
- •Стародавній Єгипет: державність, суспільство, культура.
- •Стародавня Месопотамія та Мала Азія: державність, суспільство, культура.
- •Світова Перська держава у VI–V ст. До н.Е.
- •Стародавня Індія: державність, суспільство, культура.
- •Стародавній Китай: державність, суспільство, культура.
- •Крито-мікенська цивілізація.
- •Культура Греція класичного періоду
- •Греко-македонська експансія на Схід: передумови, хід, наслідки.
- •Утворення Середземноморської Римської держави: етапи, наслідки, ідеологія.
- •Октавіан Август та становлення системи принципату.
- •Діоклетіан та Костянтин Великий. Становлення системи домінанту.
- •Культура імператорського Риму.
- •Велике переселення народів, падіння Західної Римської імперії та утворення варварських держав.
- •Візантійська імперія та її внесок у світову цивілізацію (політика, релігія, культура).
- •Франкська держава в епоху Меровінгів та Каролінгів.
- •Епоха хрестових походів: передумови, хід, наслідки.
- •Типологія середньовічного урбанізму.
- •Церква в середньовічній європейській цивілізації.
- •Особливості міжнародних відносин у Європі середньовічної доби.
- •Арабський халіфат: релігія, експансія, політика, культура.
- •Османська імперія (XIV – XVII ст.): експансія, політика, господарство, культура, релігія.
- •Культура Відродження: етапи, специфіка, наслідки, особистості.
- •Великі географічні відкриття та їх наслідки.
- •Реформація: сутність, етапи, напрямки, значення.
- •Ранній абсолютизм у Європі кінця XV – першої половини XVII ст.
- •Розвиток освіти і науки в країнах Західної Європи xvі – першої половини XVII ст.
- •Англія (з 1707 р. – Великобританія) з серединиXviі– до кінця XVIII ст. Промисловий переворот та його наслідки.
- •Війна за незалежність та становлення державності сша.
- •Просвітництво: витоки, ідеологія, напрямки, регіональні особливості та наслідки.
- •Угорщина і Трансільванія під владою Габсбургів XVII–XVIII ст. Національно-визвольна війна під керівництвом ф.Ракоці іі (1703 – 1711 рр.)
- •Велика Французька революція: передумови, перебіг, наслідки, новітні оцінки.
- •Зовнішня політика та війни наполеонівської Франції в період імперії (1804 – 1814 рр.). Битва під Ватерлоо.
- •Війни за незалежність колоній Латинської Америки: передумови, хід, наслідки.
- •Революції та реформи в країнах Європи хіх ст.: передумови, хід, наслідки, новітні оцінки.
- •Австрійська імперія у 50 – 60-х рр.. Хіх ст. Дуалістична угода 1867 р., її наслідки та оцінка.
- •Об’єднання Німеччини у другій половині хіх ст.: передумови, хід, наслідки. Отто фон Бісмарк.
- •Об’єднання Італії у другій половині хіх ст.: передумови, хід, наслідки. Джузеппе Гарібальді.
- •Громадянська війна та період Реконструкції в сша: передумови, хід, наслідки. А.Лінкольн.
- •Ідейні доктрини та соціальні рухи в країнах Європи та Америки хіх – початку XX ст.
- •Міжнародні відносини у кінці хіх – на початку хх ст.Формування військово-політичних блоків.
- •Перша світова війна: передумови, перебіг бойових дій, наслідки, нові оцінки.
- •Річ Посполита 1569–1795 рр.: основні етапи розвитку.
- •Слов’янські народи імперій Габсбургів та Османів у боротьбі за незалежність (кінець xviiі – початок хх ст.).
- •Російська імперія у XVIII– до початку хх ст. (політика, суспільство, культура).
- •Османська імперія, Персія та арабські країни Близького Сходу у XVII ст. – 1918 р.: загальні тенденції розвитку.
- •Антиколоніальні рухи в Азії та Африці у хіх – на початку хх ст.
- •55. Тоталітарні та авторитарні режими міжвоєнної Європи та Латинської Америки: порівняльна характеристика
- •Друга світова війна: передумови, перебіг бойових дій, наслідки, нові оцінки.
- •Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин
- •Західноєвропейські демократії: Велика Британія та Франція (1918 р. – початок ххі ст.).
- •Від авторитаризму до демократії: Італія, Іспанія, Португалія, Греція (1918 р. – початок ххі ст.).
- •Проблеми політичного та соціально-економічного розвитку Німеччини в хх – на початку ххі ст.
- •Країни Північної Європи (1918 р. – початок ххі ст.): порівняльна характеристика.
- •Срср у 1945–1991 рр.: загальна характеристика.
- •Російська Федерація та країни пострадянського простору (від 1991 р.).
- •Країни Центрально-Східної Європи (1918 р. – початок ххі ст.): порівняльна характеристика.
- •Розпад Югославії: передумови, етапи, хід, наслідки.
- •Країни Латинської Америки від 1918 р. – до нині: порівняльна характеристика.
- •Китайська Народна Республіка від 1949 р. До нині: загальна характеристика.
- •Провідні країни Східної (Японія, Корея) та Південної Азії (Індія, Пакистан) другої половини хх – початку ххі ст.: порівняльна характеристика.
- •Провідні країни мусульманського світу (Туреччина, Іран, Єгипет) другої половини хх – початку ххі ст.: порівняльна характеристика.
- •Провідні країни Тропічної та Південної Африки: від деколонізації до нині.
- •Європейський Союз: становлення та сучасність.
- •Україна у первісну добу. Трипільська культура.
- •Племена і народи раннього залізного віку на території України.
- •Східнослов’янські племена в епоху Великого переселення народів.
- •Київська Русь: державність, суспільство, культура.
- •Галицько-Волинська держава.
- •Українські землі в складі Великого князівства Литовського та Польського королівства (1349–1569 рр.).
- •Великий степ, Кримський ханат і Запорізька Січ (XV–xvі ст.).
- •Українські землі в складі Речі Посполитої (1569–1647 рр.).
- •Давня і середньовічна історія Закарпаття.
- •Козацька революція 1648–1657 рр. Б. Хмельницький. Нові оцінки.
- •Українські землі в добу Руїни (1657–1686 рр.).
- •Українські землі наприкінці XVII – початку XVIII ст.
- •Інкорпорація українських земель та Криму Російською імперією (1714–1795 рр.).
- •Доля українських земель в складі Речі Посполитої (1686–1793 рр.).
- •Галичина, Буковина і Закарпаття в складі Австрійської (від 1867 р. – Австро-Угорської) імперії.
- •Українські губернії Російської імперії кінця XVIII – початку хх ст.
- •Українські землі в роки Першої світової війни.
- •Українські землі в роки революції 1917–1921 рр.
- •Усрр у 1920–1930-х рр. Нові підходи в оцінці злочинів тоталітарного режиму.
- •Західна Україна, Буковина та Підкарпатська Русь у міжвоєнний період: порівняльна характеристика.
- •Українські землі в роки Другої світової війни: нові оцінки.
- •Радянська Україна 1945–1991 рр.: загальна характеристика.
- •Україна в роки незалежності: загальна характеристика.
- •Українська діаспора: історія та сучасність.
Від авторитаризму до демократії: Італія, Іспанія, Португалія, Греція (1918 р. – початок ххі ст.).
Італія
Закінчення Другої світової війни Італія зустріла в стані економічної розрухи. Особливо тяжким було становище на півдні Італії, що призвело до масового від'їзду населення.
Ще під час руху Опору, що відіграв значну роль у визволенні Італії від фашистської окупації, сформувався союз антифашистських партій: християнських демократів (ХДП), комуністів (ІКП) і соціалістів (ІСП). З 1944 до травня 1947 р. ці партії формували уряд. Після чергової урядової кризи в травні 1947 р. християнський демократ А. де Гаспері сформував уряд уже без комуністів. У грудні 1947 р. Установчі збори прийняли Конституцію. Конституція проголосила Італію демократичною парламентською республікою і вперше в історії країни ввела загальне виборче право.
У лютому 1947 р. Італія підписала мирний договір із союзниками. За цим договором вона втратила всі колонії (Лівія, Еритрея, Італійське Сомалі), передавала сусідам - Франції та Югославії.
Де Гаспері, який залишався на цій посаді до 1953 р. взяв курс на участь у блоці НАТО, членом якого Італія стала у квітні 1949 р. Період 50-70-х років назвали "італійським економічним дивом". За темпами зростання Італія поступалася в Європі лише ФРН.
1962 р. був сформований ліво центристський уряд А. Фан-фані. Уряд прийняв закон про націоналізацію, ввів обов'язкову поч. освіту. Наприкінці 1963 р. було сформовано уряд Альдо Моро (християнський демократ), у який увійшли соціалісти, з невеликими перервами перебували при владі до 1976 р.
У 70-ті роки економічний розвиток Італії уповільнився. Нестабільна ситуація посилювалася терором з боку крайніх правих ("бойової групи" неофашистів) і крайніх лівих ("червоні бригади"). Навесні 1978 р. "червоні бригади" захопили і вбили лідера ХДП Альдо Моро.
З другої половини 80-х років в Італії спостерігається економічне пожвавлення. Створюються п'ятипартійні уряди, які по черзі очолюють соціаліст Б. Краксі, християнські демократи А. Фанфані, Дж. Горіа, Ч. де Міта, Дж. Андреотті, С. Берлусконі, Л. Діні. З початку 90-х років Італія стала свідком глибокої партійно-політичної кризи. Операція "Чисті руки", що проводилася судовою владою з 1993 р.
Важливим кроком на шляху здійснення конституційних реформ стало проведення у 1991 і 1993 рр. референдумів з питання зміни системи виборів у вищі законодавчі органи влади. Особливого впливу набула партія-рух "Вперед, Італіє", створена телемагнатом С. Берлусконі, який здобув перемогу на виборах 1994 р. Вибори 1996 р. відобразили нову тенденцію у суспільних настроях. Перемогла коаліція лівоцентристських сил "Оліва", Романо Проді, які відстоювали позиції соціального християнства. Новий уряд у жовтні 1998 р. сформував колишній комуніст М. Д'Алема, у квітні 2000 р. - безпартійний Джуліо Амато. Президентом країни в 1999 р. став Карло Адзельо Чампі.
Перша половина 90-х років стала для Італії періодом економічного сповільнення.
У травні 2001 р. на парламентських виборах переміг блок С. Берлусконі "Вперед, Італіє". На виборах у травні 2006 р. його змінив Р. Проді. Президентом у 2006 р. став колишній комуніст Дж. Наполітано. На парламентських виборах у квітні 2008 р. На виборах успіху досяг блок С. Берлусконі "Народ свободи»
Іспанія
У кінці війни Іспанія знаходилася в дипломатичній ізоляції і не входила до складу ООН і НАТО, але Франко не втрачав надії на примирення з Заходом. У 1953 р. США й Іспанія уклали угоду про створення кількох військових баз США на території Іспанії. У 1955 р. Іспанія була прийнята в ООН.
У 1966 був ухвалений Органічний закон, що вніс ряд ліберальних поправок до Конституції. Режим Франко породив політичну пасивність переважної більшості іспанців. У червні 1973 р. він поступився посадою прем'єр-міністра, яку обіймав протягом 34 років, адміралу Луїсу Карреро Бланко. У грудні Карреро Бланко був убитий баскськими терористами, і його замінив Карлос Аріас Наварро, перший цивільний прем'єр-міністр після 1939 року. У листопаді 1975 р. Франко помер. Ще в 1969 р. Франко оголосив своїм наступником принца Хуана Карлоса з династії Бурбонів, онука короля Альфонса XIII, який очолив державу як король Хуан Карлос I.
До червня 1976 р. кортеси дозволили політичні мітинги і легалізували демократичні політичні партії. У липні прем'єр-міністр країни Аріас, послідовний консерватор, змушений був поступитися своїм кріслом Адольфо Суаресу Гонсалесу.
У 1978 р. парламент ухвалив нову Конституцію, яка була схвалена на загальному референдумі в грудні.
Суарес пішов у відставку в січні 1981 року. Його наступником став Леопольдо Кальво Сотело.
Процес переходу до демократії завершився в середині 1980-х років. У 1982 р. була попереджена ще одна спроба військового путчу. Протягом майже восьми років економіка Іспанії успішно розвивалася, однак важливі соціальні проблеми залишалися невирішеними. Зростання безробіття у 1993 р. перевищило 20%.
У 1986 р. країна була прийнята до ЄЕС. У листопаді 1992 р. Іспанія ратифікувала Маастріхтський договір про утворення ЄС.
Економічний спад, що став очевидним у 1992 р., посилився в 1993 році, коли значно зросло безробіття і скоротилося виробництво. Оздоровлення економіки, що почалося в 1994 р., вже не могло повернути соціалістам колишній авторитет.
У червні 1997 р., після 23 років перебування на посаді керівника ІСРП, Феліпе Гонсалес оголосив про свою відставку. На цій посаді його змінив Хоакін Альмуніа, який раніше очолював партійну фракцію соціалістів у парламенті. Тим часом відносини між урядом Аснара і основними регіональними партіями ускладнилися. Уряд зіткнувся з новою кампанією терору, розв'язаною баскськими сепаратистами з ЕТА проти вищих державних і муніципальних чиновників.
