28. Укр. Мова як навчальна дисципліна в сучасній середній школі. Зміст і побудова курсу.

Укр.мова в школі – навч. предмет, що ставить за мету дати учням знання про сучас. укр. літ. мову (її звуковий і лекс. склад, грамат. будову та словотв. систему) і на їх основі виробити навички правильної літ. вимови, правопису та пунктуації, стиліст. вправності, необхідні для вільного використання мови в усіх сферах життя і діяльності. Зміст і завдання визначаються програмою для шкіл з українською (рідною) мовою навчання і окр. програмами – для шкіл з ін. мовами навчання (для дітей нац. меншин). Будується на засадах науковості, системності, наступності й перспективності. Воно спрямоване на формування в учнів навч.-мовних, нормат.-правописних і комунікат. умінь, розвитку зв’язного усного та писем. мовлення. Навчальний матеріал розподілено за за роками навчання – лінійний принцип. У різні періоди були різні підходи до змісту і завдань викладання укр. мови. З проголошенням незалежності Укр. укр. мова в школі входить до найважливіших навч. предметів, які формують націон. свідомість. Ств. нові підручники, в яких обстоюється пріоритетність вітчизн. теорій, подано новий дидактичний та ілюстрат. матеріал ( Горяний В. «рідна мова» для 10-11 класів); оновлено підручники ( Ющук І. П. «рідна мова»), створено підручники з укр.мови для шкіл з рос., рум. мовою навчання. Шкільний курс завжди вдосконалюється. У нині чинних програмах значне місце відводиться питанням заг. мовознавства, засвоєнню сучас. «Українського правопису». Програма орієнтована на зв'язок теорії з практикою, на вироблення високої мовної культури школярів.

29. Фонетичні та лексичні ознаки старословянізмів у сучасній укр. Літературній мові.

Cтарослов'янізмами називаються слова, запозичені зі старослов'янської мови, що є найдавнішою формою слов'янського книжного мовлення, запровадженого в IX сто­літті Кирилом та Мефодієм з метою зробити зрозуміли­ми всім слов'янам переклади текстів грецьких книг. Цю мову називають іще давньоболгарською, тому що в основу її був покладений солунський діалект болгарської мови. А оскільки розроблялася вона з метою перекладу книг релі­гійного змісту, її ще називають церковнослов'янською, а слова, запозичені з неї, — церковнослов'янізмами або слов'янізмами. Основні відмітні ознаки старослов'янізмів, за довідником сучасної української мови, такі:1.  Фонетичні ознаки:а)  Неповноголосні звукосполучення ра, ла, ре на місці українських оро, оло, еле: град, глава, злато, древо.б) Звукосполучення ра- на початку слова на місці українського ро-: раб.в)  Звукосполучення жд на місці українського ж: вождь, нужда.Літера щ замість української ч: священик, плащ.ґ) Літери є, ю на початку слів замість українських о, у. єдиний, юний, юродивий, юдоль.

 2.  Словотворчі ознаки:а) Суфікси  іменників   -знь,   -тель,   -ство,   -иня (в абстрактних іменниках), -тва, -тай: приязнь, учитель, братство, святиня, молитва, глашатай.б) Суфікси -ащ, -ущ, -м (ий) дієприкметникового по­ходження: трудящий, грядущий, відомий, неопалимий.в)  Префікси воз-, пре-, пред-, со-: воскреснути, возвістити, премудрий, предтеча, согрішити.г)  Компоненти складних слів благо-, бого-, добро-, зло-, град-: благодать, богослов, добродушний, злочин.

3. На старослов'янське походження слова може вказувати його церковно-релігійна семантика: святий, пророк, суєта, творець, гріх, господь.

