Питання для самоконтролю знань

1. Сутність інвестицій та їх класифікація.

2. Об'єкти і суб'єкти інвестиційної діяльності згідно законодавства України.

3. Інвестори та учасники інвестиційної діяльності.

4. Показники економічної ефективності виробничих інвестицій.

5. Спеціальні (вільні) економічні зони, їхні функціональні типи.

6. Поняття іноземних інвестицій, їх види та форми.

7. Необхідність і ефективність залучення іноземних інвестицій для ро­звитку виробничих підприємств.

8. Створення та діяльність суб'єктів господарювання з іноземними ін­вестиціями.

9. Методи оцінки інвестиційних проектів та їх групи.

10.Ставка дисконту: характеристика, мета застосування та механізм визначення.

ТЕСТИ

1. Інвестиція — це:

а) всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладають­ся в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в резуль­таті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціаль­ний ефект;

б) господарська операція, яка передбачає придбання основних фон­дів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних папе­рів в обмін на кошти або майно;

в) господарська операція, яка передбачає внесення коштів або май­на до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоратив­ні права, емітовані такою юридичною особою.

2. Інвестування — це:

а) вкладення коштів у поточні витрати;

б) виробничі капітальні вкладення;

в) процес вкладення капіталу.

3. Територія пріоритетного розвитку — це:

а) територія, на якій склалися несприятливі соціально-економічні та екологічні умови і на якій запроваджується спеціальний ре­жим інвестиційної діяльності для створення нових робочих місць;

б) територія, на якій суб'єкти господарської діяльності реалізують інвестиційні проекти і мають податкові, митні та інші пільги;

в) територія, на якій створюються іноземні підприємства, філії або інші структурні підрозділи іноземних юридичних осіб.

4. Дисконтування — це:

а) процентна ставка, що характеризує щорічну норму прибутку;

б) метод оцінки інвестиційних проектів шляхом вираження майбут­ніх грошових потоків, пов'язаних із реалізацією інвестиційних проектів, через їх вартість у поточний момент часу;

в) різниця між приведеним грошовим доходом від інвестиційного проекту та інвестиційними витратами.

5. Коефіцієнт економічної ефективності характеризується:

а) відношенням обсягів реалізованої продукції до суми капітальних витрат;

б) відношенням прибутку (приросту прибутку) до суми капітальних вкладень;

в) відношенням продуктивності праці до суми капітальних витрат.

Завдання для індивідуальної роботи студентів

1. Проект що потребує інвестицій у розмірі 35000 грн., передбачає одержання прибутку за: 1-й рік - 3500 грн, 2-й рік - 6000 грн, 3-й рік -15000 грн, 4-й рік - 25000 грн. Необхідно визначити ефективність Інве­стицій у даний проект.

2. Визначити оптимальний розмір потужності цеху, для якого запропоновано 3 варіанти. Використовувати абсолютні показники ефективності для порівняння варіантів:

Показники	Варіант
Потужність, тис. т	52,4	81,3	136,2
Прибуток, грн/т	118,7	104,7	95,1
Питомі капіталовкладення, грн/т	711,8	726,1	856,3

3. Розглядається інвестиційний проект виготовлення натуральних соків. Суть проекту: за рахунок капіталовкладень придбати нове устатку­вання для оновлення виробництва і випускати на ньому конкурентоспро­можну продукцію, яка б мала попит на ринку, а саме - натуральні соки. Дані для розрахунку необхідного обсягу капіталовкладень:

• вартість усього устаткування, необхідного для реалізації інвести­ційного проекту, становить 750 тис. грн;

• для встановлення, доставки та монтажу цього обладнання необхідно ще 30 тис. грн;

• сума коштів, необхідна для закупівлі сировини на початковий

виробничий цикл, становить 70 тис. грн.

Із загального обсягу капіталовкладень 400 тис. грн - власний капітал та 450 тис грн - залучений. Залучений капітал - це кредит на 3 ро­ки за таких умов: відсотки за кредит становить 18% і сплачуються щорічно за формулою простих відсотків. Сума кредиту повертається в останній рік сплати відсотків.

