70)Поняття права власності та права зобов’язань за Цивільним кодексом 1963р

8 грудня 1961 ВР СРСР прийняла Основи цивільного законодавства СРСР і Союзних республік. В УРСР Цивільний кодекс був ухвалений ВР Республіки 18 липня1963 і введений в дію з 1 січня 1964(діяв до 2004).

Цивільний кодекс визначав право власності ,як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Він визнав існування трьох форм соціалістичної власності: державної, власності кооперати¬вів і колгоспів та власності громадських організацій. У ньому йшлось про особисту власність. Зокрема, кожний громадянин міг мати в особистій власності трудові доходи й заощадження, жилий будинок (або частину тощо) й підсобне домашнє господарство, предмети домашнього господарства і вжитку, особистого споживання і комфорту. Була визначена спільна власність,яка може бути частковою (із заздалегідь визначеними частками) і сумісною (без попереднього визначення часток, котрі, однак, припускаються однаковими). Для захисту права власності передбачено насамперед віндикаційний позов.

З урахуванням наявних форм соціалістичної власності й повно¬важень власників Цивільний кодекс доповнив чинне законодавство принциповими новелами, зокрема:

1) закріплював власність профспілок та інших громадських органі¬зацій як самостійної форми власності. Право розпоряджатися майном профспілкових організацій належало винятково самим власникам;

2) держава визнавалася єдиним власником усього державного майна;

3) визнавалося існування міжколгоспних організацій та об’єд¬нань, а також державно-колгоспних і державно-кооперативних організацій як юридичних осіб, При цьому за правом спільної влас¬ності майно могло належати кільком колгоспам, державі й колгос¬пам або іншим громадським організаціям.

Цивільний кодекс УРСР 1963 р. сповна відтворив ті норми Основ, що регулювали право власності. Кодексом не встановлювалися кількісні обмеження щодо об'єктів права особистої власності, за винятком житлових будинків і деякого іншого майна. Ряд його статей стосувалися правового регулювання підстав виникнення права особистої власності та її припинення, обсягу правомочностей власників, захисту їхніх майнових прав тощо. Детально врегульовувалися питання, пов'язані зі здійсненням права спільної власності.

Розділ «Зобов’язальне право» заповнив прогалини цивільного законодавства і закріпив розгалужену систему зобов’язань, яких можна розділити на шість груп:

1) зобов’язання з оплатної реалізації майна власників: обмін, купівля-продаж, дарування, постачання, позика;

2) зобов’язання з передання майна в користування: найм житло¬вого приміщення та майна;

3) зобов’язання з виконання робіт: підряд, підряд на капітальне будівництво;

4) зобов’язання на надання послуг: доручення, комісія, зберіган¬ня, перевезення, побутовий прокат, державне страхування, розра¬хункові та кредитні відносини;

5) спільна діяльність і конкурс;

6) зобов’язання, що забезпечують відновлення порушених ци¬вільних правовідносин: зобов’язання, які виникають внаслідок за¬подіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання чи збереження майна.

Цивільний кодекс УРСР передбачав низку заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов’язань. До них належали:*неустойка (штраф, пеня);*застава;*порука;*завдаток;*гарантія, якою забезпечувалися зобов’язання між соціалістич¬ними організаціями.

Цивільний кодекс значно спростив вимоги до форми укладення угод. Якщо раніше договори між громадянами в усній формі могли укла¬датися лише на суму до 50 крб., то за Цивільним кодексом УРСР 1963 р. цю суму збільшили до 100 крб. Скасовувалася вимога про обов’язко¬вість нотаріального посвідчення для договорів, що укладалися між со¬ціалістичними організаціями та окремими громадянами. Договір дару¬вання дозволялось укладати у простій письмовій формі на суму до 500 крб., а не до 100 крб., як було раніше.

На відміну від Цивільного кодексу УРСР 1922 р., новий кодекс здійснював нормативно-правове регулювання відносин, пов’яза¬них із результатами духовної творчості, а саме: авторське право, право на відкриття й винаходи.