Робота 1.Вплив рівня загальної активності на ефективність вищої нервової діяльності

Мета. Оцінка значення неспецифічних модулюючих систем для умовно-рефлекторної діяльності. Завдання. 1. Оцінити швидкість реалізації інструментальних рефлексів в базальних умовах, при зниженні та підвищенні рівня загальної активності. 2. Грунтуючись на літературних даних і результатах роботи пояснити механізми дії хлорпромазину і кофеїну, підтвердити закон Йоркс-Додсона (СРС). Обладнання та матеріали. "Проблемна камера", хлорпромазин, кофеїн. Об'єкт дослідження – 5 безпородних білих лабораторних щурів однієї статі і віку. Підготовка. 1. Заздалегідь у п'яти щурів виробляють один і той же інструментальний рефлекс. На відміну від класичного умовного рефлексу, рухова реакція в цьому випадку не викликається зовнішнім стимулом, а виробляється на основі підкріплення, яке слідує за певним рухом (наприклад, натискання на педаль для отримання корму). 2. Безпосередньо перед роботою розраховують максимально допустимі разові дози хлорпромазину і кофеїну виходячи з ваги кожної тварини.

П роцедура дослідження. Щурів поодинці поміщають в "Проблемну камеру" і перевіряють час реалізації рефлексу. Одному щуру вводять хлорпромазин, одного залишають для контролю, трьом іншим вводять кофеїн, з розрахунку 25, 50 і 75 % від максимально допустимої разової дози. Через 30 хв повторно вимірюють час реалізації рефлексу у всіх п'яти щурів.

Обробка результатів. Дані записують, відображають на графіку (рис. 1.10). Оцінюють характер залежності між рівнем активності та ефективністю вищої нервової діяльності.

Питання. 1. Порівняйте власні результати з результатами Б. Кардо. У разі існування відмінностей об-грунтуйте їх. 2. Чи узгоджуються ваші дані та дані Б. Кардо з законом Йоркс-Додсона? 3. Опишіть меха-нізми впливу хлорпромазину і кофеїну на ефективність ВНД.

Робота 2.Демонстрація ефекту звикання

Звикання і сенситизація в сенсорних нейронах є одним з основних механізмів адаптації аналізаторів, зокрема, адаптації слухового аналізатора до зміни гучності звуку. Під цим терміном розуміють помітне зниження гучності звуку, який експонується тривалий час на фіксованому рівні.

Мета. Освоїти методи оцінки адаптивності слухового аналізатора. Обгрунтувати роль звикання в адаптації. Завдання. 1. Виявити загальні закономірності адаптації до звуку різної частоти і гучності. 2. Виявити індивідуальні відмінності ефекту звикання в слуховому аналізаторі. Обладнання та матеріали. Секундомір, аудіометр (рис. 1.11). Підготовка. Підключають заземлення (див. рис. 1.11: 3), мережу (див. рис. 1.11: 1), навушники (див. рис. 1.11: 6), вмикають аудіометр (див. рис. 1.11: 1). За допомогою перемикача 7 встановлюють частоту 250 Гц, перемикач інтенсивності тону 6 – на "0". Пропонують випробуваному надіти навушники.

Процедура дослідження

А даптаційний тест Кархарда "зникаючий тон" проводять на декількох частотах, зазвичай це 250, 2 000 і 6 000 Гц. Тестування починають з визначення порогу сприйняття даного тону, далі випробуваний прослуховує звук, і у випадку "зникнення сприйняття" повідомляє про це експериментатору. Експериментатор плавно підвищує інтенсивність звуку до повернення порогового відчуття. Обстеження триває доти, поки порогове відчуття не втримається у сприйнятті протягом 7 хв Вимірюється первинний рівень інтенсивності, кінцевий рівень інтенсивності та кількість підвищень рівня звуку.

Обробка результатів. Показником норми служить відсутність зривів адаптації, тобто утримання в сприйнятті початкової порогової інтенсивності звуку протягом заданого часу.

Адаптаційний тест Фельдмана. Як і в попередньому тесті, використовують частоти 250, 2 000 і 6 000 Гц. 1. У лівий навушник подається контрольний звук інтенсивністю 70–80 дБ. У правий навушник подається адаптуючий сигнал, гучність якого випробуваний встановлює самостійно так, щоб вона відповідала гучності контрольного звуку. Цей перший вимір визначає гучність звуку перед адаптацією – передадаптаційний баланс. 2. Контрольний звук відключається, а адаптуючий продовжує пред'являтися. 3. Через 7 хв контрольний звук знову подається на протилежне вухо. Обстежуваний цього разу має урівняти гучність контрольного звуку з гучністю адаптуючого. Реєструють гучність контрольного сигналу, дібрану випробуваним.

Обробка результатів. Знаходять різницю в гучності контрольного звуку до і після адаптації. Адаптація, виміряна балансом гучності рівночастотних адаптуючого і контрольного звуку, які подавалися у різні вуха, обумовлена ​​бінауральною взаємодією і забезпечується центральними структурами слухового аналізатора.

Питання. 1. Чи збігається з нормою ваш результат? 2. Як можна пояснити відмінності в результатах тестів Кархарда і Фельдмана? 3. На яких рівнях організації нервової системи в даному випадку спостерігається звикання? 4. Яку роль відіграє звикання в адаптації? 5. Чи існують індивідуальні відмінності в швидкості звикання?