4. Класифікація текстів

Тексти класифікуються за різними параметрами:

• за родами: віршований; драматичний; прозовий;

• за знаковою системою: таблиці; ноти; формули;

• за місцем розташування на листку: бібліографічний; по­кажчики; реферати; епіграф; присвята; колонтитули; ти­тульний текст тощо.

Останні шість видів — елементи апарату видання.

1. За джерелом походження:

• натуральні тексти;

• препаровані.

2. За типом трансформацій вихідного натурального тексту:

• неадаптовані;

• адаптовані;

• повні;

• скорочені;

• змішані.

3. За основними прагматичними функціями:

• інформативні;

• інструктивні;

• оціночні;

• змішані.

5. За формою спілкування:

• монологічні;

• діалогічні.

5. За сферою спілкування (стиль мовлення):

• розмовні (побутово-розмовний стиль);

• офіційно-ділові;

• наукові;

• публіцистичні;

• художні;

• змішаного типу:

• науково-ділові;

• побутово-ділові;

• науково-публіцистичні;

• художньо-публіцистичні.

5. За стилями та жанрами:

• наукові: тексти підручників; наукові статті; моногра­фії; доповіді; повідомлення; виступи; реферати; анотації; огляди;

• офіційно-ділові: заява; характеристика; пояснювальна записка; анкета; автобіографія; рекомендація тощо;

• інформаційно-публіцистичні: передова стаття; інфор­маційний огляд; коментарії; нарис; фейлетон;

• художні: вірші; поеми; пісні; казки; оповідання; повісті; романи; п'єси.

Існує думка, що функціональний стиль — це сума елементів мови, які особливостями свого співвідношення (мотивованого екстралінгвально) позначають якийсь вид реалій мовної дійс­ності. Тому різниця між стилем і текстом відсутня. Однак це не зовсім так. Може бути мова про тексти різних функціональ­них стилів:

• тексти-доведення;

• тексти-висновки;

• тексти-визначення;

• змішані або комбіновані тексти;

2. За експресивністю мовлення (загальний тип мовленнєвої ситуації):

• художні;

• публіцистичні;

• розмовні;

• наукові;

• нейтральні;

• експресивно-стилістично забарвлені.

2. За емоційністю мовлення:

• неофіційні тексти;

• офіційні;

• нейтральні.

2. За прагматичними функціями:

• інформативні:

• наукові: стаття; монографія; огляд; повідомлення; ано­тація; лекція;

• газетно-інформаційні: хроніка; інформаційний випуск;

• офіційно-ділові: анкета; автобіографія; протокол;

• інструктивні (офіційно-ділові): правила; інструкції; схе­ми; оголошення; рекомендації; розпорядок;

• оцінні: всі жанри художньої літератури і публіцистики;

• інформативно-оцінні (наукові): рецензія; відгук; виступ; доповідь; повідомлення;

• публіцистичні (газетно-інформаційні): нарис; фейлетон; оіляд; коментар; інтерв’ю; репортаж тощо;

• офіційно-ділові: характеристика; рекомендації; поясню­вальна записка; офіційне поздоровлення; вітання, промови;

• оцінно-інструктивні (офіційно-ділові): відгуки; рекомен- ваціі; побажання¹.

2. За функціонально-смисловими типами мовлення розріз­няють тексти²:

• декскриптивні (описові): власне опис; опис-характери- стика предмета; опис-оцінка ситуації;

• наративні (розповідні): огляд; відступ (прагматичного змісту, деталізація тощо); вставні компоненти (повідомлення); фонова інформація; ілюстратив (приклади);

• пояснювальні (близькі до описових, але фактично синте­зують різні форми висловлювань, функціонують на межі між описом і міркуванням, міркуванням та розповіддю): тлума­чення; трансформація (переповідання); уточнення;

• аргументативні: міркування; доведення; умовивід;

• інструктивні: плани, інструкції;

• визначення (дефініції): статичні; динамічні тощо.

І. Ковалик вважає, що текст може бути художній і нехудож- ній (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний), і кожен з них вимагає своєрідного підходу. Зокрема інформація, що міститься в нехудожньому тексті, завжди достатньо чітко спів­відноситься з певною ділянкою дійсності й зорієнтована на конкретне коло адресатів. Такий текст обмежений низкою ознак — соціальних, професійних, політичних, територіальних, національних і под. Заміна конкретних індивідуумів у цій групі текстів до кардинальних змін у сприйнятті інформації не веде.

Інша річ — художній текст. Співзвучність або неспівзвуч- ність окремих естетичних, психологічних, емоційних, ідейних поглядів автора і читача обумовлюють можливість різного трактування (інтерпретації) одного й того самого твору різни­ми митцями.

Праця над текстом вимагає високої професійної підготовки.

ТТ • V V • и • • V

Пересічним читач сприимає художній твір як певне ідеино- естетичне ціле, що так чи інакше впливає на його свідомість і почуття. Читає він художній текст, зазвичай, лише раз. По- іншому працює над літературним текстом філолог. Він має з’ясувати: яке завдання висував перед собою автор, з яких мовних засобів побудований твір, мотив їх вибору; чому певний твір може мати (чи має) багато тлумачень, які факти поро­джують різноманітність тлумачень, які позатекстові чинники необхідні для з’ясування того, що приховує автор, які пояс­нення потрібні для адекватного письменницького розуміння художнього твору і под. Відповідь на ці й інші питання дає серйозний і всебічний, строго об’єктивний і повністю побудо­ваний на мовних фактах лінгвістичний аналіз художнього тексту.

Контрольні запитання