1. Джерела та основні риси права рабовласницьких держав. Основним джерелом права Скіф¬ського царства було звичаєве право, яке так і не набуло писемної фор¬ми. Паралельно існували правові норми, установлені царською владою.

Угоди з царем роксоланів Тасієм і царицею Боспору Гіпепірією свідчать про існування в скіфів ще одного джерела права — міжнарод¬них договорів.Норми скіфського права захищали приватну власність на ху­добу, пересувні житла на візках, домашні речі, рабів. Судячи з по­ховань, особистою власністю у скіфів були зброя, знаряддя вироб­ництва, прикраси.

Верховна власність на землю належала царю, який установ­лював порядок користування пасовищами і землями.

Зобов'язальне право регулювало договірні відносини міни, да­рування, купівлі-продажу та ін. Звичайно договори у скіфів ствер­джувалися клятвою, як це робилося, наприклад, під час укладання договору знаменитого скіфського побратимства.

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Відлік родоводу провадився по чоловічій лінії. У сім'ї панував чоло­вік, практикувалося багатоженство. Старша дружина мала при­вілейоване становище. Після смерті чоловіка вдова переходила у складі майна у спадок до старшого брата померлого. Нерівність у сім'ї визначалася не тільки підлеглим становищем жінки, а й тим, що старші сини у разі одруження одержували частку майна і право на відокремлення ще за життя глави сім'ї, а молодший залишався спадкоємцем батьківського господарства.

Найнебезпечнішими у скіфів вважалися злочини проти царя: замах на життя правителя шляхом чаклування, непокора царсько­му наказу. Злочином вважалося і неправдиве заприсягання богам царської домівки. Усі названі злочини каралися смертю. Порушен­ня звичаїв і відхід від віри в богів також тягли за собою смертну ка­ру винного.

Мали місце злочини проти власності (крадіжки, грабіж та ін.), проти особи (убивство, перелюбство, образа).

Найпоширенішими видами покарань були смертна кара, від­сікання правої руки, вигнання. Тривалий час у скіфів зберігалася кривава помста.

2. Джерела права Київської Русі.

У давньоруській державі були поширені звичаєве право, до­говори Русі з Візантією, князівське законодавство, канонічне (церковне) законодавство, Руська Правда.

I. Правовий звичай – неписане правило поведінки людей яке склалося внаслідок багаторазового застосування набуло загально обов’язкового характеру. Як правило держава санкціонує правові звичаї і своєю юридичною силою охороняє їх. Сукупність правових звичаїв становлять систему звичаєвого права тої чи іншої правової системи. Не всі звичаї можуть бути правовими із 100% всіх звичаїв тільки 15% правові.

Головна відмінність правових звичаїв від законів. Закон в обов’язкову порядку санкціонується державою і є загально обов’язковим.

1. Юридичні символи

2. Юридичні формули

3. Живе звичаєве право – жерці, старійшини, поважні люди.

II. Договори

– Внутрішні політичні договори заклечались між великим князем та удільними, між князями окремих земель, між князями і народом.

– Зовнішньо політичні договори заключалися великими князями київськими із сусідніми державами – Візантією, Священною римською імперією. Дві групи –

– 1. Договори між Руссю і Візантією (греками)

– 2. Група Договори між Руссю і Німецькими державами (німцями)

1 Група

– перший договір 907 року між Олегом та візантійськими царями Львом і Олександром

– 911 Олега із Львом, Олександром і Константином

– Ігоря з Романом, Константином і Стефаном

– 971 між Святославом і Іоаном

Ці договори вміщували в собі крім норм міжнародного публічного праву, які стосувалися крім норм війни та миру, ще норми приватного-цивільного та кримінального права. Стадії: 1. Попередні переговори, які закінчуються угодою відносно предмету договору , 2. Складання пунктів з написання тексту. 3. Ратифікація великими князями та Імператорами. Договори були написані двома мовами.

2. Група

Заключались володарями давньоруських земель Вітебської , Волинської Галицької, Псковської, із магістрами тевтонського ордену, північнонімецькими містами які входили до торгового союзу ГАНЗА. Ці договори вміщували себе норми міжнародного публічного і приватного права. Відрізняєються від договорів з Візантією тим, що деяки слугували кодексами при розгляді конкретних кримінальних та цивільних справ внутрішніми судами. Впливали на системи права обох держав.

Князівське законодавство – це продукти нормотворчої діяльності князів в середині держави поділяються на устави уроки та грамоти, під уставами розуміли постанови князів на доповнення або зміну норм звичаєвого права, були зібрані в окремих збірниках – в руській правді. Піж уроками треба розуміти постанови князів фінансового характеру про різні податки на користь держави а також про судові виплати.

