8. Діоклетіан та Костянтин Великий. Становлення системи домінанту.

 Реформи Діоклетіана

У 284 р. римським імператором став командир двірцевих військ Діокл(243 - між 313 і 316 рр.). Він змінив ім'я на Цезар Гай Аврелій ВалерійДіоклетіан Август. Діоклетіан вимагав від оточення покори та ставлення до себе як до бога. Перед ним падали на землю та цілували його одяг. З правління Діоклетіана, коли давні республіканські органи влади остаточно втратили своє значення, а влада імператора нічим і ніким не обмежувалася, розпочався новий період в історії Римської імперії. Він дістав назву «домінат».

Домінат (у перекладі з лат. – панування) – форма правління державою, за якої влада імператора є необмеженою, а республіканські органи влади втрачають значення

Діоклетіан отримав у спадок слабку та занепадаючу імперію. У Галлії повстали вільні землероби, колони, раби й місцеві племена, яких підтримали легіони, набрані з галлів. Вони нищили вілли заможних галлів та римлян, вбивали чиновників. Повсталі намагалися утворити незалежну державу і навіть обрали власних імператорів – Аманда й Еліана. Заворушення відбувалися й в африканських провінціях. Дворіччя захопили перські війська. Ззовні Риму загрожували племена франків та алеманів.

Діоклетіан для зміцнення імперії провів низку реформ. Унаслідок військової реформи частина армії була розташована Д. У фортецях на кордонах імперії, а інша перебувала в містах. Це давало змогу контролювати місцеве населення і придушувати повстання на їх початку. У 296 р. нова армія з успіхом здолала повсталих у Єгипті.

Потребувала реформування система управління. Імперія була майже некерованою через величезні відстані. Інколи розпорядження імператора у провінції отримували лише через кілька місяців. Діоклетіан поділив імперію спочатку на дві частини – східну і західну – й призначив своїм співправителем визначного полководця Максиміана. Згодом своїм співправителем західної частини Діоклетіан призначив Гая Галерія (242–311 pp.). Максиміан, який управляв східною частиною, також обрав собі співправителя – Флавія Констанція Хлора (264–306 pp.). Але й за умов поділу імперії Діоклетіанлишався одноособовим правителем з необмеженою владою. Така система управління дістала назву тетрархія – правління чотирьох. Новий поділ, на думку Діоклетіана, повинен був посилити владу та поліпшити управління імперією. Крім цього, імперію було поділено на 12 областей (діоцезів) і поряд із старими провінціями організовано 100 нових. Збирання податків та придушення повстань покладалися тепер на місцеву владу. Існували окремо військова і цивільна влада.

Ще одним завданням, яке Діоклетіан ставив перед собою, була боротьба зхристиянством. На його думку, християни становили загрозу для влади, оскільки їхні общини нагромадили гроші та були добре організовані. У 303 р. він видав закон, яким заборонив християнство. Було наказано руйнувати церкви й палити християнські книги. Кожен віруючий мав принародно зректися своїх поглядів і принести жертву язичницьким богам та імператорам. Тих, хто відмовлявся, піддавали переслідуванням, тортурам, ув'язненню і навіть страчували. Майно християн конфісковува-ли на користь держави.

У 305 р. Діоклетіан і Максиміан зреклися влади й передали її цезарямГалерію та Констанцію Хлору. Але невдовзі провінції почали проголошувати власних імператорів, які вбивали один одного, борючись за владу.

4. Реформи Константина

У 306 p. британські легіонери проголосили імператором талановитого і відважного командира, старшого сина Констанція Хлора Константина.Мирними угодами та зброєю виборював Константин владу. На цьому шляху він здолав Максенція, сина Максиміана, у 312 р. біля містечка Червоні Скелі, поблизу Риму. Війська Максенція були розбиті, а сам полководець утонув у Тибрі. На честь цієї перемоги поблизу Колізею спорудили тріумфальну арку, яка збереглась і до наших часів.

Константин увійшов до Риму. Сенатори, повіривши обіцянкамКонстантина відродити колишню владу сенату, проголосили його Августом. Проте Константин запровадив для сенаторів державний податок, поділивши їх на класи за кількістю майна та грошей, і дбав про збільшення кількості сенаторів-багатіїв з провінцій імперії.

У 323 р. Константин позбавив влади Ліцинія – володаря сходу імперії, а згодом убив його. У 324 р. Константин, названий пізніше Великим, став одноособовим володарем усієї Римської імперії.

 Імператор продовжив реформи, розпочаті Діоклетіаном. Він мав на меті поступово прикріпити вільних людей до землі або ремесла. За реформамиКонстантина, селянин і ремісник мали постійно проживати на одному місці. Заборона переселятись мала забезпечити не лише виробництво сільськогосподарської продукції і ремісничих виробів, а й постійний збір податків для наповнення державної скарбниці. Коло платників податків розширювалося й внаслідок збільшення кількості колонів. ВодночасКонстантин видав указ, згідно з яким жорстоко карали за втечу не лише колонів, а й тих, хто їх переховував.

За правління Константина змінився й склад римської армії. Якщо раніше її основу становили громадяни імперії, то тепер у ній почало з'являтися все більше найманців з племен, що проживали на кордонах імперії.Константин увійшов у історію як перший імператор, за якого варвари ставали навіть римськими консулами.

У 324-330 рр. на місці грецької колонії Візантій на берегах протоки Босфор Константин заснував нову столицю – Константинополь, яку називали «другим Римом». Щоб надати їй величі й розкоші, імператор наказав вивезти до Константинополя величезну кількість статуй і дорогоцінних прикрас з Риму та інших міст держави. У новій столиці збудували храми старим язичницьким богам і християнські церкви. Частина римської знаті переселилася до Константинополя.

Константин помер 22 травня 337 р. Своїми спадкоємцями він призначив синів Константина II, Констанція II, Константа і племінників Далмація Молодшого та Аннібаліана, які відразу почали міжусобну боротьбу за владу.