77) «Ординація війська Зпорожського» 1638 її зміст та значення.

Щоб остаточно підірвати сили українського народу, Річ Посполита вдалася до надзвичайних за жорстокістю репресій щодо козацтва. Після поразки козацького повстання Я. Острянина та Д. Гуні 1638 р. сейм ухвалив "Ординацію Війська Запорозького реєстрового". За цим документом реєстрове козацтво було поставлено під суворий контроль королівської адміністрації та позбавлялося багатьох привілеїв, а самі козаки перетворювались "у хлопів".

Зокрема, "на вічні часи" було скасовано виборність гетьмана та іншої старшини, скорочено реєстр. Посада гетьмана заміщувалася посадою королівського старшого комісара з військовою та судовою владою над козаками. Резиденція комісара - Трахтемирів. Подавалася і форма його присяги. Козацький суд ліквідовувався. У розпорядження комісара, який обирався сеймом на пропозицію коронного гетьмана з-поміж шляхтичів, передавалася особлива гвардія з польської шляхти. На посади полковників і осавулів також призначали лише польських шляхтичів. Отож козацька старшина з комісаром мали залежати від польських гетьманів. Для нагляду за козаками й виконанням ними своїх обов'язків полковники мусили постійно перебувати у своїх полках. Було встановлено офіційні обмеження і щодо місцевості проживання реєстрового козацтва Вони мали мешкати тільки у прикордонних містах Черкаського, Канівського і Корсунського старосте. За ординацією 1638 р. найвищим виборним козацьким урядом залишався уряд сотника. Та й його сейм позбавив права на судочинство ("древних юрисдикцій, прерогативов").

Полки по черзі мають ходити в Запорожжя для охоронної служби від татар. Морські походи козакам заборонялися. А на Запорожжя козак міг іти тільки "з паспортом комісара", інакше пійманий карався на смерть. Заборонено вступати в козаки міщанам й одружувати з ними своїх дітей. Також поверталися козацькі землі "старим володільцям".

Отож, з виданням "Ординації Війська Запорозького реєстрового" козаки зводилися до помічного польського війська, призначеного для сторожової служби. Всі ознаки Козацької держави скасовувалися. Поляки намагалися силою повернути козацтво у давній статус, знищивши державні чинники в його устрої.

78) «Статті б. Хмельницького»1654 їх структура,зміст та історичне значення.

Усвідомивши безперспективність намірів будувати Українську державу як автономію у складі Польщі, Б. Хмельницький, проводячи активну й багатосторонню дипломатичну діяльність, остаточно зважився на новий план - союз із Москвою, тобто спробу побудувати Українську державу під протекторатом Москви.

Юридично оформили рішення Переяславської угоди і визначили відносне автономне, політичне і правове становище України в складі Російської держави, так звані Березневі статті. Вони були одним з найважливіших правових документів в українській історії. Цей акт було створено в березні 1654 року під час перебування у Москві українського посольства. Посольство подало 14 березня 1654 року царським чиновникам свій варіант договірних умов, який складався з 23 пунктів (статей) і дістав у літературі назву Просительські статті. В ході переговорів українська сторона змушена була переформулювати свої вимоги і 21 березня 1654 року подати новий текст, власне Березневі статті який складався вже лише з 11 пунктів. Ці умови, які були оформлені у вигляді прохань-чолобитних до царя, дістали схвалення царя.

1.Визнавалося верховенство московського царя над Україною.

2.Козаки зберігали всі права та вольності, реєстр складав 60 тис чоловік.

3.Генеральна і полкова старшина отримували платню.

4.Гетьмана мало обирати козацьке військо і сповіщати про це царя.

5.Україна мала право на зовнішні відносини,окрім як з Польщею та Туреччиною.

6.Податки мали збирати українські чиновники.

7.У містах зберігалося самоуправління.

8.Підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на їхні маєтності.

9.У Києві та на кордонах України з Річчю Посполитою мали роз¬ташовуватись російські військові залоги.

10.Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 р.

У політичному аспекті цей документ юридично засвідчував на міжнародному рівні відокремлення України від Речі Посполитої, а в правовому-створення військово-політичного союзу антипольської спрямованості у формі сюзеренітету-васалітету з династією Романових сусідньої Московської держави.