76. Прадавня культура східних слов´ян та її вплив на культуру України.Хрещення українських земель.

Культура слов’ян мала прадавні витоки. Це, зокрема, проявилося у розвиненій міфології та віруваннях. В основі релігії слов’ян – обожнення природних стихій, а пізніше й соціальних інститутів. Отже, слов’яни були типовими язичниками. Людина уявлялася частиною природи, залежною від стихій. То ж і соціум підпорядковувався природним законам, діям природних сил.

Д авніх слов’ян можна охарактеризувати як світлопоклонників або сонцепоклонників. Сварог, Дажбог, Редегаст (у західних слов’ян), Ярило, Ладо, Перун, Свентовіт – це прояви одного божественного начала, які характеризують різні його функції. Протягом І тис. н. е. серед слов’ян панував поховальний обряд спалювання. Вогню поклонялися як божественній силі, що приносить очищення. Але віра в бога-громовержця, володаря блискавки, а отже, й бога війни, існувала в українських землях ще у І тис. до н. е. Але попри розвинену систему вірувань, майже немає свідчень про наявність храмів та жерців у слов’ян, а також про зовнішній вигляд слов’янських ідолів. Для язичницької культури не існує ані драматизму смерті, ані цінності людського життя. Давні слов’яни молилися майже виключно перед вівтарями, спорудженими на відкритих святилищах, обнесених земляним рівчаком або дерев’яним частоколом. Святилища споруджувалися на березі річок, у гаях, на пагорбах. Це свідчить про прагнення слов’ян не відокремлювати божество від природи. У слов’ян була розвинута демонологія – вірування в духів (невидимих істот) – злиднів, мороків, примх, лихо, мару, журу, лісовиків, мавок, болотяників та ін. Усі ці істоти могли зашкодити людині. А якщо духів було дуже багато, то й прийомів захисту (відлякувань, умилостивлення, приношень, заклинань) було не менше. Зняти їх досконало могли лише професійні відуни. Тому у слов’ян була дуже розвинута магія. Віщуни й відьми жили завжди окремо, часто в лісі, володіли рідкісними знаннями і навичками (є свідчення про рідкісне мистецтво рукопашного бою), їх боялися, але й часто користувалися послугами з метою зцілення. Ще у глибоку давнину слов’яни мали календар. Він був тісно пов’язаний з природними явищами та хліборобським циклом свят, які вшановували найбільш важливі для орачів природні події: відродження сонця після зимового сонцестояння (Коляда), боротьба літа з зимою, тепла з холодом (закликання Весни), а поряд з цим справляли тризни (могилки) на знак перемоги над темрявою і смертю. Свято Семик (русалії, ярило, туриця тощо) відзначалося, передусім, на честь Ярила – сонця у повній силі, "яросного борця", Купайла (зводить до купи, парує), коли справляли весілля. Усі ці свята мали й паралельний семантичний зміст – сімейний: шукання нареченої, загравання (хороводи) тощо.Хоча давні слов’яни й пізно вийшли на історичну арену, вони змогли акумулювати основні культурні надбання попередніх культур та своїх сусідів, асимілювати слабші культури, зберегти у боротьбі з чисельними ворогами власну неповторність, усвідомити свою значущість і єдність та гідно увійти у сім’ю культурних націй, що сталося завдяки християнізації слов’янських народів. Але зерна християнства впали на благодатний ґрунт а не на кам’янисту землю, свідченням чого був розквіт культури Київської русі.Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру. Володимир переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібно нової віри (Київська держава ) підтримувала найтісніші стосунки з Візантією - найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ. Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як в Києві. Гол. опір чинили служителі поганського культу «волхви», вплив яких на півд. землях Руси був незначний. Натомість на півн. у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти христ. свящ. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із христ. (т. зв. двовір'я). З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Факт, що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політ, опанування Руси Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з дальшими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі і слов. Сходу.