Економічна природа поточних витрат підприємства
Управління процесом фінансування поточної діяльності торговельного підприємства передбачає облік не тільки експлуатаційних витрат щодо надання торговельних послуг, а й витрат, пов’язаних придбанням товарів. Це викликає необхідність використання такого поняття, як «собівартість товарообігу». Цей показник являє собою кількісну суму витрат, пов’язаних з закупівлею товарів і їх доставкою до місця реалізації. Це специфічний показник, який використовується для визначення потреби торговельного підприємства в оборотному капіталі для формування товарних запасів.
За джерелами фінансування у складі поточних витрат торговельного підприємства виділяють:
поточні витрати, що відносяться на собівартість продукції (витрати обігу);
поточні витрати, що фінансуються за рахунок чистого прибутку підприємства.
Такий поділ витрат обумовлений не їх економічною природою, а існуючим підходом до визначення фінансових результатів поточної діяльності, підприємства та прийнятим порядком оподаткування прибутку.
Перелік витрат, що згідно із законодавчою регламентацією відносяться на собівартість продукції (витрати обігу) підприємства для розрахунку величини оподаткованого прибутку, характеризує бухгалтерський підхід до їх формування. Цей підхід ґрунтується на захисті інтересів бюджету, розміри надходження в який не мають зменшуватись через безгосподарність, нераціональне використання ресурсів. Так, до складу витрат обігу не включаються втрати товарів понад норми природного убутку, відсотки за прострочений кредит, штрафи, що сплачуються стороннім організаціям, витрати на утримання об’єктів невиробничої сфери і таке інше.
Реальний розмір поточних витрат торговельного підприємства, що відображає витрати на просте відтворення, більший за витрати, що відповідають бухгалтерському підходу до їх формування.
Економічний підхід до визначення витрат походить з їх економічної природи (як витрати на просте відтворення ресурсів, що використовуються) , а не з характеру та джерел відшкодування. При економічному підході до складу поточних витрат необхідно включати всі витрати, пов’язані з поточною діяльністю підприємства, в тому числі і непродуктивні витрати у зв’язку з порушенням в торговельно-технологічному процесі, незбалансованою структурою ресурсів, що використовуються тощо. Такий підхід відповідає інтересам власників підприємства, тому що характеризує весь обсяг фактично понесених витрат, пов’язаних із здійсненням поточної діяльності, а отже, дає змогу визначити реальний фінансовий результат діяльності підприємства.
Управління поточними витратами завжди ґрунтується на нормативних документах.
У теперішній час – це Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»; Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (1999 р.); Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 3, 7, 9, 15, 16, особливо П(С)БО № 16 «Витрати» (1999 р).
Їх вивчення дозволяє зробити висновок про те, що починаючи з 2000 року в обліку та класифікації поточних витрат відбулися принципові зміни, які обов’язкові для усіх галузей у тому числі і для торгівлі. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» введено поняття валові витрати платника податку на прибуток. Це принципово новий показник і його не можна обожнювати з будь-яким показником, що використовувався раніше.
Поточні витрати торговельного підприємства не слід плутати чи ототожнювати з показником валові витрати платника податку на прибуток, який використовується в податковому та бухгалтерському обліку підприємств відповідо Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно із ст. 5 Закону Валові витрати виробництва та обігу (далі – валові витрати) є сумою будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), придбаних (виготовлених) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються такі види витрат: