1.Предмет та завдання курсу «Історія української культури».

Історія української культури – це наука,яка вивчає закономірності виникнення та розвитку всіх форм культури в українських землях з часу появи у нас людини і до сьогодні. Це становить предмет курсу. Ця наука також вивчає культуру України не тільки як культуру виключно українців,вона вивчає культурні надбання всіх народів,які населяли і на сьогодні проживають в наших землях. Вивчення феномену культури України відбувається із тих позицій,що ця культура є самобутньою і одночасно вона є європейська культура,одна із найдавніших на Землі. Культура України має свої етапи розвитку, які пов`язані з історією України,тому історія України є базовою наукою для історії української культури. Будучи європейською культурою ,культура України розвиваючись безперервно тісно була пов`язана із розвитком культури Європи,впливаючи на неї одночасно,збагачуючись її передовими ідеями.

2.Культура ,природа,суспільство: їх взаємозв’язок.

Поняття «природа» охоплює все існуюче,весь Всесвіт і в цьому своєму значенні практично збігається з поняттям матерії у всьому різноманітті її форм. Незмінним залишається перш за все те,що людина разом з нею і суспільство вийшли з природи і тому генетично,за походженням,пов’язані з нею нерозривними вузлами. Жива природа - це те,без чого б і не було людини,що сталося від тварин,ні суспільства,яке прийшло на зміну первісному стаду цих предків. Сама можливість життя людини,саме існування суспільства були б немислимі без постійного обміну речовин з природою в процесі матеріального виробництва. Суспільство будується з матеріалу природи і відповідно до її законів. Природа – це та частина об’єктивної реальності, яка незачеплена людиною,його діяльністю та існує за своїми власними підставами і законами. Культура – це те,що перетворено,оброблено людиною. В цьому сенсі суспільство,культура одночасно і включені в природі,і протистоять її.

3.Функції культури.

Характер культури як суспільно-історичного явища зумовлює її поліфункціональність. Серед її функцій виділяють адаптаційну,пізнавальну, аксіологічну, інформаційну, комунікативну,світоглядну, виховну,регулятивну. Насамперед, слід відмітити адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку, прилаштовуватися до існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки. Наступною за значимістю є пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для володіння силами природи і пізнання соціальних явищ. Аксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей. Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища, вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу в соціокультурному вимірі. Регулятивна функція культури реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві.