9. Іменні частини мови. Семантичні, морфологічні, синтаксичні та словотвірні ознаки. Парадигматична система іменної частини мови.

Іменні частини мови, їх загальні й відмінні ознаки. Іменні частини мови - це іменник, прикметник, числівник, займенник. Особливості цих частин мови вивчає морфологія. Іменні частини мови - це самостійні, змінювані (відмінювані) частини мови, є членами речення.Іменник займає одну з головних позицій у нашому мовленні. Усе, що існує у світі, названо словом - іменником. Іменники позначають предмет, відповідають на питання хто? що? (юнак, кішка, хуртовина, рішення, Москва, хвилювання). Предметом у граматиці називається все те, про що можна запитати хто це? що це?, наприклад: хто це? - людина; що це? - підручник. Іменники діляться на групи залежно від лексичного значення: 1) конкретні - називають предмети навколишнього світу (живої або неживої природи): будинок, картина, телевізор; хлопчик, собака, снігур, дуб; 2) речовинні - називають речовини: золото, нафта, газ, сіль, полиетилен; 3) абстрактні - називають явища, сприймані подумки: властивості, якості: білизна, доброта, дурість; дії: біг, зміна, штовханина; стану: радість, сон, лінь; явища природи: хуртовина, веселка; суспільні явища: парад, реформа; 4) збірні - називають безліч однакових предметів як одне ціле: листя, дітвора власні, загальні; рід;за ознакою роду й характером основи слова всі іменники поділяються на чотири відміни.

Прикметники позначають ознаку предмета й відповідають на питання який? яка? яке? які? За допомогою прикметників предмет можна охарактеризувати з різних точок зору. Якщо прикметники вказують на якість предмета, що може проявлятися в більшому або меншому ступені (розумний - розумніше (порівняльний ступінь) - самий розумний (найвищий ступінь), їх називають якісними. Якісні прикметники дають характеристику предмета: рум'яний, добрий, великий, теплий Прикметники, які вказують, що обумовлений ними предмет має відношення до іншого предмета, називають відносними: срібний - має відношення до срібла, зі срібла; Приналежність предмета до якої-небудь особи або тварини визначають присвійні імена прикметники: мамине (плаття). Отже, прикметники мають конкретне лексичне й загальне граматичне значення (ознака предмета) і постійна ознака - розряд за значенням (якісні, відносні, присвійні). Числівник - іменна частина мови, що позначає число, кількість предметів (два дні), їхній порядок при рахунку (другий учень) і відповідає на питання скільки? який? який?.Імена числівники за значенням діляться на кількісні (запитання скільки? -) і порядкові (відповідають на запитання який? або який? - Кількісні числівники можуть позначати цілі числа (п'ять), дробові (один п'ята) або мають збірне значення (п'ятеро). Числівники бувають простими (складаються з одного слова), складними й складеними (із двох і більше слів): одинадцять, п'ятсот, тисяча двісті тридцять один. Отже, імена числівники мають конкретне лексичне й загальне граматичне значення (числа) і постійні морфологічні ознаки: бувають порядковими й кількісними, простими, складними й складеними, цілими, дробовими й збірними (тільки кількісні). Займенники - це слова, які використовуються замість ім'я, позначають особу (я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони), указують на предмети, ознаки предметів, кількість предметів, не називаючи їх конкретно (той, цей, усякий, стільки). Від всіх інших іменних частин мови займенники відрізняються тим, що вони самі по собі не мають самостійного значення, але в мовленні, у тексті це значення стає конкретним, тому що співвідноситься з конкретною особою, предметом, ознакою, кількістю: За значенням і граматичними особливостями виділяється дев'ять розрядів займенників: 1) особові (я, ми; ти, ви; він, вона, воно; вони); 2) зворотні (себе); 3) присвійні (мій, твій, наш, ваш, свій); 4) вказівні (цей, той, такий, такий, етакий, стільки); 5) означальні (сам, самий, весь, усякий, кожний, інший); 6) відносні (хто, що, який, який, котрий, скільки, чий); 7) питальні (хто? що? який? чий? який? скільки? де? коли? куди? звідки? навіщо? чому? який?); 8)заперечні (ніхто, ніщо, нічий); 9) неозначені (хтось, щось, хтось, хто-небудь, хто-небудь, дехто). Займенники мають морфологічні ознаки тієї частини мови, з якого співвідносяться Отже, всі іменні частини мови самостійні, мають конкретне лексичне й загальне граматичне значення й постійні морфологічні ознаки (граматичні значення).