Урок вирникам (судовим виконавям)

Рецепція Візантійського права – запозичення – 2 види: 1. Та що здійснюється за повелінням влади рецептуючої країни примусова. 2. Звичаєва або судово практична узуальна – добровільне запозичення більш розвинутого законодавства іншою, притаманно Київської русі запозичення Візантійського права.

Збірники – новоканон, прохірон, закон судний людям, книга Законія

3. Джерела права вкл.

1. Звичай

А) феодальне звичаєве право (шляхетське) має два значення:

-правовідносини всередині стану самих феодалів

Б) маєткове між власниками і залежними селянами

В) міське (магдебурзьке право)

Г) торгове (між банкіром і капітаном судна(авантюристами)

Д) великокняже, королівське (між великими князя ми і всіма його підданими (канонічне, єврейське)

2. Привілеї.

- стосувався фізичних осіб (дарує місто)

- окремим громадам (грамоти на магдебурзьке право)

- воїнам

- громадам національних меншин грамота євреєм міста Полоцька

Були й інші джерела та судова практика. Ще одне джерело права — земські устави— законодавчі акти для земель-намісництв, воєводств, князівств. Важливе місце серед джерел права посідали збірники законів, які до певної міри уніфікували діюче законодавство. Це сприяло кращому застосуванню його норм у судовій практиці. Такими збірниками були Судебник великого князя Казимира (1468 р.) та Литовські статути (утрьох редакціях).

4. Джерела права в Україні-Гетьманщині можна умовно поділити на п'ять основних груп: 1) звичаєве право, 2) система "попередніх прав", 3) акти української (гетьманської) автономної влади, 4) російське царське законодавство та 5) нормативні акти церковного права

За козацької доби звичаєве право виявило себе не тільки в суді, договорах, та законодавстві. А й сама організації гетьманської україни була памьяткою звичаєвої доби. Саме функціонування держапарату гетьманщини було памьяткою звичаєвого права. Продовжує розвиватися міське звичаєве право, особливо в містах що мали самоврядування. Право надавав сам Гетьман, з урахуванням місцевихзвичаїв.

Продовжувало існувати звичаєвих меншин - греки, серби, армяни, болгари, німці.

В судовому процесі все ще велику роль відігравало звичаєве право через різні символічні обряди.

Три форми сприйняття звичаїв : 1. Не суперечення існуванню зі сторони держави - нейтрально, 2. Фактичний розгляд справ у суді на підставі звичаєвого права.

Задокументованість звичаєвого. Закріплення державою звичаїв.

ІІ. Законодавчі акти автономної україни:

Акти військової канцелярії у формах універсалах, але мали статус підзаконних актїв. За ними проводилася діяльність установ гетьманського уряду. Наприклад вводився контроль за покаранням. Заборонялося втручатися в діяльність магістратських установ.

Договори гетьмансько-королівські(зборівський, білоцерківський.) та гетьмансько царські - решетилівські статті, решітельні пункти 10 договорів.

Акти гетьманської влади - універсали, ордери, листи, інструкції, декрети і грамоти. В універсалах крім суто віцськових питань про поведінку. В ордерах вирішувалися конкретні питання про суспільнополітичні відносини. Ордером від 16 заборонено закордонним купцям займатися торгівлю вроздріб в містах. Найбільш важливою була інструкція судам - вирішення справ у магістратьських полкових сотених судах.

Серед литовських джерел - конституції привілеї, були залишені лише ті які регулювали правове становище оремих станів. Подібно до сеймових постанов діючі норми конституції стосувались привілейованому положенню землевласника або всього населння україни. Із князівських сеймових грамат були залишені всі про надання магд. права. І ті які дозволяли користуватися міським звичаєвим правом.

Литовський статут діяв в гетьманській україні в двох редакціях у 1588 і 1614 переклад попереднього польською мовою крім того в 1811 був зроблений переклад литовського статуту на тогочасну російську канцелярську мову.

Збірники литовського права - спекулум саксоном під редакцією яске, щернича, порядок прав цивільних магдебурзьких, гройцкого, право цивільне хелмське.

Порядок управління в містах та проведення судочинства. збірники вміщували в собі норми цивільного права.

Царське законодавство було у вигляді реглементівьа статутів зводів наказів інструкцій визначень указів та маніфестів. Переважна більшісь стосувалося і визначало превілейоване становище українсткого населення. Цивільного кримінального процесуального права норми рос законодавства не стосувалися україни тому що лит стат та магдебурзького права були досконаліші ніж судебне уложення яке діяло до 19 ст.

Правові акти церковного права - важко класифікувати але поділяють на дві групи: правові акти норми яких регулюли загальне становище церкви в державі в постанови урядового синоду та акти в якіх закріплювалися християнські догми. Правила прийняті вселенськими соборами.