В лексичному складі слов'янських мов старослов'яніз­ми посідають особливе становище, з одного боку, спів-відносячись за певними ознаками з архаїзмами та варва­ризмами, але з іншого боку, не збігаючись з ними цілком. З архаїзмами церковнослов'янізми споріднює те, що знач­на частина їх застаріла й перейшла до пасивного лексич­ного запасу мови, отримавши синонімічні відповідники з активно діючої лексики. Архаїзмами є слова, які від­мирають, виходять з ужитку, тоді як про слов'янізми в цілому цього не можна сказати. Церковнослов'янізмами називаються слова, запозичені з церковнослов'янської мови, при цьому такі, походження яких усвідомлюється мовцем. В будь-якому випадку, це слова, які мають у літературній мові... синонім». Не можуть бути ототожненими церковнослов'янізми з варваризмами, хоча формально ті й інші належать до слів іншомовного походження. Якщо варваризм сприймається як чужомовне вкраплення в націо­нальну мову, то слов'янізм не викликає враження чужо­мовної стихії, насамперед тому, що слов'янізми були й залишаються більш-менш зрозумілими всім носіям сло­в'янських мов. Міра проникнення та активного функціонування старослов'янізмів у східнослов'янських мовах була, проте, неоднаковою. Най­більш уживаними слов'янізми були в російській літературній мові, тоді як на українську мову, в якій з ними успішно конкурували діалектно-просторічні елементи та полонізми, вони справили менш відчутний вплив. У літературі XVIII— XIX століть старослов'янізми найчастіше використовували­ся з метою надання мові урочистого, піднесеного звучання, яке старослов'янізмам забезпечувало, з одного боку, їхнє церковне, а отже, «високе» в емоційному і смисловому від­ношенні забарвлення, з іншого боку — архаїзованість їхнього звучання, яка створювала більш-менш різкий контраст між ними та їхніми відповідниками в побутовому мов­ленні

У художньому творі старослов'янізми можуть викорис­товуватись із протилежною метою — створення комічного ефекту. В українській літературі одним з перших до старо­слов'янізмів у цій їх функції звернувся І. Котляревсь­кий: «Що ти тут, старосто мій, — теє-то, як його — розгла-гольствуєш з пришельцем?» (типовий зразок мови чиновника Возного з п'єси «Наталка Полтавка»). Поряд із церковно­слов'янізмами інколи виділяють так звані біблеїзмиЛексика в таких творах звичайно збігається з передачею певних біблійних образів, особливо тих образних виразів східного походження, які відрізнялися від образної системи європейської поезії. Характерною формою поезії, насиченої біблеїзмами, були так звані „оди духовні", які представляли собою переробку псалмів». Наприклад: (Т. Шевченко, «Молитва»)

30. Фонологічна інтерпретація змін звуків у мовному потоці. Модифікація фонем. Чергування фонем.

Фонологія (від гр. phōne — звук, logos — учення) — це розділ мовознавства, що вивчає найменші, далі неподільні елементи мови — фонеми, їхні функції, комбінаторику.Фонема (від грец. phonema «звук, голос») — мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць — морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них — і для розпізнан­ня та розрізнення слів. Фонема — це не звук, а лише певна форма діяльності зі звуком, що веде до виділення із конкретно вимовлених подібних за артикуляцією звуків такого звукотипу, котрий має структурне значення, поєднується з іншими звукотипами для вираження емоцій, почуттів, понять людини.. Виділяють три функції фонеми: конститутивну (фонема виступає засобом творення складніших мовних утворень — морфем, слів), ідентифікаційну (завдяки фонемам людина розпізнає слова в звуковому потоці), дистинктивну (фонеми виступають засобом розрізнювання одиниць мови — морфем, слів). Так, позиційні зіставлення прийменників у — в та сполучників і — й дають можливість зробити висновок, що форми цих одиниць відрізняються одна від одної залежно від позиції, тобто фонемного оточення їх, наприклад: був у школі, але їздити в Ізмаїл. Таке явище називається чергуванням фонем. В основі його лежать звукові зміни, які мовцями вже не усвідомлюються, як-от редукція звуків, а розглядаються як зміни форм мовних одиниць. Позиційні чергування фонем

У//в, і//й. Фонеми у та і вживаються між фонемами, що реалізуються в приголосних звуках. Фонеми в та й вживаються між фонемами, що реалізуються у вигляді голосних звуків. І//нульова фонема. Таке чергування характерне для прийменникових форм. Напр.: з ним, зі мною, ішов із тобою, піді мною, під дощем тощо.