Капіталовкладення здійснюються на початку 2004 року.

Згідно з цим проектом план продажу натуральних соків такий:

Найменування продукції:	Річні обсяги продажу продукції за планом, тис. л
	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Сік яблучний	450	600	800	800
Сік томатний	480	700	900	900
Сік вишневий	150	210	210	210

Витрати на виробництво та збут (виробнича собівартість + адміні­стративні витрати + витрати на збут) 1 л. продукції становлять: сік яблучний - 0,95 грн, сік томатний - 1,20 грн, сік вишневий - 1,65 грн.

Прибуток від реалізації продукції планується на рівні 10%.

Дисконтна ставка становить 20%.

Треба оцінити інвестиційний проект за допомогою таких показників:

- чистий приведений дохід;

- внутрішня ставка (норма) доходу;

- рентабельність проекту або індекс доходності;

- період окупності.

За отриманими показниками зробити висновок про доцільність капі­тальних вкладень.

4. В інвестиційний проект вкладено кошти в розмірі 40000 грн, перед­бачається одержання річного прибутку в розмірі 6000 грн протягом 10 років, ставка дисконтування 15%. Визначити коефіцієнти дисконту­вання грошових доходів до періоду здійснення інвестиційних витрат.

5. За даними, наведеними в таблиці, визначити:

- дисконтовану вартість грошових коштів за кожний рік, вико­ристовуючи відсоткову ставку 12%;

- чисту дисконтовану вартість руху грошових коштів за 5 років, якщо витрати та надходження коштів становили:

Перший рік	Витрати коштів	10000 грн.
Другий рік	Надходження коштів	20000 грн.
Третій рік	Надходження коштів	20000 грн.
Четвертий рік	Витрати коштів	10000 грн.
П’ятий рік	Надходження коштів	30000 грн.

ЛЕКЦІЯ №

ТЕМА «ПЛАНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВА»

План

1. Сутність планування і особливості його здійснення на підприємстві.

2. Система планів підприємства.

3. Різновиди планів та їхні комплекси.

1. Сутність планування і особливості його здійснення на підприємстві

Наука планування - це система упорядкованих знань про суть, методологію, методику і організацію планування.

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначені найкращих методів і способів їхнього досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань і встановлення їх взаємодії.

Сам процес планування проходить чотири етапи:

• розробку загальних цілей;

• визначення конкретних цілей на даний період із подальшою їхньою деталізацією;

• визначення шляхів і способів досягнення цілей;

• контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників із фактичними та коригування цілей.

У процесі планування кожне підприємство має відповісти на такі запитання:

- що повинно бути зроблено і для чого?

- коли це буде зроблено і хто його робитиме?

- де це буде зроблено і що для цього необхідно?

Вирішення таких питань є функцією планування, яка слугує основою для прийняття рішень та являє собою управлінську діяльність, що передбачає розробку цілей і завдань управління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.

Методологія планування – це сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, їхнього обґрунтування та описання відповідно до сучасних вимог ринку, що перевірені передовою практикою.

Основою суспільства є матеріальне виробництво і відносини в сфері виробництва, які визначають суспільне буття людей. В суспільному виробництві вирішальна роль належить матеріальному виробництву, яке і є об’єктом науки планування.

До процесу планування діяльності підприємств входить багато складових: виробництво і реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме ці складові і є об’єктами планування діяльності підприємств, які розглядаються як єдине ціле і через які розкривається його предмет.

Оскільки планування являє собою процес підготовки рішень про цілі, способи і методи їхнього досягнення шляхом цілеспрямованої порівняльної оцінки різних альтернативних варіантів, що завжди пов’язано із використанням ресурсів, то саме ресурси підприємства і є більшою мірою предметом планування на підприємстві.

Планування можна розглядати як процес прийняття рішень, який передує майбутнім діям. Результатом планування є прийняття органом управління рішення про те, що, де і яким чином треба зробити. Способи і методи обґрунтування планових рішень є тією ланкою, яка поєднує теперішнє з майбутнім.

У сучасних умовах у процесі планування широко використовуються різні методи обчислення планових показників, які об’єднані у три узагальнюючі групи: екстраполяції, пофакторні та нормативні.

В умовах командно-адміністративної системи управління вихідною диницею при розробці планів була потреба народного господарства в промисловій продукції і наявність ресурсів для її забезпечення. За базу розрахунку брався звітний рік, величина планових показників визначалась на основі їхньої динаміки, динаміка минулих років, називається екстраполяційним методом. На практиці його ще називають «плануванням від досягнутого рівня». Процедура обчислення набуває дуже спрощеного характеру: фактично досягнута величина показника у базовому періоді коригується на середній відсоток її зміни. При цьому темпі зміни показника або беруться такими, що склалися в минулому, або зменшуються чи збільшуються, виходячи з досвіду або інтуїції. Цей метод по суті, є прости і зручним у використанні, але він не враховує наслідків можливих змін. Сфера доцільного використання цього методу обмежується попередніми укрупненими розробками альтернативних варіантів планів. Цей метод використовують корпорації, які посідають монопольне становище на ринку, оскільки конкуренти для них не є загрозою, вони встановлюють монопольні високі ціни і збільшують обсяги продажу товарів та, знижуючи ціни, захоплюють нові инки.

Планові значення показників при пофакторному методі визначаються на основі впливу найважливіших чинників (факторів). На вітчизняних підприємствах по факторні розрахунки завжди супроводжувалися розробкою планів із підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виробництво продукції.

Нормативний метод планування базується на використанні технічно обгрунтованих норм і нормативів, що виражають ступінь економічної ефективності виробництва та обліку, норм витрат праці, фінансових і матеріальних ресурсів. Цей метод планування передбачає розрахунок показників за нормами на початок планового періоду з подальшою зміною норм у результаті впровадження організаційно-технічних заходів і формування на основі планових норм відповідних показників плану підприємства.

Для визначення ступеня обґрунтованості показників застосовують спеціальні методи планування: економіко-математичне моделювання, балансовий метод, пробно-статистичний та матричний метод.

За допомогою спеціальних економіко-математичних моделей розробляється декілька варіантів плану,в яких найважливіші планові показники оптимізуютьс я. Цей метод дає можливість знайти найефективніші рішення і з багатьох варіантів вибрати найоптимальніший.

Балансовий метод застосовується для забезпечення погодження потреб і ресурсів. У практиці планування баланси розробляються для різних видів ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових. Баланси складаються з двох частин: перша частина відображає усі напрямки витрат ресурсів відповідно до потреб, а друга – джерела надходження цих ресурсів.

Матричний метод планування являє собою побудову взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.

Пробно-статистичний метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки і середніх величин при встановленні планових показників. Недоліком цього методу є те, що він не враховує зміни ринкової кон’юнктури на момент планування.

2. Система планів підприємства

Планування – це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення приорітетів, засобів та методів їх досягнення.

План – це кількісний вираз цілей та розробка шляхів їхнього досягнення. Іншими словами, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон’юнктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

План підприємства (фірми, компанії) – це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт для виробництва і реалізації продукції або надання послуг. План дає змогу підприємству оцінити, наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допомагає, а що заважає їх досягти.

Система планування згідно з теорією систем може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб’єкти планування (керівники і розробники планів) та процеси обробки інформації, то система планування є ціле орієнтованою множинною сукупністю суб’єктів планування або ціле орієнтованою множинною сукупністю процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв’язки.

Якщо елементами системи розглядати результати планування, тобто інформацію, що міститься у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв’язки.

Обидви підходи не суперечать один одному, оскільки плани утворюють інформаційну складову будь-якої системи планування.

У практиці планування можна виділити три напрями планування: прогресивне, ретроградне і кругове.

