3. Система роботи з персоналом митних органів.

Кадрова політика: - тип влади в суспільстві; - особливості державного управління; - стиль керівництва; - порядок проходження служби; колективна угода.

Добір персоналу: - розрахунок чисельності; - освітньо-кваліфікаційні вимоги; - функціональні обов’язки; - формування резерву.

Адаптація персоналу: - проходження ознайомчого періоду.

Оцінка персоналу: - «вхідна атестація»; - чергова атестація; позачергова атестація.

Розміщення персоналу та мотивація: - умови оплати праці; - планування кар’єри; рух та ротація кадрів.

Розвиток персоналу: - підготовка спеціалістів; - підвищення кваліфікації; - перепідготовка; - професійне навчання на робочому місці.

Персонал – поняття, що поєднує всі частини трудового колективу організації, до якого відносяться всі працівники, котрі виконують виробничі, управлінські чи інші службові функції.

Персонал державного органу – штатний особовий склад державних органів, який характеризується наступними показниками: - чисельність; - структура; - кваліфікація.

Класифікація персоналу

Може бути у відповідності: - до професій чи до посади;

• до рівня управління чи категорії працівника.

Класифікація відносно працівників передбачає розподіл на робітників та службовців.

Базова класифікація персоналу

Персонал

Виробничий (робітничий)	Управлінський (службовий)
Основні	Керівники
Допоміжні	Спеціалісти

Персонал в державних органах

Управлінський Керівний склад митних установ:начальник митниці;заступник митниці;керівники підрозділів.

Оперативний Інспекторський склад оперативних підрозділів митних органів: вантажний; пасажирський; кінологи

Допоміжний Інспекторський склад інших підрозділів митних органів: відділ кадрів.

В залежності від масштабів управління розрізняються лінійні та функціональні керівники. Лінійні відповідають за прийняття рішень з усіх функцій управління (прийом, звільнення з роботи; з/п). Функціональні відповідають за втілення в життя безпосередніх функцій організації.

Система роботи з персоналом формується відповідно до наступних даних: загальна декларація прав людини; Конституція; Цивільний кодекс; КЗпП; система управління організацією.

4. Основні школи управління. Школа наукового управління (1885—1920 рр.)

Засновником школи наукового управління вважається Фредерік Тейлор.

Принципи «наукового управління»:

• абсол. дотримання розроблених на наукових підставах стандартів і правил;

• підбір, підготовка і розстановка працівників на ті робочі місця і завдання, на яких вони принесуть найбільшу користь;

• оплата;

• використання функціональних менеджерів, які забезпечують виконання робіт і їх контроль за спеціалізованими напрямами;

• підтримка товариських стосунків між працівниками і менеджерами.

Класична (адміністративна) школа управління(1920–1950 рр.)

«Батьком» класичного менеджменту вважається Анрi Файоль, який створив першу цілісну класичну школу управління i сформулював її основні принципи i функції.

Основні принципи адміністративного управління А. Файоля: 

1. Управляти, як вважав Файоль, — «це означає передбачати, організувати, розпоряджатись, координувати і контролювати».

2. Передбачати – враховувати майбутнє і виробляти програму дій.

3. Організовувати – будувати подвійний матеріальний і соціальний організм підприємства.

4. Розпоряджатись – примушувати персонал відповідно працювати.

5. Координувати – зв’язувати, об’єднувати, гармонізувати всі дії та зусилля.

6. Контролювати – піклуватись про те, що все здійснювалось відповідно встановленим правилам і розпорядженням.