільш розвиненими і важливими були добування заліза і металообробка, високим був рівень гончарного ремесла. Слов’яни активно займались зовнішньою і внутрішньою торгівлею у вигляді натурального обміну.

Суспільний устрій Слов’яни жили єдиною громадою (родом), яка складалася з кількох або однієї патріархальної сім’ї. У свою чергу, така сім’я об’єднувала ряд дрібніших родин. Громада спільно володіла всіма будівлями, спільно обробляла землю, розводила худобу. Такий тип первісного ладу називають первісною сусідською громадою. У І — ІІ ст. патріархальні сім’ї виокремлюються з сусідської громади.У vI — vII ст. анти і склавини об’єднувались у військові союзи. Виділяється племінна верхівка — вожді та їхня дружина.

Релігійні вірування Язичництво — релігійні вірування в багатьох богів (Даждьбог — бог сонця, Перун — бог грому, Сварог — бог неба, Стрибог — бог вітрів, Велес — бог худоби, Дана — богиня води, Мокош — богиня родючості).Уперше слов’яни згадуються у листі римського історика Помпонія Мели (І ст. н.е.). Пліній Старший, описуючи у своїй праці «Природнича історія» (77 р. н.е.) балтійське узбережжя, серед інших племен, що його населяють, згадує і венедів. Корнелій тацит в своєму творі «Германія» описує міс-

цевість, в якій проживали венеди, а також їхній побут. Так, він згадує, що венеди живуть осіло і займаються переважно сільським господарством. Він відзначає також, що венеди є вправними воїнами і ведуть успішні війни проти своїх сусідів.

Географ з Олександрії Клавдій Птолемей (89—167 рр.) вказував, що венеди мешкають на північ від Карпат, у Подністров’ї, а також у гирлі Дунаю.

Візантійські автори vI ст. Йордан, Прокопій Кесарійський, Феофілакт Симокката, Маврикій Стратег, Менандр Протектор описують слов’ян як численний народ і стверджують, що вони поділяються на три великі частини: анти, венеди, склавини.

У V—VІІ ст. відбулося Велике розселення слов’ян із межиріччя Дніпра й Дністра по території Європи: на заході слов’яни досягли р. Лаби та узбережжя Балтійського моря, на південному заході —р. Дунаю і Балканського півострова, на півночному сході — р. Десни, Оки та Західної Двини. Розселення слов’янських племен збіглося в часі з Великим переселенням народів, за якого слов’яни брали участь у боротьбі з германськими племенами готів (ІІІ—Іv ст. н.е.), тюркськими племенами гунів(Іv—v ст. н.е.) і аварів (vІ—vІІ ст. н.е.).

Утворення Київської Русі, її державний устрій

Серед учених існує декілька теорій походження Давньоруської держави.

Норманська теорія заснована на літописній легенді, згідно з якою варяги були запрошені на Русь. Окрім цього, як аргументи висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва „Русь” походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів – „руотсі”.

Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва „Русь” походить від назви річок у Центральній Україні – Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем’я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов’янськими племенами.

Існує ще і хозарська гіпотеза О. Пріцака, згідно якої поляни є не слов’янами, а різновидом хозарів.

Сьогодні не можна говорити про переконливу перемогу тієї чи іншої теорії. Найбільш прийнятною, на наш погляд, є теорія взаємовпливу багатьох факторів, включаючи варязький і хозарський, у процесі становлення ранньофеодальної держави – Київської Русі. Основними ознаками будь-якої середньовічної держави, в тому числі Київської Русі, були: розміщення населення не за національним (у той період за племінним) принципом, а за територіальним, поява влади, не пов’язаної з волевиявленням народу, збирання данини для утримання цієї влади, династичний (спадковий) характер влади вождя.

роЗСелення СХІДноСлоВ’янСьКиХ ПлеМІнниХ СоюЗІВ

У vI—vIII ст. формою суспільного устрою східних слов’ян були племінні об’єднання або союзи племен, які поступово розподілилися на південно-західну, західну та північно-східну групи. У vIІІ—IX ст. східні слов’яни розселилися на території від Карпат до Оки та від Ладоги до Чорного моря.На території сучасної України проживали племена південно-західної групи: поляни (між притоками Дніпра — Тетеревом і Россю), деревляни (уздовж річок Прип’ять, Горинь, Тетерев), сіверяни(у басейні Дніпра, Десни, Сули, Ворскли, Дінця), волиняни або дуліби (у басейні Західного Бугу й Прип’яті), тиверці (у нижній течії Дністра й Прута), уличі (між річками Оріль і Дніпро, біля Південного Бугу), білі хорвати (у межиріччі Збруча, Прута, Дністра).Влада у племінних союзах зосереджувалася в руках племінної верхівки, яку складали князі та дружинники. За допомогою дружин князі завойовували нові землі, збирали данину. Найбільш знатні

дружинники складали дорадчий орган при князеві — князівську раду. Верховним органом самоврядування залишалося віче — народні збори, які вирішували важливі громадські справи.