Прогресивне планування (спосіб «знизу-вверх»). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих.

Ретроградний метод («зверху-вниз»). У цьому випадку процес планування здійснюється виходячи із планування підприємства шляхом деталізації його показників зверху вниз по ієрархії. При цьому структурні підрозділи повинні перетворювати плани, що до них надходять, у плани своїх підрозділів.

Круговий метод («зустрічне планування»). Він являє собою синтез вищерозглянутих методів. Круговий метод передбачає розробку планів в два етапи. На першому етапі («зверху-вниз») розробляється поточне планування за сновними цілями. На другому етапі («знизу-вверх») розробляється кінцевий лан на основі деталізованих планів. При цьому в плани включаються найпозитивніші рішення.

Процес планування як доцільна діяльність людей має свою технологію, яка являє собою послідовність робіт, що виконуються при складанні планів.

Процес планування складається із таких етапів:

Визначення цілей планування. Вони є вирішальними факторами при виборі форми і методів планування.

Аналіз проблеми – визначається вихідна ситуація на момент складання плану і формується кінцева ситуація.

Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення проблемної ситуації обирається найкращий та розробляються необхідні дії..

Прогнозування. Формується уявлення про розвиток ситуації, яка планується. Проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

Прийняття планового рішення – обирається і оформляється єдине планове рішення.

Допоміжними засобами, що забезпечують процес планування, є засоби, які дають змогу автоматизувати технологічний процес розробки планових рішень. Сюди входить технічне, інформаційне, програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення. Комплексне використання цих інструментів допомагає створити автоматизовану систему планових розрахунків (АСПР).

Побудова системи планування повинна відповідати цілій низці принципів, основними з них є:

Принцип єдності, який полягає в тому, що планування повинног мати системний характер, тобто означає існування сукупності елементів планування, їхній взаємозв’язок, наявність єдиного напряму їхнього розвитку, орієнтованого на загальні цілі. Елементами планування на підприємстві є окремі підрозділи, що входять до нього, та окремі складові процесу планування. Плани і процеси планування мають бути змістовно пов’язаними. Змістова орієнтація досягається відповідністю системи планування орієнтацій ній структурі підприємства. Взаємозв’язок між підрозділами здійснюється на основі координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничого відділу, відділу маркетингу тощо). Єдиний напрямок планової діяльності, спільні цілі всіх елементів підприємства стають можливими у рамках вертикальної єдності всіх елементів підприємства стають можливими у рамках вертикальної єдності всіх підрозділів (наприклад, підприємство-цех-бригада) та їхньої інтеграції.

Координація планової діяльності кремих функціональних підрозділів виражається в тому, що планування жодної частини підприємства не можна здійснювати ефективно, якщо воно не буде пов’язано з плановою діяльністю його окремих одиниць. Крім того, зміни в планах одного із підрозділів повинні бути відображені й у планах інших підрозділів.

Інтеграція планової діяльності виражається в тому, що:

• Кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприємства або фірми, окремий план це частина плану більш високого підрозділу й підприємства в цілому.

• Всі плани це не просто сукупність, набір документів, а їхня взаємопов’язана та узгоджена система.

Узгодження планів може здійснюватися послідовно або паралельно (снхронно). Необхідність узгодженості планів усіх рівнів управління у всіх структурних підрозділах підприємства зумовлює послідовний характер узгодження. На великих підприємствах зі складною організаційною структурою процес планування здійснюється комбіновано «зверху-донизу» і «знизу-доверху» відповідно до так званого принципу зустрічного потоку. Процедура планування у такому разі передбачає багатокроковий процес узгоджень на кількох рівнях управління.

