3. Структура навчальної програми

Навчальні плани пропонували для цього курсу 40 годин, поділених на дві частини:

• методика і техніка лінгвістичного аналізу тексту;

• лінгвістичний аналіз художніх і критично-публіцистич­них текстів української класичної літератури.

Проблематика першої частини цього практикуму містила виклад принципів методики і техніки лінгвістичного аналізу та визначення основних наукових категорій, понять і термінів. Зокрема, програма передбачала ознайомлення студентів з таки­ми поняттями, як українське письмо, текст, його види і части­ни, художній текст, контекст і підтекст, абзац як лінгвальна величина у тексті тощо. Названу проблематику розкривають і висвітлюють на конкретному аналізі вдало підібраних і зазда­легідь вивчених зв’язних текстів.

Друга частина містила комплексний лінгвістичний аналіз тексту на всіх мовних рівнях.

Оскільки художні тексти можуть бути об’єктами різних філологічних дисциплін — літературознавства, лінгвістики, текстології (герменевтики), — то особливістю цього курсу, як зазначено у програмі, є дослідження віршових і прозових тек­стів у певній системі, починаючи від графем, звуків, фонем, акцентем, лексем, семем, дериватем, парадигмем, синтаксем, стилістем, експресем тощо¹.

На думку укладачів програми, важливим є сегментування тексту на абзаци, речення, словосполучення, слова тощо. Таке сегментування залежить від виду лінгвістичного аналізу: фо­нологічний аналіз вимагає меншого відтинку тексту, ніж син­таксичний, тому автори пропонували оперувати такими термі­нами, як мікро- і макротекст, тобто текст, у якому є мікро- чи макрообраз.

У програмі детально описано суть того чи іншого рівневого аналізу. Наприклад:

Графічний аналіз писемного тексту характеризує писемну структуру графем, вивчає графемну структуру слів у відношен­ні до їх звукового складу, описує розділові знаки та характе­ризує види шрифтів письма.

Фонетичний аналіз тексту встановлює звукову структуру слів та їх форм, виявляє моделі звукосполучень, визначає ча­стоту їх використання, поділяє слова на фонетичні склади та вказує на їх типи.

Фонологічний аналіз тексту встановлює фонемну структуру слів та їх морфем, встановлює моделі фонемосполучень у сло­вах, фіксує частоту фонемовживання та частоту вживання фонемосполучень у цьому тексті, складання системи фонем у тексті мови.

Акцентний аналіз тексту визначає місце наголосу в слово­твірній будові слова, його словозмінних формах, встановлює акцентуаційні парадигми у системи словоформ.

Орфоепічний аналіз усного тексту виявляє нормативність вимови (слів, словосполучень і речень), указує на відношення норм орфоепії до графемного оформлення слів.

Морфемічний аналіз тексту визначає морфемний склад слів, характеризує типи морфем та встановлює їх кількість.

Дериватологічний (словотвірний) аналіз виявляє способи словотворення, подає детальну словотвірну характеристику будови слів (твірної основи та інших словотворчих засобів), вказує на частоту вживання різних типів словотвірних основ і словотворчих засобів.

Парадигматичний аналіз тексту подає характеристику словоформ, виявляє флексію, морфонемну структуру основи та вказує на наголос словоформ, при цьому зазначається ще й комплекс граматичних категорій і граматичних значень, виражених цими словоформами.

Морфонологічний аналіз тексту виявляє фонемні (звукові) варіанти морфем у словотвірних і словозмінних формах слів у тексті та подає відповідні статистичні відомості про наявні в тексті морфеми.

Синтаксичний аналіз тексту дає характеристику моделей речень за способом висловлювання та за їх структурою, виявляє типи словосполучень, встанофїює відношення і зв’язки між Членами речення тощо, а також подає частоту використання структурних типів речень.

Лексикологічний аналіз тексту дає детальну характеристи­ку лексемного складу тексту, зважаючи на походження слів, їх приналежність до активного чи пасивного складу мови, до різних стилістичних шарів, виявляє діалектизми, арготизми, жаргонізми тощо. У лексикологічному аналізі необхідно також робити статистичні підрахунки самостійних і несамостійних слів, їх частиномовної приналежності, виявляти частотність уживання слів у різних лексико-семантичних групах.

Лексикографічний аналіз тексту полягає в укладанні слов­ника мови тексту, в статтях якого подається частота слово­вживання, лексико-семантична характеристика слова, його парадигмемна характеристика та з’ясовується стилістична функція слова.

Семасіологічний аналіз тексту характеризує семантичну будову тексту, виявляє також лексико-семантичну структуру слів у цьому тексті, з’ясовує пряме чи переносне значення лексем, встановлює, в яких омонімних, паронімних, антонім- них чи гіпонімних зв’язках перебувають слова тощо.

Фразеологічний аналіз тексту повинен виявляти фраземний склад, з’ясувати значення фразем, дати класифікацію фразем за структурою, значенням та ін.

Стилістичний аналіз тексту вказує на доцільність або не­доцільність ужитку в певному контексті відповідних мовних засобів (лексем, фразем, словосполучень, речень тощо) залеж­но від змісту тексту і стилю мовлення.

Лінгвостилістичний аналіз художнього тексту повинен розкрити художню структуру літературного тексту, тобто має виявити систему словесно-художніх засобів (експресем), за допомогою яких здійснювалося художнє мислення письменни­ка у створенні системи образів художнього твору, і вказати на сигнали естетичної інформації у художньому тексті, виявити збудники естетичних переживань, емоцій у читача.

Етимологічний аналіз розкриває біографію слова, тобто встановлює походження і первісне значення (етимон) слова і його зміни та структуру слова¹.

Особливості лінгвістичного аналізу художнього тексту по­лягають у виявленні комунікативної й естетичної функції мови у художньому тексті, характеристиці мовних засобів, зумовлених літературним напрямом, жанром художнього тво­ру, індивідуальною авторською манерою.

Автори програми передбачили особливості аналізу мовних особливостей прозових, віршових і драматичних текстів. Зокре­ма, аналізуючи прозові твори, варто звертати увагу на мовно­стилістичні засоби у мовленні автора і персонажів, аналізуючи поезію — на ритміку, римування, інтонацію, в аналізі драма­тичного твору — на монологи, діалоги, авторські ремарки, засоби вираження підтексту.

Практична частина курсу містить перелік текстів, рекомен­дованих для лінгвістичного аналізу, з-поміж яких: “Енеїда” та “Наталка Полтавка” І. Котляревського; “Садок вишневий коло хати”, “Сон” (поема), “Гайдамаки” Т. Шевченка; “Кайда- шева сім’я” І. Нечуя-Левицького; “Хазяїн” І. Карпенка-Карого; “Червона калино, чого в лузі гнешся?”, “Сідоглавому”, “Із секретів поетичної творчості” І. Франка; “Швачка”,”Я не спі­вець чудовної природи” П. Грабовського; “Інтермецо”, “Коні не винні” М. Коцюбинського; “Слово, чому ти не твердая кри­ця”, “Дим” Лесі Українки; “Вечірня година”, “Новина” В. Сте- фаника тощо.

Список рекомендованої літератури охопив понад 50 позицій найсучасніших на той час новинок мовознавчої літератури.