62. Просвітницька та історична література в Україні в козацьку добу

Література козацької доби є яскравим явищем нашої культури. Література того часу була різножанровою і тісно пов’язаною з суспільно-політичним життям українців. Важливим жанром була полемічна література, яка утворилася після Люблінської унії 1569 р коли утворилася Річ Посполита, і українські землі фактично повністю увійшли до складу Польші. Її відкрита колоніальна політика породила опір українців, що вилилося і в літературі.Важливим жанром була просвітницька література. До неї належали: Феофан Прокопович, який був забраний з Київо-Могилянську академії у Москву і 20 р працював першим радником Петра І. Крім Прокоповича, відомими просвітителями були Якім Козельський, Василь Какніс( «Ода на рабство»), Василь Карезін(творець Харківського університету), Данило Брадковський, Іван Величківський, а особливо Григорій Сковорода. Григорій Сковорода на притивагу європейським просвітителям був народним просвітителем. Сковорода є першим в історії людства автором теорії «про щастя людини у праці». Але він твердив, що не всяка праця приносить щастя, а тільки та для якої людина родилась – сродна праця. Він писав « Всяк єсть тєм чьйо сєрдце в ньом».Важливим жанром була історична література того часу. Найбільш важливим твором є « Історі Русів», яка появилась у рукописі в кінці 17 ст за те, що проповідувала український патріотизм, була заборонена Росією до друку. Надрукована тільки в 1874 р. Крім неї сюди ще належали « козацькі літописи». Їх є три:

1. літопис Самовидця

2. літопис Григорія Грабянки

3. літопис Самійла Велички

всі вони описують Хмельниччину. Останній важливий тим, що вперше Величко використовує документи та інші твори. В ті роки була написана перша історія України – «Синопсис» Інокентія Гізеля. Важливим жанром була драматургія. Зокрема, Прокопович пише драму « Володимир». Відомим драматургом був Григорій Кониський.

У 1798р у Петербурзі на кошти мецената було вперше видано «Енеїду» Котляревського(без відома автора). Поява «Енеїди» означала початок розвитку нової української літератури, яка і до сьогодні пишеться зрозумілою народною мовою.

63. Літературна творчість та культурно-просвітницька діяльність т.Г.Шевченка та і.Я.Франка

Тарас Шевченко (1814—1861) — геніальний український поет, мислитель, художник, громадський діяч. У його творах є глибокі думки про виховання, яке повинно виробляти громадянські переконання, відданість народові, нетерпимість до неправди, егоїзму.

Піддаючи різкій критиці тогочасну систему виховання, Шевченко мріяв про справжню народну школу, яка б давала учням міцні, глибокі знання і виховувала в дусі любові до рідної мови. Покладаючи великі надії на недільні школи, він надавав їм всіляку допомогу та фінансову підтримку.В основі освітньо-виховного ідеалу Шевченка — працьовитість. Тільки в праці людина може знайти справжнє задоволення, і тому вона повинна посідати домінуюче місце в житті кожного. Однак він розрізняв працю, яка задовольняє потреби людей, і працю, що виснажує і закріпачує народ.Шевченківська доба бунтарства дала життя тисячам визначних і відомих вчителів і просто щиросердечних трударів освітянської ниви, чиє життя-подвиг не лишилось документально зафіксованим, але без нього неможливо було б підійти сьогодні до національної школи і національної педагогіки України.Франко Іван Якович - український письменник, поет, вчений, публіцист, перекладач, громадський і політичний діяч.Знайомство з творами Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викликають у нього підвищений інтерес до усної народної творчості, стимулюють запис її зразків.1888 р. Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889 р.). 1890 р. за підтримкою М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ».Усебічно обдарований, енциклопедично освічений і надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем і видавцем. Сюжети для своїх творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, але також з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби й Ренесансу. Він був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».