Принцип участі тісно пов'язаний з принципом єдності й полягає в тому, що кожний працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і від виконуваних функцій. Тобто в процесі планування повинні брати участь усі ті, кого воно безпосередньо стосується. При цьому кожний із учасників планування одержує глибше розуміння цілей підприємства, він отрмує обширнішу і об’єктивнішу інформацію про підприємство, про різні сторони його життя. Особиста участь працівників підприємства, в тому числі й рядових, приводить до того, що плани підприємства стають їхніми особистими планами. застосування принципу участі сприяє тому, що працівники, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, у кожного з них зявляються нові мотиви до ефективної праці, а підприємство отримує додаткові ресурси для вирішення своїх майбутніх завдань.

Принцип безперервності передбачає здійснення процесу планування на підприємстві в межах встановленого циклу і так, щоб розроблені плани безперервно переходили на зміну один одному.

Процес планування повинен бути безперервним, виходячи з важливих передумов:

• невизначеності зовнішнього середовища та наявності непередбачених змін, що роблять необхідним постійне коригування планів підприємства щодо змін зовнішніх умов і відповідне їх виправлення та уточнення;

• змінюються не лише фактичні передумови, а й уявлення підприємства про свої внутрішні цінності й можливості. Якщо підприємство не буде враховувати таких змін, запланований та отриманий результат може бути нікому не потрібним.

Принцип гнучкості взаємопов’язаний з принципом безперервності й полягає в тому, що план і процес планування можуть змінювати своє спрямування у зв’язку з виникненням непередбачених ситуацій. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб у них можна було вносити зміни, повязуючи їх із зміною внутрішніх та зовнішніх умов діяльності. Досягненню гнучкості планування сприяє розробка альтернативних планів.

Будь-який план має бути складений з високим рівнем точності, тобто плани повинні бути конкретизовані й деталізовані, враховувати зовнішні й внутрішні умови діяльн6ості підприємства.

Для ефективного функціонування системи планування на підприємстві потрібно створити певні передумови: організаційні, інформаційні та кадрові. організаційна структура підприємства має бути адекватною системі планування з тим, щоб органи управління й організаційні одиниці, які утворюють відповідно організаційну та планову піраміди, перекривали одна одну. Процедури планування мають б ути сплановані з огляду на їхнє організаційне забезпечення. Крім того, побудова системи планування на вітчизняних підприємствах відбувається за умов перехідного періоду, коли попередні системи майже зруйновані, а нові потребують становлення.

До основних проблем побудови системи планування на підприємстві належать:

- орієнтація на короткострокові результати діяльності, нерозвиненість стратегічного управління, відсутність систематичного контролю за відповідністю результатів поточної діяльності підприємства його стратегічним цілям;

- фрагментарність і відсутність комплексності поточних планів, зниження рівня координації у системі;

- практично повна відсутність роботи на ринку , не розробленість методично-аналітичної бази для аналізу ринку;

- нерозвиненість корпоративного управління, розбіжності і інтересах власників, управлінського персоналу та колективу.

Система планів на підприємстві.

Одне з найскладніших питань, яке доводиться вирішувати керівникам підприємств, - як передбачити майбутні проблеми та можливості і як виробляти стратегії, необхідні для того, щоб розв’язати проблеми та використати можливості. У минулому поведінка підприємства зводилась до реакції на зміни. Сьогодні усвідомлена необхідність планування змін на основі процедури їх передбачення, регулювання та пристосування до цілей підприємства.

Система планів на кожному підприємстві формується самостійно і може охоплювати таке:

1. Стратегічний, або генеральний, план підприємства (часто складається на п’ять років) .

2. Довгостроковий план – складова частина стратегічного, тобто план розвитку на декілька років, націлений на вирішення окремих проблем стратегії фірми.

3. Загальноорганізаційні плани, складені як продовження стратегічного плану. Вони визначають головні завдання розвитку підприємства. Основу цих планів становить план розвитку.

4. Оперативні плани підприємства, до складу яких входять Загальнооргвнізаційні плани поточної діяльності, у тому числі «господарські плани», або «плани прибутку», розраховуються на один рік. За допомогою планів поточної діяльності товари і послуги виготовляються та поставляються на ринок; поточні плани підрозділів, у тому числі бюджетні, доповнюються загальноорганізаційними планами поточної діяльності.

