67. Провідні країни Східної (Японія, Корея) та Південної Азії (Індія, Пакистан) другої половини хх – початку ххі ст.: порівняльна характеристика.

Після капітуляції Франції перед гітлерівською Німеччиною на початковому стані Другої світової війни маріонетковий уряд маршала Анрі Петена погодився на японську окупацію Індокитаю за умови збереження там французької колоніальної адміністрації. Японія перетворила регіон на сировинно-продовольчу базу для своєсї армії та

військової промисловості. У відповідь на репресії окупаційної влади на півночі В'єтнаму під керівництвом Комуністичної партії Індокитаю (КПІК) розпочався партизанський рух. Остання оформилася в жовтні 1930 р. на базі заснованої в лютому того ж року в Гонконгу Комуністичної партії В'єтнаму. У травні 1941 р. на VIII пленумі ЦК КПІК була прийнята резолюція про підготовку збройного повстання та рішення щодо створення спільно з націоналістичними організаціями Ліги боротьби за незалежність В'єтнаму – В'єтмінь.

В умовах краху японського колоніального режиму номінальний голова в'єтнамської держави імператор Бао Дай був змушений зректися престолу, і 2 вересня 1945 р. лідер КПІК Хо Ші Мін (1890-1969 рр.) проголосив створення Демократичної Республіки В'єтнам (ДРВ). 12 жовтня 1945 р. булла задекларована незалежність від Франції Лаосу а наступного місяця на всенародному плебісциті в Камбоджі переважна більшість учасників теж висловилася за відокремлення від Парижа.

Однак уже наприкінці вересня 1945 р. французькі війська за підтримки британських союзників зайняли Сайгон і невдовзі поширили свій контроль на південь В'єтнаму, Камбоджу й Лаос. Тому в березні наступного року Хо Ші Мін був змушений підписати в Ханої компромісну угоду з французьким представником, за якою незалежна В'єтнамська Республіка входила до Французького Союзу і разом із Камбоджею та Лаосом ставала членом Індо-китайської федерації. Але подальші переговори щодо державного статусу окупованих французами Центрального (Аннам) і Південного (Кохінхіна) В'єтнаму не мали результату.

До початку 1950 р. В'єтнамська народна армія (ВИЛ) звільнила значну частину території з населенням у 20 мли осіб, і 14 січня 1950 р. президент ДРВ Хо Ші Мін звернувся до всіх держав світу з пропозицією встановлення дипломатичних відносин. В Індокитайський конфлікт втрутилися США, які розпочали у В'єтнамі, Камбоджі й Лаосі повномасшгабні війни. Із часів президента Р.Ніксона США стали реалізовувати політику «в'єтнамізації», що полягала в продовженні Індокитайської війни без участі американських Збройних сил. На початку 1972 р. Вашингтон відновив бомбардування території ДРВ і розгорнув «дипломатичний наступ» на Ханой, спрямований на нормалізацію відносин із КНР.

27 січня 1973 р. в Парижі була підписана угода про припинення війни й відновлення миру у В'єтнамі. Вона зафіксувала поважне ставлення до незалежності, суверенітету, єдності та територіальної цілісності країни, визначила умови припинення бойових дій, а також установила, що в 60-денний строк із Південного В'єтнаму будуть виведені американські н північнов'єтнамські війська.

Переговори між представниками прокомуністичного Патріотичного фронту Лаосу і нейтралістського уряду Суванна Фу ми закінчилися підписанням 21 лютою 1973 р. у В'єнтняні Угоди про відновлення миру й досягнення національної згоди в Лаосі. Вона передбачала створення Тимчасового уряду національної єдності та Національної патріотичної консультативної ради, а також проведення країною нейтралістської зовнішньої політики. Але реалізувати Угоду вдалося лише у квітні 1974 р„ коли комуністичні сили розгорнули широкий наступ на позиції сайгонського режиму. 30 квітня 1975 р. сайгонський режим упав, двома тижнями раніше до Пномпеня ввійшли війська «червоних кхмерів», а 2 грудня того ж року Національний конгрес народних представників Лаосу проголосив ліквідацію монархії та створення Лаоської Народно Демократичної Республіки. 2 липня 1976 р. на першій сесії Національних зборів у Ханої було проголошено об'єднання В'єтнаму та створення Соціалістичної Республіки.

Установлення на всій території В'єтнаму та Лаосу комуністичного режиму супроводжувалося розгортанням політичних репресій. Лаос унаслідок економічних експериментів за в'єтнамським зразком опинився в десятці найбідніших країн світу.

У Камбоджі на початку 60-х рр. XX сг. комуністичний рух розколовся на три фракції: ветеранів Народно-революцінної партії Камбоджі, студентів та учителів - прибічників ультралівих із керівництва Компартії Китаю та антив'єтнамських націонал-шовіністів на чолі із Салот Саром (партійний псевдонім — Пол Пот).

У 1989 р. в Парижі відбувся перший етап Міжнародної конференції з Камбоджі. Її другий етап закінчився підписанням у жовтні 1991 р. угод про всеосяжне політичне врегулювання, за яким створювалася коаліційна Національна рада на чолі з Н. Сіануком, що мала керувати країною до проведення вільних виборів, а ООН розпочинала мирогворчу операцію. На парламентських виборах під контролем 00Н 23-28 травня 1993р. перемогли монархісти, і 24 вересня Н. Сіанук був проголошений королем Камбоджі (6 жовтня 2004 р.склав повноваження монарха).

У середині 90-х рр. XX ст. процес національного примирення та консолідації в Камбоджі здавався невідворотним. Але в липні 1997 р. в Пномпені відбулися збройні сутички між ФУНСІНПЕК і Народною партією Камбоджі (НПК), у результаті яких другий прем'єр Хун Сен усунув від влади партнера з урядової коаліції — першого прем'єра

Ранаріта.

Кризу вдалося владнати шляхом проведення 26 липня 1998 р. загальних виборні до Національної асамблеї, які були визнані світовим співтовариством вільними й справедливими. Перемогу на них здобули колишні комуністи з НПК. Монархічний ФУНСІНПЕК вийшов на друге місце. Ліберально-націоналістична Партія Сам Рейсі, що була створена лише в 1995 р. й до самих виборів діяла нелегально.

Індонезія 1945р. отримаоа незалежність. Формування одноособового авторитарного режиму президента Сукарно, політика «кризової демократії». 1965р. спроба захопити владу комуністами закінчилася військовим переворотом, і президентом став генерал Сухарато.У 1998р. подав у відставку, через економічну кризу 1997р.

У 1999р. президентом обрано А.Вахіда.

Індія у 1947 р. за законом Вел.Брит. про незалежність, розділилася на два домініони – Індійський Союз і Пакестан. Прширився комунналізм. Проблема біженців. У 1950р. набула чинності нова конституція Індія стала повністю незалежною. Введено дві мови: англійська і хінді. Перший примєр-міністр Джавахарлал Неру. Проблема тероризму: вбито у 1984р. Індіру Ганді, а в 1991р. Раджива Ганді.

У 1996р. на виборах перемогу здобула опозиція Бхаратія джаната парті. Її лідером став Атал Біхарі Ваджпаї.