8. Візантійська імперія та її внесок у світову цивілізацію (політика, релігія, культура).

У IV ст. колись велична Римська імперія поділилася на Західну та Східну. Столицею Східної Римської імперії був Константинополь, заснований імператором Константаном І у 324-330 рр. Імператором Східної Римської імперії став Аркадій (395- 408). Домінуючу роль у господарському, політичному та культурному житті Візантії відігравало грецьке населення. Державною мовою в IV-VI ст. була латина, з VІІ ст. і до кінця існування країни - грецька.

Іллірійці - загальна назва великої групи племен, яка населяла пн.-зх. Балкани та узбережжя Адріатики. Займалися землеробством та скотарством – вівчарство, торгівля - з Грецією. Були добре озброєні коротким мечем, списом, бойовою сокирою та луком. Мали розвинутий пантеон божеств, який за римських часів багато в чому ідентифікувався з римським. Протягом IV-V ст. Візантія була централізованою військово-бюрократичною монархією. Вся повнота влади зосереджувалася в руках імператора (василевса). Дорадчим органом при ньому був сенат. Усе населення поділялося на стани. Вищим, привілейованим, станом був сенаторський. Потужною силою суспільства з V ст. стали своєрідні політичні партії - дими, найбільш впливові серед яких - венети (очолювані сановною аристократією) та прасини (відображали інтереси торговельно-ремісничої верхівки).

З IV ст. панівною релігією Візантії стало християнство. У IV-УІІ ст. виробились основні християнські догмати, сформувалася церковна ієрархія. З кінця IV ст. на території Візантії розпочався процес виникнення та становлення монастирів. За імператора Юстиніана І Константинополь став світовим центром православ'я.

У 70-80-х pp. V ст. вдалося відбити масований наступ остготів.

З кінця V ст. у Візантії відбувалося економічне піднесення, яке супроводжувався політичною стабілізацією. За правління Юстиніана І (527-565) імперія досягла апогею політичної та військової могутності. У 533-534 рр. Візантія завоювала держави вандалів у Північній Африці, у 535-655 рр. - Остготське королівство в Італії, у 554 р. - південно-східні області Іспанії. Однак, наприкінці VII ст. територія Візантії становила не більше третини держави Юстиніана. Незважаючи на значні територіальні втрати, вона залишалася однією з найбільших і наймогутніших держав Середземномор'я.

Зовнішня політика імперії в другій половині IX-XI ст. характеризувалася великою активністю та агресивністю. В середині X ст. Візантія відвоювала в арабів Верхню Месопотамію, частину Малої Азії, Сирію, Крит, Кіпр. У 1018 р. було завойовано Західне Болгарське царство, підпорядковано візантійському впливові весь Балканський півострів. Важливе місце в зовнішній політиці Візантії відігравали в цей час відносини в Київською Руссю. У 988 р. із Візантії на Русь прийшло християнство.

Значне місце в культурному житті Візантії посідало образ. мистецтво.

Головними формами візантійського живопису стали мозаїка, фрески, ікони та книжкові мініатюри.

Важливим атрибутом християнських храмів були ікони. У VIII-IX ст. виник рух іконоборців. На початку VIII ст. ці погляди отримали підтримку державної влади. Імператор Лев III підписав едикт, який забороняв поклоніння іконам і розпочалося повсюдне їх знищення.

Помітний слід іконоборство залишило в літературі. Особливої популярності набували житія святих і літургійна поезія.

Досить цікавим літературним явищем була творчість поетеси Косії, яка висміювала неуків і дурнів, складала літургійні гімни.

Починаючи з XI ст., особливого значення набуло будівництво монастирів.

На куполі зображували Ісуса Христа, над вівтарем - Богоматір та архангелів, нижче - апостолів, у західній частині храму - страшний суд, що настане після другого пришестя Христа. Ікона "Владимирської Богоматері.

Книжки писалися каліграфічним почерком, прикрашалися мініатюрами, заставками. Особливою досконалістю уславилася константинопольська книжкова мініатюра: рукопис Нового Заповіту, що був підготовлений для імператора Михаїла II Дуки.

У XV ст. Візантія загинула під ударами турків. Обірвалась історія величної і самобутньої культури. Проте її традиції розвинулись у культурі інших народів, передусім у культурі Русі.

 Візантійська культура зароджувалася і розвивалася в умовах гострих, суперечливих процесів тогочасного суспільства. Система християнського світогляду стверджувалася в непримиренній боротьбі з філософськими, етичними, естетичними та природознавчими поглядами античного світу. Візантійська культура стала своєрідним синтезом пізньоантичних і східних традицій. Володіючи величезними територіями, Візантія контролювала торгові шляхи з Європи в Азію та Африку, протоки Босфор і Дарданелли, що також вплинуло на культурний розвиток держави.

   Роль Візантії у розвитку культури середньовічного суспільства була надзвичайно вагома. Будучи прямою наступницею античного світу та елліністичного Сходу, Візантія стала центром досить розвиненої та своєрідної культури. Характерною рисою візантійської культури була постійна ідейна боротьба старого з новим, що породило оригінальний синтез західних і східних духовних начал. Візантійська культура в основному була християнською. Разом з тим особливе місце займає і народна культура — музика, танок, церковні та театралізовані вистави, героїчний народний епос, гумористична творчість та ін. Вагомий внесок у створення пам?яток архітектури, живопису, прикладного мистецтва та художніх ремесел зробили народні майстри.