Історичні чергування фонем

Під історичним чергуванням фонем розуміють такі чергування, які відбувалися в певний період формування звукової будови мови в результаті артикуляційної взаємодії звуків.І//о//е. Фонеми о, е, що фонетично виражені звуками у відкритому складі, чергуються з і, що фонетично виражена звуком у закритому складі: село — сіл    Е//о після фонем, що фонетично виражені шиплячими приголосними. Напр.:женити — жонатий    шести — шостий     пшениця — пшоно О//а, е//і, е//и перед    наступною фонемою а, що реалізується у наголошеному звукові:гонити-ганяти       Чергування о, е з нулем звука:кінець — кінця    К//ц', х//с', г//з'. Дане чергування відбувається під час словозміни іменників та словотворення:балка — балці      К//ч, х//ш, г//ж. Чергування ці відбуваються при відмінюванні іменників, творенні дієслівних форм: козак — козаче    Д//дж, т//ч, з//ж, с//ш. Приклади чергувань у формах дієслів:возити — вожу      Модифікації фонем.

З фонологічного погляду, залежно від того, що є кінцевим результатом зміни звуків, необхідно розрізняти дві різні категорії змін: модифікації фонем і чергування.

Модифікації (тобто видозміни) пов’язані з частковими змінами фонеми в мовному потоці, внаслідок чого вона набуває того чи іншого відтінку, проте не втрачає своєї фонематичної приналежності, тобто залишається тією самою фонемою. Іншими словами, в результаті модифікації виникають різноманітні алофони фонем.

Внаслідок чергувань фонеми втрачають свою визначальну якість і набувають нової, зовсім відмінної якості, тобто чергування їх пов’язане з переходом однієї фонеми в іншу.

Усі фонетичні зміни, що виникають внаслідок модифікації, можуть бути комбінаторні й позиційні.

Комбінаторні зміни – це зміни, що залежать від взаємодії звуків у мовному потоці. На якість одних звуків постійно впливає артикуляція сусідніх звуків, внаслідок чого утворюються різні алофони фонем.Акомодація (від. лат. – пристосування) – зміни, що відбуваються між звуками різних категорій, тобто між голосними й приголосними, наприклад /к/ перед /у/ лабіалізується. Акомодація може бути прогресивною і регресивною. Коли попередній звук впливає на наступний, то має місце прогресивна акомодація. Коли ж, навпаки, наступний звук впливає на попередній, відбувається регресивна акомодація.

Асиміляція (від. лат. – уподібнення) – це зміни, що відбуваються між звуками тієї самої категорії, тобто між голосними або між приголосними, наприклад /с/ під впливом /н'/ в слові сніг теж м’який. Асиміляція теж може бути прогресивною й регресивною залежно від того, чи впливає попередній звук на наступний (прогресивна асиміляція), чи, навпаки, наступний звук впливає на попередній (регресивна асиміляція).Позиційні зміни звуків виникають під впливом загальних умов вимови. Особливо важливим фактором видозмін цього типу є наголос. Артикуляція звуків залежить також від їх положення на початку чи в кінці слова і речення, від характеру складу тощо.Особливість фонетичного слова полягає в тому, що обидві його частини внаслідок внутрішньої підпорядкованості одному наголосу зливаються в єдине ціле, наприклад: без тебе, як же, сказав би.

До найголовніших видозмін (модифікацій) українських звуків у мовному потоці в системі вокалізму належить акомодація (пристосування голосних до сусідніх приголосних), редукція (зміни ненаголошених голосних щодо тривалості, інтенсивності, якості), вокальна асиміляція (інакше – вокальна гармонія, або гармонійна асиміляція); у консонантизмі – акомодація (пристосування приголосних до сусідніх голосних) і асиміляція (уподібнення) приголосних у групах приголосних.