5. Бізнес-план – план створення нової фірми, програма діяльності підприємства, план конкретних заходів для досягнення певних цілей.

6. Результатами процесу планування діяльності підприємства також є програми (або плани-програми) і проекти.

Співвідношення понять «довгострокове» і «стратегічне» планування. Терміни «довгострокове планування», «стратегічне планування» відображають ідеї та підходи, за допомогою яких майбутній вплив змін оцінюють та враховують у поточних рішеннях, що набувають форми стратегічних рішень.

Як правило, керівники вищого рангу усвідомлюють важливість стратегічного планування, але, як це не парадоксально, приділяють йому лише незначну частину свого робочого часу. Вони часто повністю ігнорують планування або доручають його працівникам апарату. Причини цього пов’язані з такими моментами:

• природна тенденція приділяти багато часу поточним питанням призводить до того, що його не залишається для довгострокових проблем;

• великі труднощі та невизначеність, пов’язані з аналізом довгострокових проблем, стримують бажання керівників витрачати свій обмежений час та сили на те, чого не знаєш;

• відсутність ефективної системи стратегічного планування.

Багато керівників схильні нехтувати довгостроковим проблемами та пов’язаними з ними вигодами на тій підставі, що коли вони не вирішать поточних завдань, тоді їм не доведеться займатися проблемами більш віддаленими в часі. Ця тенденція посилюється і тим, що на багатьох підприємствах керівників оцінюють переважно за короткостроковими результатами, а тому навряд чи вони стануть приділяти багато уваги довгостроковим.

Слово «стратегія» грецького походження і означає «мистецтво розміщення, маневрування військ у бою». Пізніше це слово почало використовуватися в теорії ігор, де означає план дій у конкретній ситуації залежно від поведінки опонентів. Отже, поняття «стратегічний» у значенні «найважливіший», «визначний» увійшло до складу термінології управління з військового лексикону та теорії ігор.

Стратегічні рішення – це рішення кардинального значення для функціонування підприємства. Як правило, вони мають довгострокові незворотні наслідки. Це означає, що реалізація стратегічних рішень змінює потенціал підприємства і повернення до попереднього стану об’єкта управління якщо й можливе, то лише за умови великих витрат часу, ресурсів і зусиль. Такі рішення приймаються на будь-якому підприємстві, навіть там, де не використовується поняття стратегії.

Для стртегіних рішень характерним є те, що їх прийняття здійснюється шляхом вибору з дискретної різноманітності відових варіантів. У практиці роботи підприємств до таких рішень належали плани реконструкції, розширення або ліквідації виробництв, корінна зміна профілю або спеціалізації підприємства.

З поняттям «стратегія» і «стратегічне рішення» тісно пов’язане поняття «потенціал підприємства». У загальному розумінні «потенціал підприємства» - це сукупність ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприємства і мають вирішальне значення для можливостей та меж функціонування підприємства в тих або інших умовах. До стратегічних слід відносити ті види ресурсів, обсяги і структура котрих може бути істотно змінена лише шляхом прийняття та реалізації відповідних рішень. Наприклад, якщо йдеться про роботу в умовах кризи платежів, то стратегічними будуть фінансові ресурси або інші ліквідні активи, налагоджені надійні кредитні лінії тощо.

За нормальних умов стратегічними є ті ресурси, котрі забезпечують досягнення підприємством конкурентних переваг: певний рівень технології, прогресивне обладнання, інтелектуальні ресурси, патенти тощо. Потенціал підприємства не є постійною величиною. Як і інші елементи виробництва; він зазнає постійних змін.

Стратегічні плани розробляюься , як правило, стосовно підприємства в цілому. Вони повинні ґрунтуватися на широких дослідженнях та фактичних даних про галузь, ринок, конкуренцію та інші фактори, а також розроблятися так, щоб не лише залишатися цілісними протягом тривалого періоду, а й достатньо гручкими, аби за необхідності здійснити їх модифікацію та переорієнтацію.

