67. Європейський Союз: становлення та сучасність.

Європейський Союз (The European Union) –інтеграційне об’єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей, яке має на меті досягнення стабільності, миру та процвітання. ЄС є унікальним міжнародним утворенням, адже його держави-члени заснували спільні інституції та делегували їм певну частку свого суверенітету для того, щоб можна було демократично, на загальноєвропейському рівні ухвалювати рішення з конкретних питань, які становлять загальний інтерес. Членами Євросоюзу на сьогодні є: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція. У 2013 році до ЄС приєднається Хорватія. Країнами-кандидатами наразі визнані Ісландія, Македонія, Сербія, Туреччина, Чорногорія. Потенційні кандидати - Албанія, Боснія і Герцеговина, Косово.

Історичні корені Євросоюзу сягають післявоєнного періоду середини ХХ сторіччя. Так, після Другої світової війни західноєвропейські країни поставили перед собою питання майбутнього Європи, що, власне, і вважається початком європейської інтеграції. На той час інтеграція була єдиною відповіддю, яку знайшли європейські політики та дипломати. У період 1945-1950 років кілька видатних діячів, серед яких – Конрад Аденауер, Вінстон Черчілль, Алкід де Гаспер і Роберт Шуман почали переконувати свої народи "увійти до нової ери", де має панувати новий порядок, заснований на спільних інтересах її народів і націй.

У травні 1950 року в Парижі міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман запропонував новий план часткової економічної інтеграції. Ця ідея належала Жану Моне. 9 травня 1950 року було підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонувала створити організацію, що контролюватиме видобування вугілля та виробництво сталі у ФРН та Франції.

План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року підписанням Паризького Договору про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі, який набрав чинності в липні 1952 р. Членами нової організації стали Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.

Наступним кроком було ухвалення Римського договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейської спільноти з атомної енергії (Євроатом). Документ був підписаний 25 березня 1957 року і набрав чинності з 1958 р. Ним передбачалася ліквідація всіх національних бар’єрів на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями, а також перехід до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики. Крім того, було підписано Конвенцію про спільні для трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) інституцій, якими стали Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. На той момент, кожне співтовариство мало власні інституції.

1967 рік знаменується злиттям трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в єдине Європейське співтовариство. У 1973 році набула чинності Угода про вільну торгівлю між ЄЕС і ЄОВС з одного боку та країнами Європейської асоціації вільної торгівлі - з іншого. У 1979 році завершився процес створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), запроваджено ЕКЮ. Введення ЕКЮ мало зменшити коливання валютних курсів, витіснити з міжнародних розрахунків долар США, стимулювати подальший розвиток інтеграційних процесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС.

У 1992 році прийнято Маастрихтську угоду, згідно з якою європейське політичне співробітництво як окрема структура в рамках ЄС було закріплено Угодою про Європейський Союз. Крім того, Маастрихтська угода визначила рамки фукціонування єдиної валюти. За рішенням держав та урядів країн-членів з 1 листопада 1993 р. організація набула офіційної назви - Європейський Союз.

Подальший процес розбудови ЄС характеризує проведення у 1996 році у Турині (Італія) міжурядової конференції, яка заклала основу підписання у червні 1997 року державами-членами ЄС Амстердамського договору. Головна увага у Договорі приділялась вирішенню проблем працевлаштування та прав громадян, свободи пересування. Було поставлено питання про посилення ролі Європи та керівних структур ЄС на міжнародній арені та з огляду на розширення ЄС через вступ до нього інших європейських держав, передусім, з Центральної та Східної Європи.

1 січня 2002 року з метою покращення умов для співпраці в межах Європи та зниження витрат, пов'язаних із обміном національних валют, запроваджено єдину європейську валюту - ЄВРО.

Договір реформування або Лісабонська угода - нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу, підписання якої відбулося 13 грудня 2007 року у Лісабоні (Італія). Офіційна назва: Лісабонська угода про внесення змін до Угоди про Європейський Союз й Угоди про заснування Європейського Співтовариства. Документ був ратифікований національними парламентами 27 держав Євросоюзу і набрав чинності 1 грудня 2009 року. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі, головною метою якої є поліпшення структури управління ЄС з урахуванням його розширення та оптимізації механізмів прийняття рішень. Заснована посада Президента ЄС. Нова Угода змінює цінності та мету Європейського Союзу. Принципи, які раніше розглядалися як декларативні, а саме: захист громадян ЄС у світі, економічна, соціальна, територіальна єдність, культурна різноманітність та ін. – нарівні з соціальною спрямованістю, стають основними принципами політики ЄС. Завданням ЄС також стає створення "внутрішнього ринку", соціальний прогрес, безпека, високий рівень захисту оточуючого середовища, захист прав дітей тощо.

Організаційна структура Європейського Союзу

Нині діє сім головних інститутів Європейського Союзу:

• Європейська Рада

• Європейський Парламент

• Європейська Комісія

• Рада Європейського Союзу

• Суд Європейського Союзу

• Європейська рахункова палата

• Європейський центральний банк