3. Інформативний блок

Інформативний (або основний) блок містить суть інформа­ції і у текстах різних стилів виявляє свої особливості.

В інформативному К-блоці тексту відбувається розгортання основного змісту. Так, у науковому тексті цей блок зорієнто­ваний на певне комунікативне завдання: інформувати читача про нові методи, прийоми роботи, способи виконання робіт, нові технічні пристрої, а також активізувати вже відому ін­формацію. Ця серединна частина може розпадатися на декіль­ка змістових розділів (параграфів), у кожному з яких розгля­дається конкретне питання. Сукупність розглянутих питань дає змогу зробити певні узагальнення, підсумки.

Основна частина офіційно-ділових текстів містить виклад головної теми (проблеми, прохання, застереження, зобов’язання, розрахунків, особливої думки) тощо.

У публіцистичних текстах у цьому К-блоці подається голов­на інформація, у художніх — розгортається ланцюг подій, пригод і випадків, тобто фабула. Вона може збігатися із сюже­том, якщо події подано в хронологічній послідовності, або не збігатися, якщо сюжет порушує цю хронологію (наприклад, утворах Панаса Мирного). В оповіданнях і повістях здебіль­шого однолінійний сюжет. У великих за розміром творах (ро­манах, деяких повістях) він може бути багатолінійним: кілька сюжетних ліній, пов’язаних із життям персонажів, розгорта­ються паралельно.

3. Завершальний блок

Завершальний (або інферативний) конструктивний блок також має свої особливості, і може, залежно від стилю тексту, виступати у вигляді післямови, епілогу, висновків тощо. Так, післямова — це додаток до твору, вміщений наприкінці книги, в якому автор подає часом якісь міркування про написане або вказує на використані ним матеріали, на прототипів окремих персонажів. Післямова може належати перу критика, і тоді вона виконує ті самі завдання, що й передмова, тобто подає відомості про автора і його творчість або коментар до надру­кованого твору.

Епілог — заключна частина твору, в якій розповідається про долю головних персонажів після того, коли основні про­тиріччя між ними розв’язані (після розв’язки).

В офіційно-діловому стилі — це засвідчення документів офіційними (довіреними, приватними, юридичними) особами (їх підписи), печатки установ (якщо цього вимагає документ), дата його складання тощо.

Висновок — заключна частина наукового дослідження, де подаються узагальнення вислідів, наслідків або результати роздумів.

3. Комунікативно-мовленнєві форми

Для реалізації певного комунікативного завдання викори­стовуються ті чи інші композиційно-мовленнєві форми, в котрих значення оформлюються в інформацію для адресата.

Виділяють чотири види таких форм: розповідь; опис; роздум; характеристика. Для розповіді та опису характерний хроно­логічний виклад, а для роздумів та характеристики — логічний. В основі цього поділу міститься комунікативна роль вислов­лювання.

Якщо мовець має на меті повідомити про послідовний роз­виток певних подій, текст набуває форми розповіді. Якщо його мета — дати уявлення про певний об’єкт, його зовнішній вигляд, він створює опис. Маючи намір довести або заперечи­ти якісь тези, розкрити зв’язки між явищами дійсності, він оформляє своє висловлювання як роздум. Це комунікативне призначення тексту не може не позначитися на всій його струк­турі: будь-яке висловлювання мусить бути побудоване так, щоб зміст усіх речень, що до нього входять, забезпечував висвітлен­ня теми і висловлення головної думки.

Кожен тип мовлення, залежно від мети та обставин мовно­го спілкування з адресатом, реалізується у висловлюваннях певного стилю, і це також позначається на структурі текстів.

Всебічний розгляд питання про залежність структури тек­сту від типу і стилю висловлювання — завдання дуже складне. У лінгвістичній науці щойно починається дослідження цієї проблеми. Труднощі зумовлені насамперед тим, що в чистому вигляді розповідь, опис і роздум як окремі завершені вислов­лювання трапляються нечасто і не в усіх стилях. Так, роздуми вживають у деяких ділових документах (доповідна записка з пропозиціями і їх обґрунтуваннями), у підручниках (теорема та її доведення) тощо. Описи як самостійні висловлювання належать здебільшого до ділового та наукового стилів (опис будови чогось, опис приміщення, опис загубленого предмета, опис людини, яку потрібно розшукати, опис певного виду рос­лин чи тварин в енциклопедичних виданнях або наукових журналах). Стисла розповідь реалізується у формі звіту (діло­вого чи наукового), газетної інформації.

