6. Дієслово: семантичні, морфологічні та синтаксичні ознаки. Граматичні категорії дієслова. Форми дієслова. Парадигма дієслова.

Дієсло́во — самостійна частина мови, що вказує на дію або стан предмета і відповідає на питання «що робити?», «що зробити?».В українській мові дієслово має 5 типових форм. Ці форми можна розпізнати за характерними закінченнями:

неозначена форма (інфінітив): писа-ти, говори-ти

особова форми: (він) пиш-е, писа-в-Ø, напиш-е

дієприкметник: пожовті-л-ий, посиві-л-ий; писа-н-ий, підписа-н-ий; залюбл-ен-ий, бач-ен-активні дієприкметники (пишучий) українській мові не притаманні, цю функцію виконують описові конструкції — що (або який) пише.

безособова на -но/-то: написа-но, зробле-но,прожи-то, випи-то;

дієприслівник: пиш-учи, любл-ячи, підписа-вши, полюби-вши.

Дієслівні форми — це однокореневі слова з різними граматичними ознаками. Взявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типи форм.

Постійними граматичними ознаками дієслова, що властиві всім формам, є належність до певного виду (доконаного чи недоконаного, зворотньо-середнього), а також перехідність/неперехідність. До непостійних ознак, що властиві певним граматичним формам, належать категорії способу, часу, особи, роду, числа.

У реченні дієслово найчастіше виконує роль присудка, може виступати й іншим членом речення.

7. Другорядні члени речення: структурно-семантична характеристика. Новітній синтаксис про особливості семантичного поширення речення.Другорядними називаються члени речення, що пояснюють головні або інші другорядні члени й синтаксично залежать від пояснювальних слів. Другорядні члени речення поділяються на означення, додатки та обставини.Означення — другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета й відповідає на питання який? чий? котрий? скількох?Узгоджені означення узгоджуються з означуваним словом у роді, числі й відмінку. Неузгоджені означення приєднуються до означуваного іменника керуванням (народ України) або приляганням (прохання заспокоїтись).Прикладка — різновид означення, що виражається іменником, узгодженим з означуваним іменником у відмінку й числі. Прикладка дає іншу, паралельну назву означуваному.Додаток означає предмет, який є об’єктом дії. Відповідає на питання непрямих відмінків. Додатки буваютьпрямими і непрямими. Прямий додаток означає предмет, на який дія спрямована безпосередньо; виражається формою знахідного відмінка без прийменника або родового відмінка: Море било й гризло його як прибережну скелю. Непрямий додаток означає об’єкт, який тільки певною мірою причетний до дії; виражається непрямими відмінками: Ніч осіння на дощ та туман багата.Обставина — другорядний член речення, що характеризує дію або ознаку з погляду їхньої якості, кількості, інтенсивності, місця, часу, мети, причини. Обставини поділяються на такі групи:- ступеня і способу дії (як? у який спосіб),місця (де? куди? звідки?): .- часу (коли? відколи? Доки?;причини (чому? через що? з якої причини?): .-мети (для чого? з якою метою?): умови (за якої умови?):  допусту (не зважаючи на що?)