2.Говори південно-західного наріччя укр. Мови: походження, групування, основні особливості.

Південно-західне наріччя — одне з трьох наріч української діалектної мови.

Південно-західні діалекти поширені на території південно-західних областей України, а також частково в прикордонних зонах Польщі, в Східній Словаччині та суміжних районах Румунії і Молдовії.

Поширення. У ньому виділяють три групи діалектів:

• волинсько-подільську, що об’єднує волинський говір і подільський говір, що поширені на території історичних Волині і Поділля;

• галицько-буковинську, що об’єднує наддністрянський говір, покутсько-буковинський говір (надпрутський), гуцульський говір(східнокарпатський), надсянський говір, що поширені на територіях історичних Галичини і Буковини;

• карпатську, що об’єднує бойківський говір (північнокарпатський, або північнопідкарпатський), закарпатський говір (середньозакарпатський, підкарпатський, південнокарпатський), лемківський говір(західнокарпатський).

Особливості:Риси, за якими південно-західне наріччя протиставляється південно-східному і північному наріччям, охоплюють усі чи більшість говорів наріччя; частина специфічних для південно-західного наріччя рис має вузьколокальний характер.Словотворчі особливості південно-західного наріччя зумовлюються набором словотворчих засобів, не властивих діалектам інших наріч, наприклад: суфікси -анк(а), (н)-иц’(а) для утворення назв полів з-під сільськогосподарчих культур (стерн’áнка, бурачáнка, барабол’áнка, жи́тниц’а, бýл’аниц’а), суфікс -л’(а) для творення назв діючої особи жіночого роду (брáл’а, копáл’а, ворожíл’а) та ін.

Фонетичні особливості південно-західного наріччя:

• рефлексація давніх о, е в новоутворених закритих і ненаголошених складах як і (конь > кін’, печь > піч, ıєсень > осін);

• давній Ѣ (ять) рефлексувався як у наголошених, так і ненаголошених позиціях (пѣсокъ > пісóк, дѣло > дíло);

• в галицько-буковинській групі говорів а після м'яких приголосних і шиплячих змінюється на голосний переднього ряду е, и, і (час > чіс, тел’á > тел’é, шáпка > ши́пка), для інших говорів ця зміна не характерна;

• наявність сильного укання — зміни ненаголошеного о в у (гоулýбка, кужýх);

• у ненаголошеній позиції сильне змішування е і и (жиевé, вислó), а в буковинському говорі виразна зміна артикуляції и у напрямку до е(беикé ‘бики’, жéто ‘жито’);

• оглушення приголосних у кінці слова і перед глухими приголосними; відсутність подовження приголосних в іменниках середнього роду (жит’:а > жит’а, жит’е);

• перехід м’яких приголосних д’, т’ в ґ’, к’ (д’ід > ґ’ід, т’íсто > к’íсто);

• наявність на місці давніх сполук ръ, лъ, рь, ль рефлексів -ир-, -ил-, -ер-, -ел-, -ыр-, -ыл- (керни́ц’а, кырвáвиј, гилтáти).

Морфологічні особливості південно-західного наріччя:

• збереження у багатьох говорах рефлексів давніх закінчень давального і місцевого відмінків множини іменників чоловічого роду -ом, -ім, -ох, -ix (синóм, брáтім, на синóх, на брáтіх при формахсинáм, братáм, на синáх, на братáх у більшості українських діалектів);

• збереження давніх форм давального і орудного відмінків однини особового і зворотного займенників мі, ми, ті, ти, си, м’а, т’а, с’а при формах менí, тобí, собí, менé, тебé, себé в ін. говорах;

• поширення усічених форм займенників (го, му зам. јогó, јомý), редуплікованих форм вказівних займенників то, се — тото, сесе, сес’а;

• наявність форм інфінітива на -чи від дієслів з основами на задньоязиковий приголосний г, к, x (бігчи, стрими); поширення різних форм майбутнього часу (бýду писáти, бýду писáв, писáтиму, му писáти);

Синтаксичні особливості південно-західне наріччя:

• наявність конструкцій прийменник к + іменник, займенник у давальному відмінку (к тóбі, замість до тéбе), конструкцій нас було двох замістьнас було двоје, мају діти замість мају дітей та ін;

• поширення вільного відносно зворотного дієслова розташування форманта с’а — у препозиції чи постпозиції (ја с’а весел’у і ја весел’ус’а).