Португалія
Під час Другої світової війни Португалія зберігала нейтралітет. У 1949 р. вона вступила в НАТО. Серйозна опозиція Салазару вперше проявилася на президентських виборах 1958 р., коли переміг адмірал Америку Томаш, підтримуваний Салазаром, але генералу Умберту Делгаду, який очолював опозицію, вдалося набрати чверть всіх голосів. У результаті в 1959 р. прямі вибори президента були скасовані, а право вибору президента було передано виборчої колегії.
У 1961 р. португальські території Гоа, Даман і Діу в Індії були окуповані індійськими військами і приєднані до Індії. У 1960-і роки почалися антиколоніальні повстання в Анголі, Мозамбіку та Португальською Гвінеї, що належали Португалії. В результаті
Португалія направила в ці колонії значну частину армії і витрачала великі кошти на боротьбу з повстанцями. У вересня 1968 р. Салазар в результаті хвороби відійшов від політичної діяльності. Новим главою уряду став Марселу Каетану, який справив незначне пом'якшення політичного курсу.
Революція Червоних гвоздик. 25 квітня 1974 офіцери, які входили до Рух збройних сил (ДВС), здійснили військовий переворот і повалили режим Каетану. Хунта, очолювана генералом Антоніу ді Спіноли, відновила демократичні свободи і закликала до припинення бойових дій в африканських колоніях. 15 травня було сформовано тимчасовий уряд на чолі зі Спіноли. У вересні його змінив генерал Франсішку да Кошта Гоміш. До кінця 1975 р. всі колонії Португалії отримали незалежність. У квітні 1976 вступила в дію нова конституція країни. У червні 1976 р. генерал Антоніу Рамалью Еаніш був обраний президентом, а прем'єр-міністром став лідер соціалістів Маріу Суаріш, який очолив коаліційний уряд.
На тлі економічної кризи пройшли парламентські вибори в квітні 1983, на яких перемогли соціалісти, які сформували коаліційний уряд із соціал-демократами, при цьому Маріу Суаріш зберіг пост прем'єр-міністра.
У 1985 соціал-демократи відмовилися підтримувати уряд Суаріша і отримали більшість голосів на виборах. Анібал Каваку Сілва став прем'єр-міністром коаліційного уряду за участю християнських демократів. На президентських виборах в 1986 переміг Маріу Суаріш. 1 січня 1986 Португалія вступила в Євросоюз. У 1991 р. Суаріш був переобраний на пост президента.
У 1993 р. настав черговий економічна криза. На загальних виборах 1 жовтня 1995 перемогу здобули соціалісти. Новий уряд, очолив лідер соціалістів Антоніу Гутерреш. У січні 1996 соціаліст Жоржі Сампайо був обраний президентом країни.
У березні 2002 соціалісти зазнали поразки, а до влади повернулися соціал-демократи і Народна партія. Пост прем'єр-міністра зайняв лідер соціал-демократів Жозе Мануел Дуран Баррозу. У січні 2001 р. Сампайо був знову обраний президентом на наступний термін.
У 2002 р. Португалія увійшла в зону єдиної європейської валюти Євро. В 2004 р. Португалія виступила організатором Чемпіонату Європи з футболу.
Греція
У громадянській війні 1946 року комуністична партія Греції зазнала поразки. 1949 року у Греції відновлено монархію, яка була остаточно скасована 21 квітня 1967 року після військового перевороту «чорних полковників», підтримуваних Сполученими Штатами Америки. Режим полковників виявився абсолютно безпорадним, коли 20 липня 1974 року Туреччина напала на Кіпр. Після повалення військової хунти 1975 року було прийнято нову Конституцію, в країну з Парижа повернувся попередній прем'єр-міністр Константінос Караманліс, а за результатами всенародного референдуму монархію було скасовано і Греція врешті стала парламентською республікою. На противагу Новій демократії Караманліса Андреас Папандреу заснував ПАСОК, ці партії і нині залишаються найбільш впливовими в країні.
1980 року Греція повторно приєдналась до військового блоку НАТО. Членом Євросоюзу Греція стала 1 січня 1981 року.
У грудні 2008 року в Афінах спалахнули масові заворушення, які швидко охопили країну та сколихнули всю Європу. Причиною заворушень було давно наростаюче невдоволення економічним становищем, яке значно ускладнювалось у зв'язку із Всесвітньою економічною кризою 2008 року. Приводом до розгортання масових акцій протесту, що нерідко переростали у погроми та безлад, стало вбивство 6 грудня 16-річного підлітка патрульним афінської поліції. Від весни 2010 року справжнім випробуванням для уряду Йоргоса Папандреу стали майже безперервні загальнонаціональні страйки, заворушення та теракти.