25. Культура Відродження: етапи, специфіка, наслідки, особистості.

Сучасні дослідники виділяють п'ять періодів доби Відродження :

1. Протовідродження ( Передвідродження) (2-а половина XIII століття — XIV століття)

2. Раннє Відродження (1410/1425 рр. XV ст. — кінець XV століття)

3. Високе Відродження (кінець XV — перші 20 років XVI століття)

4. Пізнє Відродження (середина XVI — 90-і роки XVI століття), співіснування з маньєризмом. В архітектурі - виникнення палладіанства

5. Північне Відродження — XVI століття, співіснування з північним і італійським маньєризмом

Відродження, або Ренесанс (від фр. renaissance), – це перехідна епоха в історії культури Західної і Центральної Європи від Середньовіччя до Нового часу. Розпочалося воно в Італії у XIV ст., в інших країнах – у XV ст. і тривало до кінця наступного століття.

Ренесанс був зумовлений розкладом феодального ладу і зародженням ранньокапіталістичних відносин. У цей переломний час на зміну людині зі старим церковно-схоластичним світоглядом на авансцену історії вийшла громадсько активна, діяльна людина з новим світосприйняттям, новими ідеалами і цінностями, яка здобувала собі визнання не родовитим походженням, а знаннями, розумом, здібностями. Такій людині стали тісними рамки феодальних суспільних відносин. Отже, провідна роль у суспільстві переходить від дворянства до людей певних професій, спеціалістів з різних галузей знання – філософів, філологів, митців, поетів, майстрів, інженерів, всіх тих, хто замість «божественного» став вивчати все «людське». Звідси і їх назва – гуманісти (від лат. humanus – людський). Вони боролися за свободу думки, наукових пошуків і творчості, кінець кінцем зламали духовну диктатуру церкви і створили новий, раціональний та життєрадісний світогляд, який дістав назву «гуманізм».

Утверджуючи новий світогляд, гуманісти звернулись до античної культурної спадщини, стали відроджувати її (звідси термін «Відродження»), бо відчули в ній близький їм дух гуманізму, природний інтерес до всього земного, яке ігнорувалося церковною догматикою. Таким чином, гуманістам належить видатна роль у збереженні античної культурної спадщини, її осмисленні та пропаганді. Однак культура Відродження не була простим поверненням до античної. Культурні діячі шукали і знаходили в античності основи моральності та гуманізму, спираючись на які, творили своє власне світосприймання, пройняте ідеалами величі людини, соціальної справедливості і свободи. Не випадково саме в цей час виник утопічний соціалізм. Томас Мор (1478-1535) написав відому«Утопію» (1516), в якій виклав своє бачення ідеального ладу, заснованого па суспільній власності, централізованій організації виробництва і розподілу та демократичній формі державного управління. Томмазо Кампанелла (1568-1639) у книзі «Місто Сонця» (1602) змалював ідеальне суспільство, в якому знищено приватну власність на засоби виробництва, ліквідовано соціальну нерівність, утверджено ідеал соціальної справедливості; виробництво основане на високій техніці і свідомій праці всіх громадян, а розподіл вироблених товарів та продуктів ведеться за потребами; керують державою мудреці і жерці на чолі з папою.

Важливу роль у культурі Відродження відіграла історико-національна традиція: повага до народної мови та культурних набутків уперше широко включається у фонд цінностей світської культури. Сам характер епохи Відродження як перехідного періоду зумовив те, що в його культурі переплелося старе й нове, традиційне і новаторське, давши своєрідний, якісно новий сплав духовних цінностей. У цей період були створені шедеври літератури та мистецтва, які мають неперехідне значення.

В епоху Ренесансу зроблено цілий ряд великих наукових відкриттів, пов’язаних з розвитком торгівлі, мореплавства, будівництва, військової техніки. Внаслідок морських подорожей Христофора Колумба (1451-1506), Васко да Гами (1469-1524), Фернана Магеллана (1480-1521) було відкрито американський континент, доведено, що Земля має форму кулі, встановлено основні контури морів, океанів та суші. Революційний переворот стався в астрономії: польський астроном Міколай Коперник(1473-1543) у праці «Про обертання небесних сфер» (1543) обгрунтував геліоцентричну систему Всесвіту, поклавши початок звільненню природознавства від теології. Німецький учений Йоганн Кеплер (1571-1630) відкрив закони руху планет, які підтверджували і розвивали систему М. Коперника.

Були закладені основи теоретичної хімії, збагатилася науковими досягненнями геологія, ботаніка, медицина. Іспанський медик Мігель Сервет (1509-1553) дослідив мале коло кровообігу, передбачив існування невидимих кровоносних судин – капілярів. Були розроблені нові методи лікування хвороб, що виходили за межі християнських догматів у поясненні біологічної структури людини, закладені принципи матеріалістичного підходу до суті живих організмів.

Матеріальна культура епохи Відродження була збагачена бурхливим розвитком техніки, зокрема гірничої справи, металургії, суднобудування. Розвивалися ткацтво, гончарство, скловидування. У виробництво стали впроваджувати гідравлічні двигуни, токарні верстати, гірничі машини й механізми для підіймання вантажів, вентиляції рудників. Великий італійський художник, учений та інженер Леонардо да Вінчі (1452-1519) сконструював перші літальні апарати, розробив проекти парашута, захисних га гідротехнічних споруд. Німецький винахідник Йоганн Гутенберг(1394-1468) винайшов спосіб відливання шрифта і сконструював дерев’яний друкарський прес, поклавши початок книгодрукуванню в Європі, що відкрило широкі можливості для розповсюдження ідей гуманізму, досягнень науки і культури.

По-новому ренесансні мислителі розуміли й сутність суспільних процесів. Тут слід назвати ім'я Нікколо Макіавеллі (1469-1527рр.), автора відомого трактату «Государ», де держава представлена як вищий прояв людського духу, а служіння державі вважається

списом і щастям людською життя.

Висунення нової концепції історії було пов’язане з формуванням нових політичних і філософських теорій. Мислителі епохи Відродженнявважали, що держава мусить бути гарантом організації національного життя. Вони багато писали про форми державного управління, відшукуючи найбільш раціональні методи подолання феодальної роздрібненості західноєвропейських країн, способи об’єднання феодальних земель у національні держави. Італієць Піко делла Мірандола в праці «Промова про достоїнства людини» (1487) обґрунтовував ідею гуманізму про те, що кожна людина творить свою долю, долю своєї сім’ї та батьківщини.Найвидатнішим представником цієї філософської течії був Микола Кузанський (1401-1464).