2. Імена в поетичному мовленні

Уживаються прізвища, імена, по батькові, прізвиська і в по­етичному мовленні:

Бувало мати, ївга Базилиха - До неї й досі спогадом лечу, - В зимовий вечір заспіває стиха і доведе малого до плачу...

(А. Малишко)

Мати заворожує сина щирістю почуттів, висловленої у сло­вах народної пісні, задушевністю голосу.

Значно розширює зображальні можливості поетичної мови синонімія власних назв. Різні групи онімів тут мають свою специфіку. Синонімічні антропоніми відображають статус однієї особи в різних соціальних полях, звідси — різні форми імену­вання (офіційні, емоційно марковані чи нейтральні). В поетич­ному мовленні (тексті) їх поєднання створює багатогранний художній образ:

Той день приходить добрим літом,

Сьогодні дух його живий,

То йде Сашко з своїм привітом,

То йде Петрович гожим літом,

То йде Довженко віковий...

(/А. Малишко)

У пору давню,

В часину дивну Знав я дівчину Приходченківну.

Скажи, студентко,

Набійко, Надю,

Чи це не в пісні, не у баладі Звучить так чудно і так чарівно:

Дочка Приходька —

Приходченківна!

Ти ж наша ладо,

Краса-царівно,

Надійко-Надю,

Приходченківно!

Приходченківно...

З тих літ приходьте,

Хоч ви вже, певно,

Н. В. Приходько...

(І. Муратов)

Ім’я як одна із семантично насичених одиниць поетичного мовлення вносить у художній текст елемент пізнання, осмис­лення, орієнтації на енциклопедизм. Ециклопедична інформа­ція імені — це не лише комплекс відомостей, що з’являється у мовця внаслідок знайомства з об’єктом, а й сума попередньої інформації про об’єкт, яку мовець одержує, навіть не бачивши його. Значення імені, особливо асоціативне, ніколи не визна­чене повністю, воно звернене до читача, його власних можли­востей тлумачення, його образної уяви, а також до його інте­лекту. Вплітаючись у єдину художню тканину твору, власні імена вносять додаткові відомості, часто недоступні при пер­шому прочитанні твору. Вони змушують читача простежити особливості розгортання авторської думки, заглибитись у се­мантичне наповнення імені. Розшифрування символічного значення власної назви вимагає від читача певних інтелекту­альних зусиль. Наприклад, у поетичному доробку Ліни Ко­стенко натрапляємо на імена книжного, енциклопедичного характеру. За розмаїттям цих імен — різноманітність особи­стих, політичних, релігійних переконань, уподобань, поглядів, філософій; за більшістю з них — багата текстова та дотекстова інформація (фольклорна, літературна, історична), без ураху­вання якої неможливо повноцінно осягнути глибину художньо- інтелектуального осмислення виведених автором образів і подій. Порівняймо: Іван Іскра; Маруся Чурай; Богдан Хмельниць­кий.

З іменами нерозривно пов’язана інформація, оскільки ши­роковідоме ім’я навіть без урахування контексту здатне викли­кати певну історичну, міфологічну, фольклорну ситуацію і цим збуджувати уяву та мислення реципієнта. Йдеться про так звані імена-символи, які ще називають “крилатими”, або “алю- зивними” словами; часто з такими іменами пов’язані мандрів­ні сюжети.

У літературі власне І. Котляревському та Г. Квітці-Ос- нов’яненку вдалося довести, що народні іменні варіанти На­талка, Маруся, Оксана нічим не поступаються перед тради­ційно літературними Наталія, Марія, Аксенія і цілком при­датні для іменування драматичних або трагічних персонажів. У творах митця імена виступають яскравою художньою детал­лю, через яку можна простежити особливості образного мис­лення письменника.