3. Говори південно-східного наріччя: походження, групування, основні особливості. Найбільшим територіальним наріччям української мови є південно-східне. Воно охоплює південну частину Київської та Сумської областей і Черкаську, Полтавську, Харківську, Луганську, Кіровоградську, Дніпропетровську, Донецьку, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Запорізьку області. Південно-східне наріччя в його сучасних межах виникло відносно пізно, у XVI—XVIII ст. Вихідним для цього наріччя був Середньонаддніпрянський говір, що почав формуватися ще в XIII—XIV ст. внаслідок взаємодії первісної північно-східної діалектної системи з південно-західною, з яких виникли сучасні північне та південно-західне наріччя. Середньонаддніпрянський діалект поширений переважно на півдні Київської області, в Черкаській, Полтавській, частково Сумській областях. Південно-східні райони Сумської, Харківську, північні райони Луганської областей охоплює слобожанський говір. Степовий або переселенський діалект охоплює велику територію півдня України. У складі степових говірок виділяють говірки: нижньонаддніпрянські, донецькі, західностепові, південнобессарабські. Більшість особливостей південно-східного наріччя є одночасно рисами загальноукраїнської літературної мови. Хоч південно-східне наріччя й членується на три говори, однак це членування загалом невиразне й до певної міри умовне. Наріччя радше становить суцільний говір. Південно-східне наріччя об'єднує три говори: середньонаддніпрянський , слобожанський та степовий, з яких лише перший належить до говорів давньої формації, а два інші — пізнішого утворення. Середньонаддніпрянський говір має виразну північну діалектну основу. Особливості:південно-східному наріччю властивий шестифонемний наголошений вокалізм, який в основних виявах фонем мало чим відрізняється від вокалізму української літературної мови. Однак у частині говірок південно-східного наріччя спостерігаються риси, характерні для говірок північного наріччя, наприклад: збереження [о], [е] в ненаголошеній позиції на місці етимологічних [о], [е] (гвоздки́). У південно-східному наріччі в ненаголошеній позиції немає розрізнення фонем [е], [и] (ниесý, виеду́, жеиве́, биерéза, сиелó). У ряді говірок фонему [о] у ненаголошеній позиції заступає фонема [у] (туобí, пуожар). У системі консонантизму південно-східного наріччя у більшості говорів фонема [ф] заступається звичайно [x], [хв] (тýхлі, хвáбрика, бухвéт); обмежено вживаються африкати [дж], [дз], [дз’], замість них — [д], [ж], [з] (хóд'у, бужý, звонóк, жерелó); На морфологічному рівні діалектні ознаки спостерігаються головним чином у дієвідмінюванні. Форми інфінітива можуть мати паралельні суфікси ти або т’; дієслова 1-ї особи однини — форми типу вóз'у, кóс'у, сид’ý, крут’ý; широко представлені усічені форми у дієсловах І дієвідміни: зна, гукá, дýма, питá; у дієсловах II дієвідміни у слобожанських і степових говірках виникли форми типу нóсе, рóбе, лáзе.Серед синтаксичних ознак південно-східного наріччя — багатозначність сполучник де, що вживається замість куди, який, що; обмежене вживання сполучника але, частіше — сполучники так, та, а, но (ну).У лексиці південно-східного наріччя є чимало русизмів, а також, особливо в степових говірках, тюркізмів, болгаризмів, запозичень з романських мов. Лексичні ареали південно-східного наріччя нечіткі, розмиті.

4. Граматична основа простого речення. Типи підметів і присудків, способи їх вираження. Простим називається речення, в якому є одна граматична основа. Граматична основа може складатися з двох головних членів — підмета і присудка: Забилось серце. Дрімає соняшник. Такі речення називаються двоскладними.. Підмет — це головний член двоскладного речення, що означає предмет, про який ідеться в реченні, і відповідає на питання: хто? що? За своєю структурою підмет може бути простим (виражений одним словом) і складеним (кількома словами).Способи вираження підмета:

- іменниками, займенниками в називному відмінку: У небі сонце — серед нив я.

- неозначеною формою дієслова: І плакати — це також щастя.

- прикметником та дієприкметником: Тоді старшенька моя й гукає.

- числівником: Обидва почували себе добре лише один біля одного.

- фразеологічними сполученнями: Бабине літо висіло на віттях як прядиво.

- власними назвами: В синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

- нерозкладними словосполученнями: За волю кожний з нас поляже.

- службовими словами і вигуками:Переможне «ура!» пронеслося над степом.

Присудок — це головний член двоскладного речення, що означає дію, стан або ознаку підмета і граматично пов’язаний з ним. Відповідає на питання:що робить предмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке? За своєю структурою присудок може бути простим та складеним. Простий присудок — особова форма дієслова, що передає граматичні значення часу, способу, виду, особи, числа. Простий присудок можети бути виражений: - інфінітивом: Я їй розказувати, а вона сміятись та ридати.

- наказовим способом (означає несподівану дію): Нехай громада судить межи нами!

- усіченим дієсловом (означає різку одноразову дію): Вірите, сокира в мене в руках сама собі тільки — стриб! стриб! стриб!

Складений присудок складається з двох компонентів:

1. Допоміжного дієслова-зв’язки: бути, стати, могти...

2. Імені або інфінітива: Він буде військовим. Відповідно до природи другого компонента розрізняють складений іменний та складений дієслівний присудки. У складених присудках допоміжні дієслова є неповнозначними. Складений іменний присудок складається з дієслова-зв’язки та іменника, займенника, числівника, дієприкметника, дієприслівника, прикметника: Ти другом, братом і сестрою сіромі стала. І зробився я незримий. Іменна частина складеного іменного присудка може виражатися всіма частинами мови, що належать до іменника: (іменник, дієприкметник, числівник, займенник, фразеологізм). Складений дієслівний присудок складається з допоміжного особового дієслова та інфінітива. Допоміжне дієслово передає граматичне значення — способу, часу, особи, числа, а інфінітив називає конкретну дію: Починав жевріти схід сонця. Тут мусить бути стежка.