25. Ранній абсолютизм у Європі кінця XV – першої половини XVII ст.

Абсолютизм (від лат. absolutus - Безумовний, букв. необмежений) - період в історії Європи, коли існувала абсолютна монархія.

Абсолютна монархія - державний устрій, при якому влада монарха не обмежена будь-якими установами.

У Франції абсолютизму сприяли богослови, що приписують верховній владі божественне походження, і юристи, що визнавали за государями абсолютну владу стародавніх римських імператорів. Ця державна форма досягла апогею свого розвитку при королі Людовіку XIV, систематично здійснював свій знаменитий принцип "Держава-це я".

З кінця XV століття в Європі йде перехід до абсолютної монархії від станово-представницької, такої форми правління, при якій верховна державна влада за законом належить монарху - королю, імператору, царю.

Абсолютизм характеризується наступними основними ознаками: зосередження законодавчої, виконавчої і судової влади у руках спадкоємного монарха; право монарха розпоряджатися податковою системою і державними фінансами; наявність розгалуженого чиновницько-бюрократичного апарата, що здійснює від імені монарха управлінські, фінансові, судові й інші функції; централізація, уніфікація й регламентація державного і місцевого управління, територіального розподілу, наявність постійних армії і поліції; регламентація всіх видів служб і станів.

Розрізняють національні централізовані держави, поліетнічні імперії, територіальні князівства; тобто був регіональний і універсалістський типи абсолютизму. Соціальна база абсолютизму така: феодальна аристократія переходить в придворну, лицарство в дворянство, Духовенство в чиновників, селяни і бюргери в податкові класи: це період соціального регулювання. Абсолютизм склався в умовах Нового часу, при якому економіка переходить від аграрно-індивідуального характеру до індустріально-громадському. Патриціат і плебс також еволюціонували в нових абсолютистських умовах існування, ринково-капіталістичні відносини змінювали феодалізм.

Народження абсолютизму

На межі ХV-ХVІ ст. країни Західної Європи вступили и новий етап свого розвитку. У них відбувалося формування абсолютної монархії — такої форми державної влади, коли особисте правління государя стає практично необмеженим. Вони переходили до використання нових важелів управління державою. Головним серед них був бюрократичний апарат - численне чиновництво. Крім того, монарх спирався вже не на підтримку васалів, як раніше, а на постійне військо. Законодавство, податкова і зовнішня політика також зосередилися в руках королівської влади. Інколи вона підпорядковувала собі ще і церкву.

Абсолютизм склався у великих централізованих державах - Франції, Англії та Іспанії. У Данії та Швеції його становлення було повільнішим і неодноразово переривалося спалахами феодальної вольниці. В Італії та Німеччині сформувався «князівський» абсолютизм. Там зміцнення монархічної влади відбувалось у межах окремих територіальних володінь, що заважало національному об'єднанню цих країн. Найбільш завершеної форми абсолютизм набув у Франції.

У XVI ст. Франція вступила сильною об'єднаною державою. Об'єднавши країну територіально, королівська влада прагнула досягти політичної централізації - охопити свої володіння єдиною системою управління, а всіх підданих підпорядкувати монарху.

Помітне зміцнення королівської влади пов'язане з ім'ям обдарованого, освіченого та енергійного монарха Франціска І (1515-1547). Він ніколи не скликав Генеральних штатів і в проведенні державної політики спирався на Королівську раду, яку тримав під невсипущим контролем. Найважливіші справи монарх вирішував у вузькому колі наближених осіб і першим ввів у свої накази фразу: «Така моя добра воля». Син Франціска І, Генріх II (1547-1559), слідом за батьком відмовився від скликання Генеральних штатів. Він став першим французьким королем, до якого вже почали звертатися «Ваша Величносте».

Посилення абсолютистської влади французьких монархів супроводжувалось активізацією зовнішньої політики. У першій половині XVI ст. у Францію активно проникали реформаційні ідеї, головним чином із сусідньої Швейцарії. Найбільшої популярності набув кальвінізм. Трон від короля-воїна перейшов до його старшого сина — хворобливого 15-річного Франціска II.

У 1560 р. Франціск II несподівано помер. Його молодший брат — король Карл ІХ (1560-1574) і королева-мати Катерина Медічі намагалися дотримуватися політики віротерпимості. Почалися релігійні війни (1562-1598), які називають також громадянськими, оскільки в їхньому вогні брат ішов на брата, а син - на батька. Країна поринула у вир насильства.

Із приходом Рішельє до влади відбулися серйозні зміни у зовнішній політиці Франції. Кардинал відстоював ідею «європейської рівноваги» і виступав проти прагнення Габсбургів головувати в Європі. Завдяки дипломатичному, а згодом і військовому втручанню Франції Тридцятилітня війна (1618-1648) закінчилася повним крахом Австрії та Іспанії. Франція приєднала до своїх володінь Лотарингію, Ельзас та інші землі, її вплив на міжнародній арені надзвичайно зріс.

Рішельє вважав, що «освіченість - найкраща окраса держави». У 1635 р. він заснував знамениту Французьку академію, всіляко підтримував письменників, художників і вчених. Кардинал і сам писав вірші, а його п'єси з успіхом йшли на сцені. За сприяння Рішельє почала виходити перша французька газета, яку міністр використовував для пропаганди своєї політики.

Стосунки між Людовіком XIII та його першим міністром були непростими. Якось вони разом виходили з королівського кабінету. Біля самого порога король раптом зупинився і, звертаючись до Рішельє, уїдливо сказав: «Проходьте першим, всі й так говорять, що саме Ви - справжній король». Інший і би розгубився, але не Рішельє. Він підхопив підсвічник і впевнено рушив далі зі словами: «Так, сір, я йду попереду, аби освітлювати Вам дорогу».

Людовіку XIII випала скромна роль бути королем при своєму всесильному міністрі. Так уже трапилось, що кардинал Рішельє краще за монарха розумів інтереси Франції, та й самої королівської влади. Упродовж 18 років він тримав у своїх руках політику Франції і служив головній меті — благу і величі держави. За нього Франція почала перетворюватися на наймогутнішу державу Європи.