Стратегічне планування надає підприємству визначеності, індивідуальності, що дає змогу йому залучати працівників відповідної кваліфікації.

Сучасні темпи змін та зростання знань є настільки стрімкими, що стратегічне планування стає найефективнішим способом формального прогнозування проблем і можливостей. Формальне стратегічне планування сприяє зниженню ризику при прийнятті рішень.

При складанні стратегічних планів має бути забезпечена їх висока якість. Одним із головних чинників якості планів є дотримання під час планування наукових підходів менеджменту та принципів планування. Якщо планові показники не будуть достатньо обґрунтованими, тоді, як би добре ми не діяли на наступних етапах, кінцевий результат буде незадовольним.

Критерієм якості розробки і виконання планів є ступінь адекватності теоретичної моделі планового показника фактичним даним:

,

де Ккп – критерій якості розробки і виконання планового показника, %;

Пф – фактичне значення планового показника у звітному періоді;

Пр – розрахункове (нормативне, прогнозне) значення планового показника.

Показник Ккп може обчислюватися й аналізуватися на стадії розробки плану його реалізації.

Підвищення якості планів досягається шляхом:

• застосування наукових підходів до управління;

• підвищення якості інформаційного і методичного забезпечення;

• стимулювання якості планів.

На підтвердження значення підвищення якості стратегічного планування наведемо два висловлювання відомих учених – економіста і філософа. П. Друкер: «Стратегічне планування має справу не з майбутніми рішеннями, а з майбутнім рішень, які приймаються сьогодні». Ф. Бекон: «Для повної досконалості потрібно, щоб підготовка була важчою від самої справи».

Термін «довгострокове планування» часто використовується для визначення у плані тих заходів, які впливатимуть на підприємство лише в довгостроковому аспекті. При спробі розроблення плану діяльності підприємства на досить тривалий період виявляється, що здійснити це досить важко. У більшості випадків приходять до висновку, що деякі розділи плану (наприклад, потреба в потужностях) повинні охоплювати п’ятирічний період, бо саме він необхідний для реалізації такого плану.

Отже, зміст визначення «довгостроковий» залежить від умов, у яких здійснюється планування. Те, що є довгостроковим для одного підприємства, може бути короткостроковим для іншого, а плановий горизонт, прийнятний для однієї сфери діяльності, може виявитися непридатним в іншій.

Сьогодні віддається перевага терміну «стратегічне планування». пояснюється те тим, що цей термін на відміну від поняття «довгострокове планування» не вводить в оману щодо горизонту планування та підкреслює важливість цієї роботи. За змістом стратегічне планування, приділяючи увагу не лише і не стільки зовнішнім результатам діяльності підприємства, скільки нарощуванню його соціально-економічного потенціалу, стосується лише головних, базисних процесів на підприємстві та за його межами.

Стратегічне планування передбачає встановлення цілей та ув’язку цих цілей з ресурсами. Іншими словами, завдання стратегічного планування полягає в тому, щоб визначити реальність цілей підприємства та шляхів їх досягнення виходячи з наявних ресурсів. Воно має дати можливість керівникам розібратися в деяких питаннях краще, ніж, це можна зробити в процесі щоденної оперативної роботи. Зокрема, це такі питання: яка наша мета; чим ми займаємося в даний момент; що ми повинні робити в майбутньому; яким чином діяти, щоб підприємство стало таким, яким ми хочемо його бачити.

З’ясовуючи зазначені питання, необхідно виявити й проаналізувати показники виробничої діяльності за попередній та нинішній періоди, а також скласти уявлення про майбутнє.

Стратегічне планування можна використати при вирішенні будь-якої проблеми, котра безпосередньо пов’язана з глобальними цілями підприємства, орієнтована на майбутнє, стосується неконтрольованих зовнішніх чинників, що істотно впливають на результати діяльності підприємства.

З формальної точки зору процес стратегічного планування також можна подати у вигляді певної постійно відтворюваної послідовності конкретних дій персоналу підприємства.