Частіше можемо спостерігати той чи інший тип висловлю­вання (особливо роздум і опис) у вигляді фрагмента тексту. В наукових текстах власні міркування поєднуються з описом процесів, повідомленням і роз’ясненням фактів. У публіци­стичних і художніх текстах роздуми помітно пов’язуються з по­передніми фрагментами. Опис, зокрема в художньому тексті, підпорядковується значно ширшим естетичним завданням.

Навіть відносно завершені фрагменти, що становлять собою той чи інший тип мовлення в чистому вигляді, трапляються в розгорнутих текстах порівняно рідко. Здебільшого в тексті поєднуються елементи різних типів мовлення.

Основний вид наукових текстів — роздум і опис, причім науковому опису не властива хронологічна спрямованість. Деякі автори вважають опис пріоритетною формою в наукових текстах, оскільки він пов’язаний з формою наукової діяльності (опис об’єкта, експерименту, процесу). Це стосується передусім технічних текстів, де опис тенденційно переходить у характе­ристику.

Характеристика містить набір постійних ознак предмета, причому факти можуть викладатися логічно, без обмежень. Наукова характеристика вирізняється короткістю, лаконічні­стю, ґрунтується на достовірних фактах і є достатньо об’єктив­ною.

Науковий текст сприяє реалізації повної моделі роздуму, що має тричленну структуру: факт — аргументація — висно­вок. Зміст моделі роздуму спрямований на логічне завершення проблеми. Упорядкованість інформації виявляється в причин- но-наслідкових, умовних і вступних зв’язках. Змістова спря­мованість логічно завершених моделей роздуму може бути двосторонньою й односторонньою.

Контрольні запитання

1. Розкажіть про структурну модель тексту. Назвіть його конструктивні блоки.

2. Пригадайте, які існують типи текстів і характер моделей текстових схем.

3. Охарактеризуйте заголовок як один із компонентів тексту. Назвіть його структурні та функційні особливості у текстах різних стилів.

4. Проаналізуйте інтродуктивний (вступний) блок та його стильові варіанти.

5. Проаналізуйте інформативний (основний) блок та його стильові варіанти.

6. Розкажіть про інферативний (завершальний) блок та його стильові варіанти.

7. Які комунікативно-мовленнєві форми викладу тек­сту?

Список рекомендованої літератури

Влисковський 3. Д. Муки заголовка. — М., 1981.

Грицюк Л. Номінативна багатоплановість змістових елемен­тів заголовка // Мовознавство. — 1988. — № 3.

Костьігина С. И. Функции заголовка в речевом произведении научно-популярного стиля // Организация речевого произве- дения и его составляющие. — Челябинск, 1988.

Лазарева 9. А. Заголовок в газете. — Свердловск, 1989.

Мороховский А. Н. Некоторьіе основньїе понятия стилисти- ки и лингвистики текста // Лингвистика текста и методика преподавания иностранних язьїков. — К., 1981. — С. б—13.

Траченко О. М. Парадигма заголовків // Іноземна філоло­гія. — 1990. — № 97.

Траченко О., Бортняк Є. Заголовок художнього твору як проблема вертикального контексту // Іноземна філологія. — 1987. — № 88.

Розділ 4 ОКРЕМІ ЕЛЕМЕНТИ ТЕКСТУ

Окрім загальних моделей конструювання текстів різних функціональних стилів, існують деякі елементи, характерні лише для одного конкретного стилю. Так, художнім текстам притаманні слова-концепти, символи, власні назви тощо. Офіційно-діловим і науковим текстам — комбінація різних знакових систем: цифр, букв, інших умовних знаків, комбіна­ція латинської та кириличної графіки. Такі тексти можуть містити схеми, малюнки, таблиці, графічні зображення.

Прочитання і розуміння художнього тексту залежить від правильного тлумачення ключових слів, до яких належать слова-концепти, слова-символи, власні імена.