2. Розкрийте основні поняття

Соціаліза́ція — комплексний процес засвоєння індивідом певних соціальних ролей і/або інтеграція до певної соціальної групи. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції її з метою встановлення її соціальності.

Соціально-педагогічна діяльність - різновид професійної діяльності, яка спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб або відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини.

Соціальне вихованнятрактується як створення умов та заходів, спрямованих на засвоєння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.

Соціа́льна робо́та — галузь наукових знань, академічна дисципліна та професійна діяльність, спрямована на підтримання і надання кваліфікованої допомоги будь-якій людині, групі людей, громаді, що розширює або відновлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє реалізації громадянських прав, запобігає соціальному виключенню.

соціальне навчання розуміється як процес навчання і научіння особистості соціальним умінням і навичкам з метою оволодіння життєвою компетенцією, самостійністю, незалежністю, самореалізацією себе у різних видах соціального життя.

Адапта́ція соціа́льна — активне пристосування індивіда до умов середовища і результат цього процесу.

Соціальна дезадаптація – порушення процесу активного пристосування індивіда до умов соціального оточення за наявності неправильного або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе й свої соціальні зв'язки. Дезадаптація супроводжується зниженням самооцінки людини, розмиванням індивідуальності, зростанням незадоволеності своїм становищем у суспільстві, що змушує людину шукати таке оточення, яке б задовольнило та підтримало її.

Ресоціалізація – організований соціально-педагогічний процес відновлення соціального статусу, втрачених або несформованих соціальних навиків дезадаптованих неповнолітніх, переорієнтація їхніх соціальних установок і референтних орієнтацій за допомогою включення в нові позитивно орієнтовані відносини і види діяльності педагогічно організованого середовища.

Десоціалізація – негативний результат існування в соціумі, відчуження особистості від основної маси людей, входження в неформальні групи з асоціальною спрямованістю й супроводжується руйнуванням попередніх «+» норм і цінностей і засвоєння антицивільних форм поведінки.

3. Охарактеризуйте принципи та функції соціальної педагогіки

Соцііальна педагогіка як галузь знання має ряд функцій: теоретико-пізнавальної, прикладної і гуманістичної.  Теоретико-пізнавальна функція виражається в тому, що соціальна педагогіка накопичує знання, синтезує їх, прагне скласти найбільш повну картину досліджуваних нею процесів і явищ у сучасному суспільстві, описує і пояснює їх, розкриває їх глибинні підстави. Прикладна функція пов'язана з пошуком шляхів і способів, виявленням умов ефективного вдосконалення соціально-педагогічного впливу на процес соціалізації в організаційно-педагогічному та психолого-педагогічному аспектах. Гуманістична функція виражається в розробці цілей вдосконалення соціально-педагогічних процесів, створюють сприятливі умови для розвитку особистості та її самореалізації. Функції соціальної педагогіки як інтегративної галузі знання реалізуються в більш повній мірі, якщо в ній застосовується принцип додатковості.  Принцип додатковості сформулював видатний датський фізик Нільс Бор у зв'язку з необхідністю інтерпретації квантової механіки.  Як спосіб опису при аналізі альтернативних, суперечливих ситуацій принцип додатковості став застосовуватися в різних сферах пізнання, перетворившись на загальнонаукових методологічний принцип. 

У соціальній педагогіці принцип додатковості, навіть швидше лежить в його основі ідея, має велике значення, бо дозволяє впорядкувати знання і змінити кут зору в розгляді досить великого кола проблем. Принципи виховання - основні, вихідні положення, на базі яких розробляються в теорії і реалізуються в практиці зміст, форми і методи виховання. 

Принцип гуманістичної спрямованості виховання передбачає послідовне ставлення педагога до вихованця як до відповідального і самостійного суб'єкту власного розвитку, стратегію його взаємодії з особистістю і колективом у виховному процесі на основі суб'єкт-суб'єктних відносин. 

Сучасне трактування принципу природосообразности виховання припускає, що воно повинно грунтуватися на науковому розумінні взаємозв'язку природних і соціальних процесів, узгоджуватися із загальними законами розвитку природи і людини, виховувати його згідно статі і віку, а також формувати у нього відповідальність за розвиток самого себе, за стан і подальшу еволюцію ноосфери. 

Принцип культуровідповідності виховання, сформульований в XIX в. німецьким педагогом Фрідріхом Дистервегом, в сучасному трактуванні припускає, що виховання повинно грунтуватися на загальнолюдських цінностях культури і будуватися відповідно до цінностями і нормами тих чи інших національних культур і специфічними особливостями, властивими традиціям тих чи інших регіонів, що не суперечать загальнолюдським цінностям. Принцип варіативності соціального виховання припускає, що умови для розвитку і духовно-ціннісної орієнтації людини планомірно створюються на федеральному, регіональному, муніципальному та локальному рівнях: а) грунтуючись на загальнолюдських цінностях (що забезпечує певні загальні стандарти і норми); б) враховуючи етнічні особливості , а також регіональні, муніципальні та локальні умови, в) використовуючи наявні і створюючи нові можливості для реалізації особистісного, вікового, диференційованого та індивідуального підходів у виховних організаціях. Сучасне трактування принципу колективності припускає, що соціальне виховання, здійснюючи в колективах різного типу, дає маленькій людині досвід життя в суспільстві, досвід взаємодії з оточуючими, може створювати умови для позитивно спрямованих самопізнання, самовизначення, самореалізації та самоствердження, а в цілому - для набуття досвіду адаптації та відокремлення в суспільстві. У сучасному трактуванні принцип центрації припускає, що стратегія і тактика соціального виховання повинні бути спрямовані на допомогу дітям, підліткам та юнакам у становленні, збагаченні та вдосконаленні їх людської сутності, у створенні умов для розвитку особистості, виходячи з її пріоритету перед групою і коллективом. Принцип діалогічності соціального виховання припускає, що духовно-ціннісна орієнтація дітей, підлітків, юнаків і великою мірою їх розвиток здійснюються в процесі такої взаємодії вихователів і виховуваних, змістом якого є обмін цінностями (інтелектуальними, емоційними, моральними, експресивними, соціальними та ін ). Принцип незавершімості виховання передбачає визнання того, що в кожній дитині, підлітку, юнакові завжди є щось незавершене і в принципі незавершімое, бо, перебуваючи в діалогічних відносинах зі світом і з самими собою, вони завжди зберігають потенційну можливість зміни і самозміни. У відповідності з принципом незавершімості виховання його необхідно будувати таким чином, щоб на кожному віковому етапі кожен мав можливість «відбутися заново»: заново пізнати себе та інших, наново розвинути і реалізувати свої можливості, заново знайти своє місце в світі, заново самоствердитися.