23.Розкрийте особливості соціалізації дітей у

закладах інтернатного типу.

Особливу групу потенційних та реальних жертв несприятливих умов соціалізації в Україні кладають діти$сироти та безпритульні. В той час, коли безпритульних нараховується всього кілька тисяч, то дітей-сиріт – понад сто тисяч. Вітчизняна історія повернулася так, що на порозі третього исячоліття вимусила у боротьбі з бездоглядністю і безпритульністю звернутися до відомого досвіду складних 20$х років та повоєнних 40-50 х. Останніми роками для навчання та виховання таких дітей відкрито в Україні 39 шкіл-інтернатів. У всіх регіонах країни на громадських засадах при Міжнародних благодійних фондах, християнських церквах засновано 70 дитячих центрів, сімейних будинків, соціально$реабілітаційних навчальних закладів.

Головним завданням усіх названих типів закладів є, насамперед, соціальна адаптація дітей, підлітків, юнаків та дівчат, яка потребує оптимізації взаємодії молодої людини із соціальним середовищем у відповідь на зміни в ньому та появу новизни. Наскільки важко цього досягнути засвідчує трагічний приклад – доля випускників дитячих будинків і, зокрема, сиріт (переважно тих, хто має родичів).

Дослідження психологів та педагогів О.Антонової-Турченко, Л.Волинець, Я.Гошовського, І.Дубровіної, Н.Комарової, М.Лісіної, В.Мухіної,Г.Прихожан та ін. розкривають йхарактерні причини, що ускладнюють процес соціальної адаптації цієї категорії вихованців. Так, виявлено, що їх психічний розвиток має певні особливості, які виявляються у збідненій емоційній сфері, що, відповідно, впливає на зниження комунікативних можливостей; неадекватній мооцінці, несформованості образу «Я». Непідготовленість випускників дитячих будинків і шкіл-інтернатів до організації сімейного життя, як про це свідчать дослідження Н.Толстих та Г.Прихожан, часто пояснюється відхиленням ціннісних орієнтацій, відсутністю досвіду у відносинах «батьки - батьки» та «батьки - діти», неконкретністю та ідеалізованістю позитивної моделі взаємин у сім’ї. Появі, на думку Я.Гошовського, ознак так званого госпіталізму в цієї категорії дітей та підлітків сприяють деприваційні умови їхнього виховання, які складаються під впливом обмеженого кола регламентованого спілкування, відсутності права вибору його об’єкту, ситуації та простору, в межах

яких воно могло б відбуватися. Не останню роль відіграє також відсутність права на усамітнення в бажаний момент, вільний вибір форми і змісту відпочинку, занять у вільний час.

Помічено, що у дітей, які перебувають на державному утриманні в дитячих будинках та інтернатних закладах, формуються утриманська життєва позиція, споживацький характер відносин із дорослими. Для значної частини їх властива низка негативних рис вдачі й звичок: безпорадність, схильність до крадіжок та обману, жорстокість до слабких, приниження їхньої гідності й терпимість до приниження своєї, заляканість, байдужість до чужого горя. Частіше ніж у звичайних загальноосвітніх навчальних закладах, серед цих дітей зустрічаються так звані «заморожені» діти (термін І.С.Кона – С.П.), у яких тривогу викликають 5 «ні»: 1) відсутність життєвої енергії; 2) нездатність відчувати душевні хвилювання; 3) несформованість інтересів; 4) відсутність почуття відповідальності; 5) недотримання правил поведінки. Головною причиною появи таких дітей дослідники вважають відрив від праці батьків.

В умовах колишнього СРСР командно$адміністративна система сформувала свою модель соціальної адаптації дітей, які перебували на утриманні держави. Більшість із них продовжували навчання в професійно-технічних училищах, маючи гарантію працевлаштування на виробництві. Частина користувалася правом позаконкурсного вступу до вищих навчальних закладів, після закінчення їх отримуючи гарантоване робоче місце та пільги на придбання житла. Сьогодні ж, незважаючи на заходи, що вживає держава, діти$сироти та позбавлені батьківської опіки, маючи пільги, не завжди можуть ними скористатися,оскільки рівень їх освіти, як правило, нижчий, ніж у звичайній школі, уже не говорячи про гімназії та ліцеї.

Матеріальне ж становище не дозволяє здобувати гідну освіту.Як коментує цей стан справ Л.Чумак, дослідниця проблем соціально-трудової адаптації вихованців дитячих будинків та шкіл-інтернатів, модель виховання дітей-сиріт та позбавлених батьківської опіки, що функціонувавала в умовах командно-адміністративної системи, вимагала дотримання певних законів, регламентувала життя людини, давала можливість одержувати гарантований мінімум соціальних благ, у сучасних соціально-економічних умовах не спрацьовує. Всі недоліки і вади виховання таких дітей набули надзвичайної гостроти. Не вирішується проблема працевлаштування та адаптації дітей з особливими потребами. Це призводить до щорічного зростання кількості соціально неадаптованих молодих людей, які можуть увійти до групи ризику.Справа ускладнюється ще й тим, що частина вихованців успадкувала від батьків схильність до вживання алкоголю та наркотиків, яка після виходу із стін інтернату чи дитячого будинку може реалізуватися в повній мірі.

На основі дослідження Л.Чумак констатує, що на сьогодні переважна більшість вихованців не готова до самостійного життя, через що було б доцільним вирішення питання патронату випускника як мінімум упродовж трьох років.

Дослідження вчених, як вітчизняних, так і зарубіжних, переконують, що найсприятливішим для виховання дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування є сімейне середовище. На його психологічно-моральну атмосферу націлюється робота закладів нового типу: приватних дитячих будинків, пансіонатів, реабілітаційних центрів для дітей-сиріт. Прикладами таких центрів можуть бути «Смарагдове місто» (м. Святогорськ Донецької області) та «Дитяча надія», що працює як школа$лабораторія лабораторії педагогічних інновацій Інституту педагогіки АПН України. На перший погляд створюється враження, що соціально-реабілітаційні навчальні заклади дублюють державні притулки, але це далеко не так. Відповідно до положення «Про державний притулок» діти, які потрапили до нього, можуть перебувати там не більше 90 діб. Після цього їх передають у дитячі будинки чи в інтернати або повертають у сім’ї, звідки вони часто знову тікають. У соціально$реабілітаційному навчальному закладі вони можуть перебувати роками.